Кіровоград24: портал про місто

Кіровоград24: портал про місто

Розділ: фотогалерея
Автор: Олег Юрченко – завідуючий відділу туристично-краєзнавчої та інформаційної роботи Музею мистецтв
Дата: 15 вересня, 16:56
Документ знаходиться за адресою: http://kirovograd24.com/photo/2020/09/15/-teatralne-sjaivo-stepovoi-elladi-.htm
фотогалерея, 15 вересня, 16:56

«Театральне сяйво Степової Еллади»

Олег Юрченко – завідуючий відділу туристично-краєзнавчої та інформаційної роботи Музею мистецтв


15 вересня 2020 року в рамках відзначення 50-річчя заснування Всеукраїнського свята театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти» в Музеї мистецтв розгорнуто виставку художніх творів «Театральне сяйво Степової Еллади».

          

Презентована виставка стала справжньою одою українському професійному театру, народженому в колишньому Єлисаветграді та подарованому світу в далекому 1882 році. Це данина пам'яті славетним корифеям театру та вшанування їх творчої лабораторії, мистецької перлини світового рівня та справжньої туристичної Мекки – музею-заповідника «Хутора Надія». Популяризація творчості унікальних майстрів пензля та театральної складової історії «міста з військовою виправкою» спрямовані на руйнацію стереотипу провінційності та формування почуття національної гідності та усвідомлення внеску нашого степового краю в світовий культурно-цивілізаційний розвиток.

          

Єлисаветградський, Кіровоградський, Кропивницький театр – це мистецька візитівка нашого краю, його неповторний бренд, адже саме нашому місту судилося стати «Колискою українського професійного театру», офіційним початком функціонування якого вважається прем'єра «Наталки Полтавки» у жовтні 1882 року в Єлисаветграді. Великою мірою це було обумовлено особливим статусом військового та імперського міста, що незаперечно впливало на його культурний розвиток. Вдале розташування театру безпосередньо на території військового містечка та сусідство з імператорським палацом і кузнею офіцерських кадрів - юнкерським кавалерійським училищем також сприяло розвитку та процвітанню театральної установи, майбутнього осередку українського професійного театру. 

          

Але головним чинником народження театру стала діяльність  на теренах нашого краю славетної родини Тобілевичів. Це три брати - Іван Карпович Тобілевич (Іван Карпенко-Карий, 1845-1907), Микола Карпович Тобілевич (Микола Садовський, 1856-1933), Панас Карпович Тобілевич (Панас Саксаганський, 1859-1940), та їх сестра - Марія Карпівна Тобілевич (Садовська-Барілотті, 1855-1891). До них приєднались тодішня  прима театру Марія Заньковецька (1854-1934) та друга дружина Івана Тобілевича Софія Тобілевич (1860-1953). 

        

Завдячуючи їм у 1860-х роках, з аматорського гуртка на чолі  з Іваном Тобілевичем та Марком Кропивницьким, який розпочав свою діяльність спочатку в повітовому містечку Бобринець, починається історія професійної театральної справи в Єлисаветграді. У 1867 році відбувається відкриття Зимового театру, збудованого на гроші та під керівництвом інженера-полковника Трамбицького. На сцені цього театру виступали колективи та артисти не тільки з Російської імперії, а й з Польщі, Італії, Великобританії. 


У 1885 році театральна трупа розділилась на два колективи, кожен з яких, один під керівництвом Марка Кропивницького, інший – Михайла Старицького, йде окремим творчим шляхом, але обидва – з незмінним успіхом.

         

З 1891 по 1893 рік у трупі М.Кропивницького працював визначний український театральний діяч Дмитро Гайдамака-Вертепов (1864-1936), дід видатного художника - земляка Петра Оссовського (1925-2015), який у 1896 році разом із дружиною, акторкою Юлією Шостаківською (1871 -1939) створив свою театральну трупу, зберігши традиції театру корифеїв.

          

Великі випробування випали на долю нашого театру після революційних подій початку ХХ ст., але тим не менш, у 20-ті роки  в Єливаветграді  існував свій український стаціонарний театр з постійною трупою (режисер театру                          і керівник трупи Дмитро Гайдамака-Вертепов). У 1933 році театр закривають через капітальний ремонт, а колектив відряджають до Чернігова, і тільки під утворення Кіровоградської області створюється новий театр вже в Олександрії, але із статусом обласного закладу. З 1940 року він носить ім'я Марка Кропивницького. Під час Другої Світової війни в історії театру були важкі періоди роботи в евакуації (Туркменія) та під час окупації (Кіровоград)                         1941-1944рр. Після війни і по сьогоднішній час кропивничани упевнено та успішно продовжують свою творчу ходу  стежиною корифеїв.

