Підготовкою до ратифікації Конвенції Ради Європи із запобігання насильству стосовно жінок та домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, яка відома також як Стамбульська конвенція проти насильства, в Україні сьогодні займаються не лише державні структури, але й громадські організації. Про доцільність і необхідність її ухвалення депутатами Верховної Ради говоримо з президенткою ГО «Ла Страда-Україна» Катериною ЧЕРЕПАХОЮ.
– Наскільки гострим є питання домашнього насильства в Україні?
– Воно залишається одним із пріоритетних для нашої країни. І це підтверджується статистикою. В нашій громадській організації впродовж багатьох років працює Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації, і маю сказати – переважна більшість звернень на неї стосується саме домашнього насильства.
За 9 місяців поточного року ми отримали майже 27 тис. звернень. Серед них 95,8% – попередження домашнього насильства. Схожа ситуація спостерігалась і в попередні роки. З 29 511 звернень, які надійшли за 2020 р., 95,7% стосувалися саме проблеми домашнього насильства.
Досить часто люди сприймають домашнє насильство доволі спрощено. В їхньому розумінні воно відбувається, якщо до постраждалої особи застосовується фізична сила. Насправді таке насильство може мати різні прояви. Серед тих, хто звернувся на нашу гарячу лінію із січня до вересня включно, 51,9% повідомили про психологічне насильство, 33,1% – про фізичне, 13,8% – про економічне і 1,2% – про сексуальне насильство. Важливо відзначити, що досить невеликий відсоток повідомлень про сексуальне насильство говорить не про його незначну кількість, а про те, що даний вид насильства, особливо в контексті домашнього насильства, є дуже мало ідентифікованим та латентним.
Домашнє насильство потрібно долати. Йдеться про питання державної ваги. Стамбульська конвенція дає для цього необхідні інструменти.
– Чому саме Стамбульська конвенція?
– Насправді питання протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі актуальне для будь-якої країни. Їхні законодавчі норми та практичні дії щодо захисту постраждалих від насильства та покарання кривдників можуть відрізнятися. Однак чимало країн уже напрацювали успішний досвід такої роботи. Він знайшов відображення в Стамбульській конвенції проти насильства. До речі, Україна брала безпосередню участь у підготовці цього документу. У підсумку були напрацьовані певні стандарти, які мають лягти в основу державної політики з протидії насильству. Конвенція має юридичну силу, а це означає, що країни, які її ратифікували, повинні дотримуватися її положень.
Норми Стамбульської конвенції мають бути відображені в національному законодавстві, що значним чином його посилить. Приміром, криміналізація таких злочинів, запровадження спеціальних санкцій проти кривдників. Це серйозні запобіжники для тих, хто вчиняє домашнє насильство, і сигнали для його жертв – вони можуть захиститися від нього.
Стамбульська конвенція проти насильства також передбачає моніторинг виконання її положень державами, що її ратифікували. Тобто ця робота не залишатиметься поза увагою міжнародної спільноти, і держави зважатимуть на необхідність її повноцінного виконання.
На сьогодні Стамбульську конвенцію проти насильства вже ратифікували 35 країн-членів Ради Європи. Ще 12 підписали і готують її ратифікацію. Серед них і Україна.
– Не всі прагнуть виносити проблему домашнього насильства назовні, вважаючи її приватною справою. Чи це так?
– Стамбульська конвенція чітко говорить, що домашнє насильство – це не приватна справа окремої родини або постраждалої особи. Йдеться про брутальне порушення прав людини. Отже постраждалих від такого насильства насамперед має захищати держава, створивши для цього цілу систему заходів. Так само держава має подбати про те, щоб кривдники не уникли покарання. Тому реалізація положень Конвенції передбачає й фінансову підтримку держави на ці цілі.
Хоча переважна кількість постраждалих від домашнього насильства – це жінки (понад 80%), але його жертвами стають також і чоловіки, діти та літні люди. Соцопитування Amnesty International, оприлюднене в червні 2021 р., засвідчило, що 65% українських чоловіків у дитинстві зазнали домашнього насильства.
Зараз у Києві та 18 областях діє 37 притулків для жертв домашнього насильства, працює 298 мобільних бригад соціально-психологічної допомоги постраждалим. Ми сподіваємося, що їхня кількість зростатиме і що ратифікація Конвенції цьому також посприяє.
– Яким чином ратифікація Стамбульської конвенції вплине на профілактику домашнього та ґендерно зумовленого насильства та на захист його жертв?
– Я вже наголошувала, що Конвенція передбачає посилення національного законодавства. Воно має певні прогалини. Так, Конвенція передбачає запровадження відповідальності за такі злочини, як переслідування, сексуальні домагання. Наразі вони в українському законодавстві не відображені. Деякі інші питання та стандарти надання допомоги постраждалим відображені доволі слабко, що також вимагає їхнього подальшого вдосконалення.
