Прем’єра короткометражного фільму Максима Наконечного «Новий рік у сімейному колі» відбулася в рамках Національного конкурсу 47-ого КМКФ «Молодість», що тривав з 27 травня по 3 червня 2018 року, й ця робота неодноразово згадувалася критиками як один з фаворитів. Хоча в результаті стрічка нагород не здобула, поступившись іншим «важковаговикам», але попри це картина заслуговує на окрему увагу.

Початкові сцени фільму, в принципі, не відчутно йдуть у розріз із очікуваннями, які здебільшого мають виникнути після прочитання синопсису. Чоловік та дружина (Михайло Жонін та Олена Узлюк) в останній день року роблять закупи в супермаркеті. З їхніх доволі напружених розмов зрозуміло, що грошей у них так багато, але на свято хочеться чогось особливого. Це незграбне намагання двох дорослих співвіднести бажання з фінансовими можливостями підкреслено контрастує з безтурботною розмовою групи молодих людей, які, стоячи за головними персонажами в черзі до каси, обговорюють, що за пиво їм узяти на святкування. Те, що перед нами насамперед драма про далеко не безхмарні стосунки в родині підсилюється, коли подружжя забирає сина з новорічного ранку, і хлопчик (Тимофій Глущенко) відсторонено й апатично відповідає на питання батьків. Проте окремі слова-маркери дають зрозуміти, що згадане в назві «сімейне коло» не є основним рушієм конфлікту.

Власне, оця от здатність за допомогою кінематографічних засобів розповісти історію, не артикулюючи це прямим текстом, завжди захоплює. І тут слід віддати належне режисеру та співавторові сценарію Максимові Наконечному. Уже з перших секунд «Нового року в сімейному колі» варто вдивлятися й вслухатися. Скажімо, тільки зібрався дорікнути передбачуваністю завершальної сцени, але потім пригадав, як на початку в оголошенні в супермаркеті називається рік, в якому відбуваються події – і дійсно, на той час це не могло бути мелодраматично банальним. Що стосується режисерської роботи, не можу не відзначити, наскільки промовистим є простір, де відбуваються події фільму. Відносно великі приміщення – супермаркет, квартира – здебільшого стають тлом для непорозумінь та суперечок, у той час як малі простори – салон авто чи те, що ми в дитинстві називали «халабудою», тобто залізали під до підлог накритий рядниною стіл – це нагода для вияву душевності. Ще одна цікава сценографічна знахідка – у короткій сцені на кухні: тато опиняється перед освітленою стіною, а мама – на тлі темної пройми дверей, і виходить ніби відсилання до вічної боротьби світлого й темного – у світі й у людській душі.

Але навіть у драмі творці стрічки «Новий рік у сімейному колі» знаходять нагоди для доброї іронії. Скажімо, коли мама в супермаркеті намагається купити язик, а продавчиня його не ріже. Чи коли наприкінці тато підкреслено неоковирно намагається читати сину подаровану книгу українською. До речі, коли у фільмі батько оголосив, що купив синові його улюблену книгу, у мене (пригадуючи першу режисерську кінороботу Максима Наконечного) перша думка була – Булгаков. Але, на щастя, я помилився і то виявилася інша культова книжка, знакова ще й тим, що між Україною та батьківщиною авторки попри географічну віддаленість, є немало історичних паралелей.