Ось пощастило, так пощастило! Нещодавно я відвідав село Красногірка Голованіського району. Про все, що побачив і почув, на кількох сторінках не умістити, бо тут сконцентровано багато чого цікавого – і історичні пам’ятки, і героїчні подвиги під час Великої Вітчизняної, і навіть НЛО. Втім, про все – по порядку!

Красногірка – це невелике село в Голованівському районі Кіровоградської області. Мешкає тут менше тисячі осіб, а от дата заснування населенного пункту відноситься аж до 1569 року. Вже у той час на території села знаходилися будівлі, в яких позначали дату забудови житла. Колись, у 1666 році в селі було майже півтори тисячі населення – була своя церква, жила досить численна польська громада… З того часу багато що змінилося, але незмінною залишається мешканців села своєю історією. Підстави для цього є всі, адже на території населеного пункту знаходиться одинадцять курганів, які мають бути занесені в перелік археологічних пам’яток. Директор місцевого музею Георгій Кулик вважає, що в реєстр їх мали занести ще 100 років тому, бо зараз вони знаходяться вже в стадії зникнення. У 1981 році випадково був розритий один із курганів, і в могильнику були знайдені речі, що належали скіфському воїнові…

Війна у селі

У серпневі дні 1941 року на околицях села гриміли бої. У ці спекотні дні початку війни біля Красногірки вела кровопролитні бої 96-та гірська стрілецька дивізія полковника І.М.Шепетова, яка входила до складу героїчної 18-ї армії. Особливо скрутно довелося першому полкові під командуванням майора Міклея. Його батальйони зосередилися на узліссі під Красногіркою. Попереду, за нескошеним пшеничним полем – фашистські окопи. Ворожі танки з’явились несподівано. На шаленій швидкості мчались на єдину вцілілу гармату. Та ось біля неї розірвався снаряд і розкидав обслугу. Майор Міклей кинувся до гармати. Спокійно цілився під башту ворожого танка і сам собі подавав команду. Постріл – і танк спалахнув, за ним – другий, третій. Решта повернулась назад. У бойовому донесенні про бій батальйону сказано скупо: «Бій тривав дві години. Наші воїни вивели з ладу десятки танків».

Це лише один епізод бойових дій бійців 96-ї гірської стрілецької дивізії полковника Шепетова, на рахунку яких – 78 танків і гармат, 36 кулеметів, понад 200 мотоциклів, навіть два збитих літаки й один дирижабль. За виняткову мужність, виявлену в боях під Голованівськом, Іванові Михайловичу Шепетову і майорові Геннадію Валер’яновичу Міклею Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 9 листопада 1941 року присвоєно звання Героїв Радянського Союзу, останньому – посмертно. 2 серпня 1941 року він був поранений у бою поблизу Красногірки. Помер від тяжких ран на руках красногірських жінок. (Командир 96-ї стрілецької дивізії 18-ї армії підполковник І.М.Шепетов у 1924 році закінчив кавалерійську школу в Єлисаветграді. Героя за активну участь в організації підпілля було страчено у травні 1943 року у Хаммельбургському таборі для військовополонених разом з генералом Карбишевим).

Підпільники – гордість краю!

Ще про один подвиг оповідають у Красногірці. В роки війни тут діяла підпільна організація «Спартак». До неї ввійшли учні місцевої школи. Мужньо і хоробро боролися з фашистськими окупантами юні герої. Розповсюджували листівки, переховували полонених, висаджували в повітря ворожі склади, пускали під укіс поїзди. У серпні 1941-го молодь Красногірки і Манжурки прийняла бойове хрещення. Відгримів запеклий бій. У полі, біля полукіпків пшениці лежали вбиті й поранені бійці. Спочатку про це дізналися дівчата з Манжурки. Разом із жінками вони перевели й перенесли поранених у приміщення, надали їм першу допомогу, забрали по домівках. Організаційно молодіжне підпілля оформилося напередодні 25-х роковин Великого Жовтня восени сорок другого під керівництвом Марії Малої і Петра Граматчикова. Організація встановила зв’язки з молоддю сіл Свірневого та Капітанки, які також стали активними учасниками підпілля. Комсомольці Борис Шаталюк, Іван Перепелиця, Борис Форостяний, Микола Титов, Михайло Войтенко та інші збирали для партизанів зброю, писали й розповсюджували листівки, допомагали мститися зрадникам і запроданцям. За час своєї діяльності учасники підпілля зібрали і передали партизанам півсотні гвинтівок, 2 кулемети, понад 200 гранат, чимало вибухівки.

Комсомольці Красногірки завчасно попереджували молодь про облави, організовані жандармерією. Вони врятували від вигнання до Німеччини сто тридцять військовополонених червоноармійців та місцевих юнаків і дівчат, забезпечували партизанський загін «Південний» хлібом, одягом, прали білизну, підтримували зв’язок партизанів з підпіллям. «Спартак» взяв участь в одинадцяти бойових операціях по знищенню гітлерівців і запроданців. Юні месники стратили шістнадцять карателів. Окупанти і поліцаї жорстоко розправилися з молодіжним підпіллям сіл Красногірки, Свірневого і Капітанки. Вітчизна високо оцінила мужність і відвагу спартаківців. Тридцять одного з них нагороджено бойовими орденами і медалями СРСР, з яких двадцять шість – посмертно. Назавжди в серцях красногірців залишаться імена Люби Римар, Сави Самченка, сестер Самчишиних — Ганни і Катерини та багатьох інших, які проявили стійкість і виняткову мужність в боротьбі з фашистськими окупантами, віддали свої юні життя за свободу і незалежність Вітчизни. Спартаківці назавжди залишаться в людській пам’яті…

Що то було? Кажуть – НЛО!

