Національний конкурс короткометражних фільмів нещодавнього фестивалю «Молодість. Пролог» завершувала багато в чому провокаційна стрічка «Невидима», дебютна для режисера Максима Наконечного. Так сталося, що на прес-конференції мені не вдалося поставити Максиму питання, які виникли після перегляду картини, тому я попросив режисера відповісти на кілька питань спеціально для нашого видання.

«Мені не приходять комедійні історії, я не бачу світ крізь цю призму»

Максиме, у Національному конкурсі «Молодості. Пролог» було три фільми, зняті за підтримки Держкіно України. Я розумію – картини за мотивами Тараса Шевченка і Любка Дереша. А як Вам вдалося отримати фінансування для стрічки, в якій головна героїня викладає учням у школі не Франка, не Коцюбинського, а Булгакова?

Авжеж, питання з приводу Булгакова були. Я думаю, мені вдалося переконати експертну комісію й вони повірили в те, що це буде дебютне авторське висловлювання, і, в принципі, всі мистецькі алюзії фільму будуть винятково пов’язані з літературною творчістю цього письменника. Від Булгакова і «Майстра і Маргарити» я хотів, щоб у роботі було трошки: ключова нічна сцена, яка в мені прорезонувала зі сценою польоту – і тому прийшла назва, і тому прийшов початок.

А яке особисто Ваше ставлення до «Майстра і Маргарити»? У мене склалося враження, що Ви трохи «стібанулися» над цим твором.

«Майстра і Маргариту» я прочитав досить рано і перечитував декілька разів. Взагалі-то я не планував, що деякі сцени в «Невидимій» повинні бути смішними. Але на показі я побачив, що в залі інколи лунав сміх. І хоча, принципі, я не планував знімати комедію, я цьому радий. А взагалі-то мені не приходять комедійні історії, я не бачу світ крізь цю призму.

Наскільки для Вас була важлива світова прем’єра «Невидимої» саме на фестивалі «Молодість»?

Дуже важлива. По-перше, домашня прем’єра: може прийти вся група, ти показуєш фільм у рідному середовищі. По-друге, це дуже класний фестиваль, із самого початку моїх студентських років це була особлива осіння подія, і зараз вона перенеслася на травень. Взагалі, у мене дуже шикарне відчуття від того, що саме на «Молодості» я вперше показую свій дебютний фільм.

Чи почули Ви вже перші відгуки на «Невидиму»?

Так, від колег, і доволі позитивні. Здебільшого всі речі, які я планував, аби вони спрацювали – вони ніби спрацювали, а всі недоліки, про які я знаю, не переважили або не були помічені.

«Для мене прем’єра «Невидимої» – етапна подія: завершення шляху, доволі довго і важливого в моєму житті»

Не засмутилися, що не отримали на «Молодості. Пролог» нагороди?

Ні. У принципі, для мене вже прем’єра цього фільму – це етапна подія: завершення шляху, доволі довго і важливого в моєму житті. Тому день прем’єри «Невидимої» - для мене вже дуже щасливий. І я взагалі щасливий за українські фільми – всі ті, які отримали нагороди, дуже сильні. Окрема для мене радість – що два документальні фільми отримали спеціальні відзнаки журі. Значить, вітчизняні документалісти сильно й точно осмислюють реальність, і це не може не вселяти надії.

Після двох з трьох нагород Національного конкурсу «Молодості. Пролог» документальному кіно не кортить і Вам попрацювати в документалістиці?

Наша компанія «TABORproduction» займається виробництвом документального кіно. Я поки що, як режисер, не знімав документальні фільми, але тією чи іншою мірою маю стосунок до кількох документальних стрічок. Наприклад, «Холодний яр. Intro», яка була на Одеському кінофестивалі у 2016 році. Також був серед продюсерської команди фільму «Школа №3» [документальна стрічка про старшокласників однієї зі шкіл Слов’янська; лауреатом Берлінського кінофестивалю 2017 року – Д.Ш.]

Ви згадали компанію «TABOR Production», та й на прес-конференції Ви дуже тепло відгукувалися про своїх колег і друзів, з якими працюєте разом…

Наша назва «TABOR Production», думаю, каже сама за себе. Компанія виросла з групи людей, які спершу дружили, а потім почали опановувати різні напрями мистецтва. І так співпало, що багато в кого це було пов’язане з кінематографом. Тому ми почали робити кіно разом. Авжеж, це колосальний простір довіри, це простіше розуміння, це просто ти не чекаєш підвоху від людей. Звісно ж, є і мінуси. Коли ви друзі, то працювати складніше, бо в команді більші людські очікування одне від одного. А всі знають, що чим більші очікування, тим болісніше розчарування. Але все ж таки я вважаю, що це дуже велика цінність і дуже велике моє щастя, що я працюю зі своїми друзями.

Якою Ви бачите подальшу долю «Невидимої»? У країні з прокатом повнометражного вітчизняного кіно не без проблем, то що вже казати про короткий метр?

У виробництві стрічок є певна стратегія, закони, за якими все працює. Стрічка після прем’єри живе деякий час, показується на закордонних фестивалях, на які її беруть, а потім подовжується життям удома. Я б із задоволенням показував би «Невидиму» на регіональних фестивалях, і не може не тішити, що їх з’являється все більше. Зокрема, у Рівному, у Каневі… у Славутичі фестиваль «86» - це взагалі феномен, бомба. В інтернет я би її не волів би викладати, вона має віковий ценз. І через це, певно, важко буде прилаштувати її в якийсь альманах короткометражного кіно, бо туди краще візьмуть картину, на яку можна прийти з дітьми також.

Не можу не спитати ще про одну річ. Я Вас пам’ятаю як одного з найяскравіших учасників телевізійного ігрового проекту «Найрозумніший». Чи зараз Вам часто пригадують цей факт Вашої біографії?

Багато людей пам’ятають це до сих пір. З одного боку, я не вважаю, що це було якоюсь вкрай особливою подією, хоча це був крутий досвід і десь серед мого мотлоху лежить приз, який ми виграли на трьох з моїми друзями. З іншого – саме ця гра познайомила мене з цікавими, і в деяких випадках дуже рідними людьми.