Кожного року, 9 листопада, в Україні відзначають День української писемності та мови. Це свято було встановлено указом Президента України 6 листопада 1997 року.
Дата Дня української мови та писемності припадає на православне свято – день вшанування преподобного Нестора-літописця – послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. Адже дослідники вважають, що саме з його праці починається писемна українська мова. Колись навіть дітей віддавали до школи саме у цей день, після служби у церкві, де молились та просили у Нестора-літописця аби благословив майбутніх учнів. Це й не дивно, адже преподобний здобув всесвітню славу взявши участь у літописанні Київської Русі і залишивши світу неоціненний скарб – «Повість минулих літ».
А от витоком сучасної літературної української мови вважається відома поема «Енеїда» Івана Котляревського − перша масштабна пам’ятка українського письменства, що була укладена розмовною українською мовою.
Упродовж століть українська мова, так само як і її носій – український народ – зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав, зважаючи на те, під чиєю владою опинялася Україна. Нині українська мова має державний статус, але зазіхання на неї з боку кремлівських можновладців та місцевих українофобів і русифікаторів не припиняються.
Отже варто докладати зусиль аби українська мова не тільки зберігалася, але й розвивалася. Нею варто розмовляти, писати, послуговуватися будь-де, адже вона наша рідна мова.
У віртуальній виставці «Слово, моя ти єдиная зброя...» презентовано мистецькі твори із фондового зібрання Музею мистецтв.
Відкриває експозицію робота Андрія Надєждіна (1963-2022) «Співець Степової Еллади. Портрет Євгена Маланюка» (2001-2006). Андрій Надєждін заслужений художник України (2013), член Національної спілки художників України (1991), тричі лауреат обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінаціях «новітні спрямування» та «мистецтвознавство та історія мистецтв». Художні твори живописця і графіка Андрія Михайловича гармонійно поєднують сучасні реалії з архаїкою минулого. Полотна вирізняються багатогранністю сюжетно-смислових ліній, в основі яких — естетика народної творчості. Ідея створення композиції «Співець Степової Еллади. Портрет Євгена Маланюка» виникла у Андрія Надєждіна під час роботи над оформленням книги Леоніда Куценка «Dominus Маланюк. Тло і постать». Робота над твором була довготривалою, вона переписувалася декілька разів. Центром композиції твору є портрет Євгена Маланюка основою образу якого стало фото поета американського періоду з трубкою в білому плащі, уява художника це як – повернення поета на Батьківщину в сучасні степові простори Новоархангельська. Зображений у верхньому куті картини хлопчина – це маленький Євген, який відчиняє двері запрошуючи нас до свого історичного і духовного кола, в якому є Іван Мазепа та козацька слава чорноморських походів, іонійська пам’ять грецької Аркадії та римської зброї. За спиною образу Євгена Маланюка два хрести, як месіанські символи віри. Біля чорного – зазнавший поразки, але непереможений козак армії УНР, біля білого – шестикрилий Серафим – червоний ангел, що дуднить в бойового рога закликаючи на допомогу небо. Завершує композиційне коло чарівний птах Фенікс, який, за уявленням стародавніх народів фінікійців, єгиптян, греків – коли відчував наближення смерті будував гніздо з пахучих гілок на верхів'ї дерева, і там його спалювало сонце, але за легендою одразу ж воскресає з попелу. У переносному значенні він є – символом безсмертя та відродження. Саме про відродження свідчить уривок із «Степової Еллади» Євгена Маланюка:
Повіє вітер з Понту. Скитський степ
Прокинеться, зітхне, і буйна тирса
Зеленим морем знов на нім зросте,
І побіжать зелені хвилі.
Ширша
За синє море встане широчінь.
О земле вічна, ти — одна на світі! …».
Головною постаттю експозиції – письменниця та громадська діячка Леся Українка. Леся Українка була не тільки тонким ліриком, а й філософом, і має для кожного настати час, коли прочитаються не тільки «зів’ялі троянди», а й ті рядки поезії, які можна називати пророчими… Читаєш і розумієш, як боліло в Лесі серце за Україну і народ, і все, все вона сказала своїми віршами про нас. Картина Фелікса Полонського (1941-2022), назва якої «Насунула важка червона хмара…» цитує слова з поетичної містерії поетеси Légende des siécles (Легенда віків), написаної орієнтовно в 1906 році і вперше опублікованої львівським видавництвом «Вільна Україна» у збірці «Леся Українка. Перед глядачем постає сповнений тривоги і сподівань образ, народжений мистецькою думкою і відчуттям сучасного митця, що концентрує увагу глядача на внутрішньому світі непересічної постаті української культури. Основою портретного зображення стало фото 1896 року. До речі, саме це фото послугувало створенню зображення, яке можна побачити на купюрі номіналом в 200 гривень. І вже у іншому творі Фелікса Михайловича «То була тиха ніч чарівниця» ми бачимо Лесю на тлі фіолетового бузку більш ліричною.
Також в експозиції представлено графічний портрет Лесі Українки (літографія) члена Національної спілки художників України Анатолія Навроцького (1934-2002).
І завершує віртуальну виставку мистецька робота видатного українського пейзажиста ХХ століття, митця з цікавою та насиченою на події біографією Миколи Глущенка (1901-1977) «Портрет Володимира Винниченка» (192-1930). Художник родом із Новомосковська Дніпропетровської області, закінчив комерційне училище в Юзівці (Донецьк), а коли обставини долі закрутили його у вихорі буремних подій 1918 року майбутній мистець був спочатку був мобілізований в Добровольчу армію Денікіна, разом із нею відступив за кордон і був інтернований на територію Польщі. Після втечі з таборів для полонених дістався Німеччини. Український юнак обрав мистецький шлях: вчився у Школі-студії Ганса Балушека, потім - у приватній школі професора Кампфа, продовжив навчання в Берлінській вищій школі образотворчого мистецтва у Шарлоттенбурзі. В берлінський період молодому художнику допомагали представники української еміграції – гетьман Павло Скоропадський, колишній представник УНР в Німеччині Роман Смаль-Стоцький, Олександр Довженко та наш земляк Володимир Винниченко. Митець прожив цікаве, плідне та незвичне для радянських митців того часу життя, залишивши по собі велику мистецьку спадщину. Мистецтво Глущенка має одну важливу особливість – воно завжди є актуальним, бо несе в собі поезію та красу життя.
І на останок побажаємо вам словами Максима Рильського:
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