У селі з десяток років тому народилося цікаве сказання про те, як біля самісінького села зависала літаюча тарілка. Діло було так. Однієї липневої ночі 1999 року над Красногіркою дехто з мешканців села бачив у небі загадкові кулі, що світилися. Як сказав механізатор, який бачив їх разом з дружиною, одні з них зависли над межею красногірських і роздільських полів, а інші, теж кілька вогнів, рухалися в бік села Ємилівка, на схід від Красногірки. Очевидці не запам'ятали точної дати баченого, бо, як часто це трапляється, не надали цьому особливого значення. Згадали про це лише тоді, коли у жнива хтось із комбайнерів виявив загадкові кола на пшениці. Комбайнер, який наїхав на загадкове місце, був ошелешений — велике коло укладених до землі стебел, потім і певний проміжок ще одне, потім ще у середині в такий же спосіб укладені стебла проти руху годинникової стрілки... Отоді й заговорили про незвичайні вогні в небі. Учителька Дячко, уже після півночі повертаючись з літньої кухні, бачила в небі вогняну кулю і, не вірячи власним очам, наробила лементу. Неподалік її будинку зупинився автомобіль, з нього вискочили кілька чоловіків, серед них і головний агроном сусіднього колгоспу, котрі теж бачили незвичайну кулю на небі. Виявилося, коли вони ввімкнули світло, куля почала швидко віддалятися. Це було щось схоже на падаючу зірку. Яких тільки версій не виникало у місцевих мешканців. Але всі (а на цьому місці побувало майже все село), як не дивно, сходилися на думці, що їх відвідувала літаюча тарілка. Хоча, звичайно, були й такі, хто казав, нібито це вертоліт зробив такі кола, хоча його тут ніхто не чув і не бачив. Дехто висловлював припущення, що це наробила нечиста сила, а дехто вважає це справою рук жартівників…

Сьогодення Красногірки: Перемоги і перспективи

За словами сільського голови Сергія Мамонтова, в селі працюють школа I-II ступенів, де навчається близько 70 дітей. Є у населеному пункті пошта та ФАП, діє Будинок культури і музей комсомольської організації «Спартак». Що стосується соціальної інфраструктури, то працює два приватних магазини, налагоджено гарне автобусне сполучення із районним центром. Дитячий садок у селі хоч і старенький, але там працює чудовий колектив. Крім того у Красногірці десять багатодітних сімей, в яких виховується від трьох до шести діточок. Цим сім’ям допомога йде і від сільської ради, і від районних соціальних служб, і від ТОВ АПК «Розкішна»!

По всій території села побудовані дійсно чудові дороги. Свого часу і вулиці і провулочки були заасфальтовані. Зберегти б те, що існує, і в майбутньому збільшити матеріальну базу сільської громади, то село буде жити!

За словами сільського голови, минулого року в сільському клубі змінився керівник. Новий директор розуміє проблему, має відповідні плани на відродження напівзабутої культурної слави села. Як такого в Красногірці дня села немає. Але кожного 27 серпня відзначається храмове свято, так званий неофіційний день села. «Люди до цього дня готуються, прибираються, білять хати, ходять один до одного з візитами, святкують. У церковному домі відбувається святкова літургія. Це свято душі, порядку, чистоти. А згодом ми оформимо його офіційно. Вже розроблений герб села, пишеться статут, відкоригують дату, і, можливо, цього року будуть відзначати на більш офіційному рівні.

З місцевими підприємствами влада тут працює в одній зв’язці. На бюджет сільради не розраховують, бо він не такий великий та й загалом дотаційний. Радує те, що фінансується школа, дитсадок і будинок культури. Загалом всі кошти йдуть на фонд заробітної плати, але дещо вкладається і у розвиток села. Та й скорочення кадрів не намічається, тож для такого переломного часу, як нині, ця ситуація більш-менш нормальна.

Люди тут працьовиті, тож село виживе. Робота в селі є, найближчим часом «Розкішна» планує розширятися, то буде ще більше задіяних людей. Частина людей працює на цій фірмі, частина – на Побузькому на феронікелевому комбінаті. Хто хоче, той собі роботу знайде. Головна і, мабуть, єдина проблема Красногірки – село не газифіковане. Минулої зими майже не опалювалися приміщення сільради, будинку культури та музею. У минулі роки із цієї ситуації знаходили вихід, використовуючи для опалення приміщень електрику, але пожежники заборонили це робити, тож мерзли.

«Цього року маємо намір провести ремонтні роботи у Будинку культури. Гадаю, що молодь потрібно повернути до національних традицій та культури. Зрештою відновимо хор, підключимо вчителів, створимо театральний гурток, поставимо п’єсу», - мріє сільський голова. Не тільки мріє, але й працює – у селі розробляється технічна документація на ремонт вуличного освітлення. Поки що це паперова робота, але влітку намічається почати втілювати проект у життя на центральній вулиці. Вона найдовша – простяглася на три з половиною кілометра.

Жити в Красногірці зручно, незважаючи на певні негаразди. Всі, хто під час мого візиту розповідали про село, не могли нахвалитися своєю батьківщиною. Рівень життя у Красногірці сьогодні вищий, аніж п’ятнадцять років тому, і розвитку села сприяє саме згуртованість людей, що у ньому живуть!!!