Поранений, під постійними атаками FPV-дронів, без нормального зв’язку, води й можливості евакуації. Поліцейський стрілецького батальйону Кіровоградщини Олександр Бєлічков на псевдо Батя брав участь у боях за Торецьк. Попри важкі поранення, втрати та безперервні штурми ворога, він продовжував боротьбу — за життя, побратимів і за свою країну.
Олександр Бєлічков, на псевдо Батя, родом зі Львівщини. Після строкової служби у Збройних силах України у 2015 році розпочав службу в органах внутрішніх справ. Працював дільничним офіцером поліції, інспектором-черговим та поліцейським групи реагування.
Із початком повномасштабного вторгнення Олександр приєднався до стрілецького батальйону поліції Кіровоградщини. Після спеціальної підготовки разом із побратимами вирушив на Донеччину.
Наприкінці грудня 2024 року підрозділ заступив у зону бойових дій, а вже у березні 2025 зайняв позиції на Торецькому напрямку - фактично впритул до ворога.
«Ми одразу зайняли свої сектори та почали тримати оборону. Росіяни були зовсім поруч — у сусідніх будівлях. Обстріли не припинялися ні вдень, ні вночі», — згадує боєць.
Вже наступного дня окупанти розпочали активні штурми. Позиції поліцейських накривали артилерією, мінометами, стрілецькою зброєю та FPV-дронами.
Під час одного з ударів росіяни скинули протитанкові міни на будівлю, де перебували бійці. Вибух зруйнував вихід і заблокував людей усередині.
«Після вибуху ми були дезорієнтовані та оглушені. Але головне — всі залишилися живі. Ми зв’язалися з командуванням і отримали нові вказівки», — розповідає Олександр.
Згодом група змушена була постійно змінювати позиції та переміщатися між укриттями. Під час переходів бійці неодноразово потрапляли під щільний вогонь, а складні погодні умови ускладнювали орієнтування. У тих боях підрозділ зазнав втрат.
«Найважче — втрачати побратимів. Але ми розуміли: якщо зламаємось, не вистоїть ніхто», — каже Батя.
Під час однієї з евакуацій бронетранспортер потрапив під масований обстріл і застряг. Бійці були змушені залишити техніку та виходити з-під вогню пішки. Саме тоді Олександр отримав тяжкі поранення.
«Я відчув сильний біль у ребрах і животі. Розумів, що далеко вже не зможу йти, тому сховався в каналізаційному люку. Це врятувало мені життя», — згадує поліцейський.
Укриття стало його єдиним шансом вижити. Втім, ворог неодноразово атакував це місце дронами, скидаючи вибухівку просто в люк.
«Було кілька влучань поспіль. Я ховався в кутку, аби вижити. Потім втратив свідомість…»
Прийшовши до тями, Олександр зміг залишити укриття та продовжити рух. Згодом зустрів пораненого побратима. Разом вони намагалися вижити серед безперервних атак, без достатньої кількості води та їжі.
Кілька тижнів бійці переховувалися в укриттях. Допомагали їм дронарі — скидали медикаменти, продукти та інші життєво необхідні речі.
На початку травня поліцейським вдалося дістатися точки евакуації. Проте навіть шлях до порятунку залишався смертельно небезпечним — бронетранспортер знову атакували FPV-дрони.
Після евакуації Олександра доправили до медичного пункту, де він отримав необхідну допомогу.
За службу поліцейський нагороджений відзнаками Президента України «За участь в АТО/ООС» та «За оборону України».
Історія Олександра Бєлічкова — це історія про витримку, братерство та силу людей, які навіть у повному оточенні й під безперервним вогнем продовжують боротися за Україну.
