Ольга Застеба – героїня рубрики «Людина». «І у всьому цьому ти пишеш-пишеш вірші, перетворюючи реальність навколо на фіалкову чи ірисову, красиву і світлу із гірчинкою кави», – розповідає дівчина.
Ользі 32 роки. Любить робити вінтажне мереживо для інтер’єрів і писати поезії, займається копірайтом. Зараз мешкає в м. Кіровоград. Діагноз: автоімунне демієлінізуюче захворювання цнс, церебро-спінальна форма.
Кілька маківок про все на світі
Дихаєш розпеченим загазованим повітрям міста. П’ята вечора, літо, сходи під’їзду.
Біжать дівчатка із розкинутими руками. – Оля,Оля! Розумію, налетять обіймаючи, впаду. Чіпляюся однією рукою за перила ганку. Туляться і щебечуть кілька маківок про все на світі. Вистояла. Так легко стало.
«Сльози коко шанель»
Просто сидимо на сходах, лускаємо насіння і говоримо. Віддаю дівчинці лялю (брала, бо шила сукенку із жартома створеної лінії, щоб не посунутися дахом, «сльози коко шанель») і дівча сяє… сама радію за неї.
Ви - шестиножка
Як перекотиполе знімаючись, збираються в магазин по морозиво, даю і свої гривні. Приносять. А чого ви з нами не пішли? — Та ніжки не дуже добре йдуть у мене (так важко це казати) їм трьом. Найменшенька ручками ляскає по своїм, сестричкиним і подружкиним ногам, каже: — ми ваші ножки. Ви -шестиножка.
А що змінилося?
І щасливий, і жаль себе від цього. Не таким мало бути життя. А що змінилося? Нічого ж не було: лише перспективи захистити дисертацію, вдало вийти заміж, вести викладацьку діяльність, народжувати красивущих і розумних дітей.
Просто перспектив не стало цих. Зміщені й заміщені…
Тепер зранку в записнику є НК (навести красу) — щодня, де можеш поставити виконано (плюс), мусиш поставити. Є віддалена робота – написання текстів, щоб мозок працював, є хобі, що стало роботою – створення вінтажного мережива для інтер’єрів.
Є побутові необхідності: комуналка, магазин, прибирання, гастрономія – це те, що не надихає, але треба робити.
Тіло своє радуєш тренуваннями у спортзалі з реабілітологом…
Є друзі, що люблять тебе отаку, як ти є, бо це не вибрик, а вимушеність. І є ті, хто не любить, бо інвалід не має права бути доглянутим і щасливим.
Іронія – через погане ходіння пізнала радість таксі :)
Щодня, немов Будда, медитуєш на сходах
І у всьому цьому ти пишеш-пишеш вірші, перетворюючи реальність навколо на фіалкову чи ірисову, красиву і світлу із гірчинкою кави.
І мрієш-мрієш, що станеться диво і ти зможеш легко піти, куди хочеш.
І отак щодня, немов Будда, медитуєш на сходах. У пелену до тебе приходить підкинута у двір кицька, мне лапками, мурчить, розказує про свої котячі справи.
Сутеніє… усі розходяться… Тихне двір, будинок дивиться розплющеними очима вікон на тебе… Серпнева ніч залазить у пазуху свіжістю…
