Демобілізовані військовослужбовці та учасники АТО були і залишаються для служби зайнятості особливою категорією населення. Аби повернути цих громадян до трудової діяльності, їм надається повний спектр послуг. Проте, не всі одразу звертаються до служби зайнятості у пошуку роботи, а намагаються знайти її самотужки.

Так сталося і з Василем Васильовичем, мешканцем села Шарівка Олександрійського району, який після військової служби в зоні проведення АТО вирішив знайти роботу самостійно. Всі спроби виявилися невдалими, і лише згодом за допомогою в працевлаштуванні чоловік звернувся до Олександрійського міськрайонного центру зайнятості - повідомляє Ольга Самусенко, провідний фахівець з питань зайнятостіОлександрійськогоміськрайонного центру зайнятості.

Історія Василя Васильовича розпочалася в 2015 році, коли він з патріотичних міркувань вирішив взяти участь в антитеростичній операції на Сході України. Майже півтора року боронив рідну землю у складі 43 окремої артилерійської бригади. Та прийшов час демобілізуватися і повертатися до мирного життя. Та й здоров'япочало підводити.

Уже в кінці жовтня 2016 року Василь Васильович повернувся додому – до рідного селаШарівка Олександрійського району. Перший час було важко адаптуватися: чоловік не знав за що братися, з чого починати, та й ночами не давали спати картини війни, які приходили до нього в кошмарах. Роботи в рідному селі не було, до міста добиратися щодня також не було можливості. Тому й вирішив бувалийвоякаповернутися назад на контрактну службу і далі стояти на варті нашого спокою. Але й тут спіткала невдача –медична комісія не допустила до подальшого проходження військової служби,підвів стан здоров'я. Постало питання – пошук роботи в селі. самостійно її знайти не вдалося.

За порадоютовариша, Василь Васильович по допомогу у працевлаштуваннізвернувся до Олександрійськогоміськрайонного центру зайнятості, але реально розумів, що така вакансія, яка б підходила йому, вряд чи знайдеться.Але згодом удача все ж таки повернулася до атовця обличчям: ПАТ «Шарівське», яке знаходиться на території його рідного села, подало до центру зайнятості вакансію водія автотранспортних засобів, яку і було запропоновано Василю Васильовичу. 

Він мав водійське посвідчення, але водієм працював давно і досвід роботи в цій сфері був невеликий, тому дуже переживав чи підійде він роботодавцю. Але хвилювання були марні. На співбесіді керівник підприємства побачив у Василеві Васильовичеві відповідальну та надійну людину і тому без вагань прийняв його на роботу.

Зараз Василь Васильович працює водієм, майже повністю адаптувавшись до мирного життя, і лиш іноді підірване здоров'я нагадує про пережите лихоліття війни.