Рік тому життя Тетяни було інакшим. Робота, дім, зустрічі з друзями, відпочинок. Та одного дня в ньому знайшлося місце туберкульозу.

- Розпочалося все із бронхіту, який я лікувала. Проте він швидко переріс в запалення легень, яке, думала, вилікувала. Та тут через кілька днів знову почула діагноз: «У вас бронхіт». Як бронхіт, я ж його вже вилікувала?! Тоді мене направили на додаткові обстеження. І тут я почула ще гірше: «У вас мультирезистентний туберкульоз».  Я не зовсім розуміла, що означає моє захворювання. Я не вірила діагнозу, адже я не була ув'язнена, не вживала алкоголь, не перебувала в антисанітарії. Я веду звичайне життя! – ділиться Тетяна.

Того ж тижня Тетяна лягла у протитуберкульозну лікарню. Про хворобу знали найрідніші та близька подруга. 

- Та містом серед знайомих дуже швидко поширилася інформація, де я перебуваю. Люди вже не задавали мамі запитань, де я, чому я там. Вони сміливо поширювали чутки, де я могла підчепити хворобу. В один момент я опинилась в ситуації, коли знайомі перестали відповідати на мої дзвінки. Та воно, мабуть, і на краще. Я зосередилася на лікуванні. У лікарні я знайшла людей, з якими ми булі пов'язані спільною бідою. Ми підтримували один одного у лікуванні. Ми і зараз з ними спілкуємося, адже з багатьма стали друзями. Коли мене виписали додому на амбулаторне лікування, я потрапила під соціальний супровід. Лікар познайомив мене із соціальним працівником Анною Коваленко. Вона приносить мені протитуберкульозні препарати прямо додому. Я з іншого мікрорайону міста, тому мені дуже зручна її допомога. Та і завжди є кому зателефонувати, поговорити про свої побоювання, побічні реакції від препаратів, які були на початку. Близько пів року я користуюсь послугами соціального супроводу, отримую пенсію по хворобі, щомісяця здаю необхідні аналізи. По закінченню лікування, хочу повернутися на роботу, - каже Тетяна.

Анна Коваленко - соціальний працівник проекту «100 відсотків життя та якісних послуг на Кіровоградщині», що втілюється БО «100 відсотків життя. Кропивницький» за підтримки Глобального фонду, каже, що Тетяна прагне одужати, тому дотримується всіх рекомендацій.

- У неї вже сформована прихильність до лікування. Коли я приношу їй ліки, чекаю поки вона їх вип’є. Паралельно ми спілкуємо то про хворобу, то загалом про життя. Вона часто розповідає, що хоче повернутися до активного життя, але спершу слід вилікуватися, щоб бути повною сил для роботи, - каже Анна.