На фото різдвяне печиво, випечене за формами з села Головківка. Олена Мітюріна
У Кіровоградській області відроджують традицію випікання різдвяного печива. Таке печиво у 20 столітті й раніше пекли в різних селах Олександрійського району. Ним пригощали дітей-хрещеників, які приносили вечерю у Святий вечір.
Про це Суспільному розповіла наукова співробітниця Олександрійського військово-музейного центру Олена Мітюріна.
За її словами, дізналася про таку традицію під час дослідження культурної спадщини краю чотири роки тому. Спочатку про неї розповіли жительки селища Нова Прага Галина Баглій і Антоніна Кривко, потім Катерина Чайка з села Головківка. Згодом знайшлися інші оповідачі. Вони пригадували, як їм у дитинстві хрещені дарували пряники. Було два види печива. Дівчаткам давали "барині" ("баришні"), хлопчикам — "коники".
"Це частина святкування домашнього Різдва. Було важливо розрахуватися з вечірниками тим печивом і благословити їх на наступний рік. Його пекли й роздавали раз на рік. На інші свята й весілля це не практикували. Хлопчику давали "коника" як уособлення чоловічих чеснот, бо найважча робота в господарстві діставалася коневі. Було дуже важливо, щоб кінь був здоровий і міг орати землю, тягти, везти. І чоловіки теж виконують таку важку роботу. Також у цьому був відтінок козацтва. А дівчинці давали "баришню" як уособлення дівочих чеснот і з відповідними побажаннями".
"У нас є респондентка Надія Костянтинівна Сніжко. Вона виросла в селі Головківка. Вона казала: "Ми приходили від родичів, збирали це печиво, вилазили на піч, і кожен у своєму кутку розставляв свої здобутки. От кому що дали, ми могли порівнювати й фіксувати — кому гарніша й рівніша дівчинка попалася, у кого краще розфарбована, краще одягнена. Дуже діти ображалися, коли їм давали печиво, яке не таке рівне або з маленьким браком", — розповіла Олена Мітюріна.
Сталого і єдиного рецепта страви не було. Люди, яким за 80 років, розповідали, що в їхньому дитинстві (років 70 тому) печиво було цупке, щільне й пісне — схоже на тісто для проскури. Наступний етап згадок — 60-50 років тому — припав на період, коли ці люди самі вже самі пекли печиво своїм хрещеникам. За словами Олени, вони казали, що це робили вже на кислому молоці й додавати жир, яйця, прянощі.
"Тобто цей рецепт змінювався. Зараз його печуть хто як схоче. Головне — сама традиція. Це така форма домашнього благословення на різдвяні свята від родичів. Зараз для нього роблять звичайне тісто — як на пряники. Там мед, жир (масло або маргарин), яйця, борошно. Воно печеться швидко — сім-вісім хвилин. Робити це можна в будь-який день, щоб воно було готове на Святвечір".
Після цього печиво прикрашають і розписують. За сучасною методикою для цього можна використати айсинг — глазур з білка й цукру. Кожна господиня робила це по-своєму — залежно від традицій в родині й селі. Часто люди згадують таке печиво саме червоного кольору і з розписом білими смужками. Дівчинці могли намалювати очі, волосся, фартух, сукню. Також вирізали й смужечки з гофрованого паперу й чіпляли конику гриву й хвоста, в дівчинці — коси.
"До речі, Антоніна Кривко й Галина Баглій з Нової Праги фарбували печиво. Для цього його змащували перед випіканням соком з буряка чи моркви. І воно отримувалося досить рум'яного кольору, і потім уже його оздоблювали. У Головківці це робили не завжди. Зате, як розповідала баба Катя (Чайка), старалися напекти його з такого тіста, щоб його діти їли задоволенням", — розповіла Олена Мітюріна.
За словами Олени Мітюріної, коли проводить майстеркласи з випікання печива, то користується формами, які зробили за старовинним зразком в селі Головківка. У різних селах ці форми були різними.
"У Галини Баглій в Новій Празі ми знайшли дуже старі форми. Там дівчинка виглядає як одягнута в традиційний одяг. Видно, що є спідниця, керсетка, головний убір з ріжками, як зазвичай зав'язує молодиця. І коник такий. А форми з Головківки більш сучасні. Там умовна дівчинка й умовний коник. До речі, інколи коники бувають з вершниками, інколи без. Тобто форми різнились, оздоблення різнилося, рецепти різнилися. Залишалася постійною сама традиція".
Форми в давнину робили вдома з бляшанок. Антоніна Кривко з Нової Праги розповіла, що коли вийшла заміж, форми залишилися в мами, і її чоловік сам зробив з бляшаних смужок, якими раніше скріплювали дерев'яні ящики. Для цього подружжя пішло на базар й купило для зразка пару печива — дівчинку і коника — того розміру, який їм подобався. Потім зробили шаблон на папері й використали його для форм. А в селі Диківка Олені Мітюріній розповіли, що ці форми робив коваль. Вони були одні на вулицю, і жінки їх брали по черзі, передаючи одна одній.
Також згадки про це печиво знайшли в інших селах Олександрійського району – Диківці Пантаївської громади, Куколівці Попельнастівської громади, Захарівці Великоандрусівської громади, Шарівці Новопразької громади. Окрім цього, про нього про це у своїх етнографічних замітках зазначав фольклорист і мовознавець Іван Бессараба, який жив і працював в Олександрійському краї наприкінці 19 й початку 20 століття. За словами Олени Мітюріної, з цих заміток зрозуміла, що "коники" й "баришні" в Олександрійському районі — давня традиція.
