У Кропивницькому діє громадська організація "Світло матерів", яка об'єднує матерів загиблих військовослужбовців. Її учасниці отримують психологічну підтримку, реабілітацію та організовують соціальні ініціативи. В етері Українського радіо Кропивницького голова організації Людмила Шибіста розповіла про діяльність спільноти та заходи, які допомагають жінкам переживати втрату рідних і знаходити сили жити далі.
Чому виникла ідея створити "Світло матерів" (тут і далі – пряма мова – ред.)
Це була моя мрія — створити саме таку організацію у нас в Кропивницькому для матерів. Тому що, коли ми зустрічалися — доньки, дружини і мами, — у кожного свій біль, і кожен відчуває та розуміє його по-своєму. Я сама мама військовослужбовця Дмитра Кондратенка, який загинув у 2022 році в Миколаєві внаслідок ракетного обстрілу обласної військової адміністрації. І найдорожче для мене — це пам'ять про мого сина. Тому я виносила цю ідею, а потім з такими матерями, як і я, цю організацію вже узаконила.
Але таке усвідомлення у мене виникло не одразу після загибелі сина, а десь через два з половиною роки. Тоді ми почали зустрічатися та спілкуватися з матерями загиблих військових і зрозуміли, що однаково думаємо, говоримо, у нас схожі напрямки в житті.
"У мене не було сили жити"
У мене син кадровий офіцер, із першої секунди повномасштабного вторгнення він вже був на війні. Ми були дуже близькі з ним. Біль втрати стає зрозумілішим і його легше пережити, коли навколо тебе такі самі мами. Свого часу я дуже важко виходила з цього стану. Практично до двох років після загибелі я майже не виходила з дому, не хотіла нікого бачити. Я розуміла: там, за дверима будинку, продовжується життя, а в мене не було сили жити. Куди б я не пішла — усе нагадувало про сина.
Одного разу моя донька поставила мене перед дзеркалом і сказала: "Мамо, подивися на себе. Діма хотів би бачити тебе такою?" І тоді я зрозуміла, що наші синочки та донечки віддали своє життя для того, щоб ми жили. Тому треба щось робити в цьому житті.
Хто є членкинями громадської організації
В громадську організацію "Світло матерів" ми приймаємо всіх охочих. Нещодавно приїжджала моя донька, вона живе у Києві та працює коучем. Вона проводила коуч-сесію про те, як залишатися жінкою в нашій ситуації. Я запрошувала не лише мам, а й дружин та доньок військових. Спочатку нам було боляче слухати про те, як учитися жити далі, особливо коли йшлося про дітей, які ростимуть без батька, чи жінок, які залишилися без чоловіка. Але сесія завершилася на такій ноті, що всі все зрозуміли – нам потрібно контактувати між собою, а не закриватися у своїй маленькій сриньці та нікого не впускати.
На майстеркласи приходять усі з поникшими очима, а йдуть додому з усміхненими. Це безцінно! На початку кожної зустрічі ми стаємо в коло, беремося за руки. Я читаю молитву, в якій є слова про маму, сина, а жінки повторюють за мною. І завжди кажу: "Ви ж пам'ятаєте: коли прийшли сюди, у вас був біль. Але у нас одна енергія, одна любов, одна пам'ять. Ми взялися за руки, кожна поділилася своєю любов'ю та енергією. І додому ви підете набагато сильнішими, ніж прийшли".
Мої дівчатка дуже люблять ці зустрічі й завжди чекають на них. Наступним буде майстерклас, на якому кожна зробить український оберіг – пташку щастя. Нещодавно до Дня пам'яті ми виготовляли мак.
Який результат дають такі заходи
Ми ходимо до музеїв, на виставки. Нещодавно у Кропивницький привозили експонати з інших міст, створені дружинами та матерями загиблих. Можна було взяти лілії або насіння українського різнотрав'я. Я взяла лілії та посадила біля меморіальної дошки сина, а різнотрав'я частково висіяла на Алеї Слави.
Таким чином ми згуртовуємося і кожна знає, що у своєму горі вона не одна. Кожна знає: якщо потрібна допомога — ми допоможемо. Я завжди кажу: "Разом ми сила". Я телефоную всім, знаю, хто чим живе, що відбувається у кожній сім'ї. І перше, що питаю: — Допомога потрібна? Тільки варто подзвонити — і всі одразу відгукуються.
Нині в нашій організації 36 матерів. Але це не лише спільнота кропивницьких матерів. До нас долучаються й жінки зі Злинки, Первозванівки. Ми дуже тісно співпрацюємо з волонтерами, з Аллою Кондаковою та її організацією "Крила". Нашу організацію ніхто не фінансує. Коли ми влаштовуємо майстерклас, я купую всі матеріали за власні гроші, зберігаю чеки. Потім цю суму розділяємо на всіх дівчат, виходить по 20-30 гривень. І всі, хто приходить, скидаються. До театру, музеїв та філармонії нас часто запрошують безплатно і за це я дуже вдячна.
Плани на майбутнє
Зараз дуже багато уваги приділяємо Алеї Слави Рівнянського кладовища, де поховані наші сини. Зустрічаюся з людьми, прошу, переконую, щоб Алея Слави була справді гідною. Там ще потрібно попрацювати. Слава Богу, нам посадили туї біля могил хлопців, які загинули три роки тому. Але потрібно ще боротися з бур'янами. Також прошу висадити ялівці. Крім того, потрібна стела з прізвищами хлопців, щоб це справді була Алея Слави, якою пишалося б усе місто.