Дуже важливим є те, що Стамбульська конвенція передбачає серйозну підготовку фахівців, які працюють у цій царині. Це стосується правоохоронних органів, соціальних служб, суддівського корпусу тощо. Бо нерідко дотепер трапляються випадки, коли фахівці, які мають реагувати на випадки домашнього насильства, не зважають на серйозність проблеми і обмежуються закликами до учасників самим розібратися в конфлікті. І тим самим залишають постраждалу особу без захисту, а кривдника – без покарання, що не стримує останнього від продовження застосування насильства та посилює відчуття безкарності.
– Чому карантинні обмеження, пов’язані з COVID-19, змушують нас прискоритися з ратифікацією Стамбульської конвенції?
– Запровадження карантину виявило дуже багато проблем у наявній системі реагування на домашнє та ґендерно зумовлене насильство та захисту постраждалих.
По-перше, під час пандемії та запровадження карантинних обмежень була значно ускладнена діяльність служб підтримки та служб реагування. Тож потерпілі особи, які цілодобово перебували в одному приміщенні з кривдниками, мали мінімальні можливості або зовсім втрачали їх для звернення по допомогу. Нерідко вони не могли залишити небезпечне для них місце перебування, бо не мали куди піти. А інколи взагалі не могли дістатися до притулку через непрацюючий громадський транспорт, зупинку міжміських перевезень.
У перші три місяці запровадження суворих карантинних обмежень на початку 2020 р. кількість звернень на нашу Національну гарячу лінію збільшилася майже в 2,5 раза порівняно з докарантинним періодом. Дуже часто гарячі лінії та телефони довіри, роботу яких нерідко забезпечують громадські організації, ставали майже єдиним ресурсом підтримки та допомоги для постраждалих від домашнього насильства.
– Якщо Стамбульська конвенція проти насильства такий хороший в усіх відношеннях міжнародний документ, то чому Україна досі не ратифікувала її?
– Нещодавно виповнилося 10 років, як Україна підписала Стамбульську конвенцію проти насильства. Численні адвокаційні ініціативи та діяльність із підготовки до ратифікації, які здійснювалися впродовж цих років, на жаль, поки що не досягли своєї цілі. Попри те за цей час частина положень Конвенції вже знайшла місце в українському законодавстві. І це позитивний момент.
Але слід зважати на те, що Стамбульська конвенція проти насильства передбачає не лише організаційні та законодавчі зміни, але й зміни підходів та ставлення до проблеми домашнього насильства. Вона реагує на сучасні виклики, запроваджує європейські підходи та європейську культуру в їхньому вирішенні. На жаль, навколо Конвенції створюється та поширюється досить велика кількість міфів і маніпуляцій.
Тому поширення правдивої інформації про Стамбульську конвенцію проти насильства, розвінчування міфів, роз’яснення її важливості та переваг, які вона надає для посилення захисту жінок, постраждалих від насильства, є дуже важливим.
Що можна сказати тим, хто має сумніви в необхідності ратифікації Стамбульської конвенції проти насильства? Відповіді на питання, обґрунтовані роз’яснення положень, розвінчання міфів та виважені аргументи можна знайти в публікації, яка нещодавно була представлена ГО «Ла Страда-Україна» і яка була підготовлена за результатами консультацій з народними депутатами та депутатками, представниками та представницями органів державної влади, громадських та міжнародних організацій. З брошурою можна познайомитися за посиланням: https://la-strada.org.ua/download/shho-skazaty-tym-hto-maye-sumnivy-v-neobhidnosti-ratyfikatsiyi-stambulskoyi-konventsiyi .
Багато доступної інформації про важливість Стамбульської конвенції проти насильства, можливість почути голоси постраждалих від насильства, інформацію про те, як можна долучитися до боротьби з насильством щодо жінок та домашнім насильством, можна знайти на ресурсі https://stopviolence.in.ua, який об’єднує зусилля понад 50 громадських організацій, представників органів державної влади, активістів.
– Як Стамбульська конвенція впливає на суспільне життя країн, які її ратифікували?
– Конвенція створює передумови для безпеки. Безпеки як у власному помешканні, так і за його межами. Людина почувається захищеною, а це є ознакою цивілізованого суспільства.
Стамбульська конвенція наголошує, що не варто миритися з домашнім та ґендерно зумовленим насильством, бо це є злочином. Конвенція говорить про зобов’язання держави вживати заходів для забезпечення захисту від домашнього насильства та насильства щодо жінок, про гарантування доступу до правосуддя, мінімізацію «культури безкарності» за скоєння домашнього насильства. Конвенція формує напрям руху для боротьби з домашнім насильством та насильством щодо жінок не лише для державних органів, але й для суспільства, громадських організацій та окремих осіб. Ратифікація посилить ефективність реагування держави та зможе забезпечити моніторинг впровадження державної політики в цій сфері. Стане ще одним кроком для приєднання України до спільноти держав, де права людини є ключовою цінністю.