         

На превеликий жаль доводилось чути і негативні відгуки на адресу нашого театру від українофобів, які намагаються спаплюжити усе, що для нас, патріотів України, є приводом для гордості, скомпрометувати наших героїв, висміяти нашу історію. «Що Ви носитесь з цими селюками і провінціалами?» - запитували у мене відвідувачі з інших регіонів нашої держави - «Хіба можна порівнювати Петербурзький, Московський, європейські театри і ваш?».  Для таких «фахівців» з питань історії, і зокрема – театру, незайвим буде нагадати, що родина Тобілевичів – то старовинний український шляхетний рід білорусько-литовського та польського походження, прізвище Тобілевич згадується ще в актах Великого князівства Литовського середини ХVI століття, а в 1563 році рід Тобілевичів отримує герб від самого польського короля. Пізніше через приєднання Правобережної України до Російської імперії, політичну та національну упередженість і бюрократію їм, на жаль, не вдається підтвердити своє дворянське походження. Не слід забувати і про феєричні гастролі трупи Марка Кропивницького 1896-1897 років, які підкорили вибагливу публіку Петербурга і Москви, змусивши її аплодувати стоячи.

         

Тож не дивно, що місцеві майстри пензля часто зверталися у своїй творчості до театральної тематики. Так тільки в Музеї мистецтв на сьогодні зберігається та експонується близько двохсот робіт, які присвячені нашому театру, його засновникам - корифеям, акторам театру різних часів та творчій лабораторії корифеїв - Хутору Надія. Особливе враження створює картина художника-земляка Фелікса Полонського (1941р.н.) «Прем'єра», яка відтворює атмосферу святкового настрою та очікування дива у дорадянському Єлисаветграді перед черговою театральною прем'єрою. На окрему увагу заслуговують і твори художника-земляка, заядлого театрала Володимира Федорова (1920-1986) - «Корифеї українського театру» (1976), яка зображує родину Тобілевичів, Марка Кропивницького, Марію Заньковецьку на фоні ще первинного приміщення театру, не спаплюженого радянськими ремонтами та реконструкціями та «Лев Толстой у Марії Заньковецької», що передає зворушливу сцену зустрічі двох непересічних особистостей, символів російської та української культури. Митець залишив по собі і цілу серію виконаних олівцем портретів акторів Кіровоградського обласного музично-драматичного театру у сценічних костюмах під час виконання ними ролей, оскільки був частим гостем за кулісами, на репетиціях, виставах. 

           

Окремою вагомою складовою фондового зібрання Музею мистецтв                           з театральної тематики є чисельні ескізи театральних декорацій та театральних костюмів, які на відміну від зовнішнього вигляду театру передають його душу, внутрішню атмосферу, неповторну ауру. Авторами багатьох з них стали Микола Добролежа (1925-2008)  та Василь Єременко (1919-2000).

          

Чимало творів образотворчого мистецтва присвячено Хутору Надія                        (з 1956 року - державному заповіднику-музею), створеного на території садиби батька Івана Тобілевича – Карпа Тобілевича. Навесні 1887 року, повернувшись після трирічного політичного заслання, Іван Тобілевич оселяється на хуторі, перетворивши його на свою літературну майстерню. Саме тут він напише 11                    із 18 п'єс, що увійшли до золотого фонду національної класичної драматургії, зокрема - «Сто тисяч», «Хазяїн», «Сава Чалий», «Ґандзя» та інші. У садибі                       в різний час проживали Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті, неодноразово навідувались Марія Заньковецька, Марко Кропивницький, Михайло Старицький та багато інших представників тодішньої творчої еліти – театральні діячі, письменники, художники. Кожен почесний гість мав посадити своє дерево, тож і понині тут височіють дуби, посаджені самими корифеями та визначними гостями Хутора.

           

У 1970 році, під час святкування 125-річчя від дня народження І.Карпенка-Карого за участі найвидатніших українських письменників та діячів театру було започатковано щорічне свято театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти», яке з 1990 року отримало статус Всеукраїнського. Справжньою перлиною Хутору Надія став також єдиний у світі Музей історії українського хореографічного мистецтва, який приймає в якості відвідувачів гостей із різних регіонів нашої держави та зарубіжжя – США, Канади, Німеччини, Польщі тощо.

           

Яскравою живописною одою Хутору Надії та чудовим проявом любові до театральної перлини і гордості за свій рідний край стали картини Сергія Шаповалова (1943р.н.), Михайла (1935р.н.) і Андрія (1963р.н.) Надєждіних та інших митців.

         

Приємно усвідомлювати, що вагома театральна складова історії нашого міста допомогла йому у 2016 році змінити одіозну назву Кіровоград на щиру українську і театральну – Кропивницький, якою ми вшановуємо нашого «українського Шекспіра». Саме під такою назвою воно стало більш знаним і брендовим для представників інших областей України та зарубіжжя,  що є дуже важливим в умовах формування привабливого туристичного іміджу регіону та розвитку відповідної інфраструктури. 

                                                                       

                                                                   


274Перегляда
Інші матеріали розділу Версія для друку

Коментарі

Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!
Напишіть ваш коментар
Ім'я:
Коментар: