22 березня, з нагоди Всесвітнього дня води, в Кіровограді відбулося засідання круглого столу, в якому взяли участь представники державних та громадських організацій. 

Власне, про саме засідання можна сказати коротко – всі знають, в чому проблематика  малих та середніх річок, а також якості питної води, тільки ніхто не знає, де взяти  кошти на реалізацію програм екологічно – санітарного характеру. Є невелике сподівання, що запровадження децентралізації дозволить органам місцевого самоврядування акумулювати якісь кошти на вирішення програм порятунку малих річок, але поки що це лише теорія. На практиці у нас прийнято запровадження ініціатив, виконання яких лежить поза межами можливостей як органів місцевого самоврядування, так і об’єктів господарювання чи населення. В Україні дуже жорстке екологічне законодавство, але схоже, що у виконання цих нормативів не вірять самі розробники. Разом з тим, ми десятиріччями спостерігаємо процес загибелі наших річок та погіршення якості питної води в колодязях. Причини часто лежать на поверхні – це порушення елементарних правил, що приводить до замулення  і втрати здатності до самовідтворення  малих річок. 70 відсотків колодязів області потрібно вивести з експлуатації через перевищення вмісту нітратів у воді. Ніхто не слідкує за дотриманням режиму водоохоронних зон та прибережно-захисних смуг, який передбачає повну заборону господарської діяльності, тобто будівництва, утримання городів і тому подібне, на відстані від 25 метрів і більше, від урізу води. Фермери розорюють береги, господарі приватних осель облаштовують на берегах річок і водойм вигрібні ями та сміттєзвалища.

Правда, з вікон бібліотеки ім. Чижевського, де зазвичай проходять екологічні форуми, цього не видно. А між тим, в Кіровограді вже загинули малі річки – Мотузянка, Біанка, які просто засипані сміттям. Достатньо побувати на берегах цих річок, щоб оцінити масштаби екологічної катастрофи.  Не краще становище і в Інгулу. В районі заводу Цукрогідромаш(який і сам стоїть прямісінько на березі), нижче Миколаївського(донедавна Кіровського мосту), та в районі провулку Арнаутського, через самовільні забудови   пройти берегом просто  неможливо. До краю загиджені або забудовані береги водойми на Сугоклеї(Міський сад). І так - по кожній водоймі в області, особливо в райцентрах чи селах. Через розораність вже зникло джерело, що дає початок Інгульцю, який в межах Олександрії в спекотне літо навіть пересихає.  Можливо, через будівництво каналу Дніпро – Інгулець, який теж в спеку часто залишається без води. Річка Березівка в Олександрії теж потребує негайного порятунку. Можна привести приклад смт. Смоліне, де на річці Кільтень колись зробили чудову водойму, але і там городи теж виходять прямісінько на берег… 

Річки Кіровоградщини взагалі характеризуються маловодністю, а підземні води – підвищеною жорсткістю. Звідси і нарікання на недостатнє очищення скидних вод тими ж водоканалами, які просто не здатні покращити природні фізико-хімічні показники води, хоча вимог до питної води вони дотримуються. Більшість райцентрів, а сіл практично повністю, не мають навіть елементарних очисних споруд, що лише накопичує проблематику. Ми і досі переймаємося станом великих річок, але забуваємо, що їх наповнюють водою малі, які і потребують порятунку в першу чергу. 

Заходи, які б дозволили створити умови для порятунку річок не складні – жорсткий контроль за дотриманням законодавства, заборона розорення і забудови берегів, аж до знесення незаконних споруд, знищення смітників, через виявлення і покарання порушників. Це б і дисциплінувало, і давало б кошти на проведення відповідних заходів. Але ж штрафи, як кажуть фахівці,  такі малі, наприклад, всього 119 гривень за незаконне розорення, що порушникам легше заплатити штраф, ніж звертати увагу на приписи інспекторів.