Насамперед я вважаю, що мають бути суворо покарані замовники і організатори провокацій, з якої сторони вони не були б, які в ніч на 30 листопада започаткували жорстке протистояння.

Саме ці обставини, на мою думку, експлуатуються опозиціонерами в сьогоднішній напруженій ситуації і значно ускладнюють процес примирення народу і влади, не бажаючи чути і розуміти один одного.

Мені шкода молодих людей з обох сторін, які фізично і морально постраждали під час вуличних сутичок; я симпатизую людям, які наївно вірять своїм лідерам, що, зводячи барикади, вони творять самостійну, справедливу, незалежну, демократичну, правову українську державу. Без віри не можна жити, та особисто я не бачу серед майданних активістів лідера чи, принаймні, команду щирих однодумців, здатних виправдати надії сотень тисяч мітингувальників.

Думаю, настала пора завершувати демонстрацію всьому світу нашої непоступливості, непримиренності і ненависті, прислухатись до того, хто із "сильних світу" нас похвалить, чи осудить і, як дітям, запопадливо радіти з того, що "про нас говорять у світі". Був би гарний привід…

А говорять всі закордонні і заморські радники – починайте переговори. Так вважають три українські Президенти, закликаючи до круглого столу. Чинний Президент звертається до різних представників всього народу із запрошенням розпочати велику розмову, гарантуючи паритетність сторін.     В кінці кінців, альтернативи мирному вирішенню вкрай загостреного суспільного конфлікту, як сідати за стіл і вести конструктивну розмову немає.