Кропивничанка Світлана Карпенко, яка вже понад чотири роки працює на підприємстві «ПОЛІ ПЛАСТ» (спершу на посаді менеджера з маркетингу, а нині – помічницею керівника підприємства), на власному прикладі довела: освоїти нову технічну спеціальність ніколи не пізно, якщо підприємство потребує підтримки, а життєві обставини вимагають нестандартних рішень. 

Маючи диплом із управління персоналом та економіки праці (у 2012 році закінчила Кіровоградський національний технічний університет), жінка успішно опанувала професію оператора верстатів із програмним керуванням. Зробила вона це в рамках експериментального проєкту, з професійного навчання жінок у сферах, де вони були традиційно недостатньо представлені.

Підприємство «ПОЛІ ПЛАСТ» виготовляє захисні елементи та запчастини до сільськогосподарської техніки – зокрема зернових жаток із надвисокомолекулярного поліетилену, а також відновлює агрообладнання. Коли частина чоловіків із колективу вирушила у відрядження, а замовлення від аграріїв продовжували надходити, на підприємстві відчули гостру нестачу робочих рук. 

«У нас нема такого, щоб кожен сидів лише на своїй ділянці. На жаль, через нинішню ситуацію на підприємстві всі люди взаємозамінні. Якщо хтось у відрядженні чи потрібна допомога – немає питань: можемо і різати, і фрезерувати, і складати. Тому і виникла ця ідея з навчанням – щоб вчасно підстрахувати команду й виробничий процес був без зупинок».

У травні минулого року вона звернулася до Кропивницької філії обласного центру зайнятості та подала заяву на проходження навчання за професією оператора верстатів з програмним керуванням. Теоретичний курс проходив дистанційно на базі Харківського центру професійно-технічної освіти державної служби зайнятості. Попри віддалений формат, викладачі пояснювали все доступно та цікаво, а всю практичну частину Світлана одразу випробовувала на власному виробництві, радячись із досвідченими колегами.

Успішно завершивши навчання, жінка отримала свідоцтво про присвоєння робітничої кваліфікації та офіційно здобула нові навички для роботи. Нині на виробництві панує справжня командна виручка: у періоди сезонного навантаження чи відсутності колег Світлана впевнено керує високотехнологічним обладнанням, самостійно контролює процес різання деталей і майстерно поєднує це з адміністративними обов'язками.

– Саме навчання проходило дуже цікаво, повчально, але, на жаль, дистанційно... У нас було всього-на-всього четверо слухачів, серед них лише я одна була жінка. Викладачі – супермолодці, доносили інформацію, якщо там були якісь запитання, не проблема: ми з ними займалися, спілкувалися. А вся практика проходила вже безпосередньо на своєму виробництві, коли приходила і питала хлопців: «Можна так?» Вони пояснювали, як воно на практиці. Тобто начитка була дистанційною, а практика – у себе в цеху. Нині я можу запустити програму, виготовляти ці пластини та вирішувати питання нестачі працівників. Це дуже зручно для підприємства, – розповідає Світлана.

Подібні ініціативи – це дієва допомога місцевому бізнесу в умовах кадрового голоду та чудова можливість для громадян розширити свої професійні горизонти.