Кіровоград24: портал про місто

Кіровоград24: портал про місто

Розділ: культура
Автор: Дмитро Шульга, спеціально для "Кіровоград24"
Дата: 28 вересня, 10:14
Документ знаходиться за адресою: http://kirovograd24.com/culture/2017/09/28/arkadii-nepitaljuk-u-priputnjah-nemae-chornuhi-naspravdi-tse-suchasna-kazochka-pro-te-jak-zustrivsja-jura-zi-svetkoju-jak-dolja-ih-zvela-.htm
культура, 28 вересня, 10:14

Аркадій Непиталюк: «У «Припутнях» немає «чорнухи», насправді це сучасна казочка про те, як зустрівся Юра зі Свєткою, як доля їх звела»

Дмитро Шульга, спеціально для "Кіровоград24"


3 22 по 24 вересня в Кропивницькому, у кінотеатрі «Портал» проходив «OBRIYKINOFEST», в рамках якого було продемонстровано 6 українських стрічок. Серед подій фестивалю був і допрем’єрний показ фільму «Припутні», який в нашому місті представляли режисер Аркадій Непиталюк та актор Яків Ткаченко. Сьогодні, 28 вересня, картина стартує у всеукраїнському прокаті, і якщо ви все ще вагаєтеся, йти на фільм чи ні, можливо, інтерв’ю, яке ексклюзивно для «Kirovograd24» дав режисер «Припутнів» Аркадій Непиталюк, допоможе вам ухвалити позитивне рішення (по 4 жовтня в «Порталі» стрічка на сеансі о 19.15)


- Аркадію, один з організаторів «OBRIYKINOFEST» Анатолій Базильчук на прес-конференції сказав, що в програму фестивалю добиралося кіно «як засіб впливу на свідомість та формування світогляду». Коли Ви знімали фільм «Припутні», Ви усвідомлювали цю відповідальну місію?


- Коли робиш фільм, – коли пишеш сценарій, а потім знімаєш – ти насамперед думаєш про те, щоб усе це було цікаво глядачеві – щоб була цікава історія, щоб вона була про щось, про справжніх людей, щоб вона відображала сучасну українську реальність, і разом з тим, щоб стрічка мала свою інтонацію, свою стилістику. А зосередження на подібній місії, як на мене, навпаки заважало б. Ти б думав: о, я місіонер, я виконую таку велику місію… Хоча я впевнений, що всі ми – ті, хто робить в Україні кіно – ми таки виконуємо місію. Тому що кіно нема і зараз в певному розумінні тільки кіноперейми, нове українське кіно лише народжується, і наша велика місія для країни – щоб воно народилося.


- Якщо погодитися з Вами, що нині період «кіноперейм», то, виходить, фільми, що виходять у цей час, у тому числі і Ваша картина «Припутні», - то передчасно народжені діти?


- Можливо, це не те щоб передчасно народжена дитина, а скажімо, зараз тільки вилізла п’ятка чи голова, ми бачимо лише обриси майбутньої дитини. Або навіть якісь виділення перед тим, як з’явиться дитина.


- Помітна частина режисерів, які останнім часом випустили повнометражні фільми, і Ви в тому числі, проходили професійне навчання чи стажування за кордоном. Як на Вашу думку, цей факт якось буде впливати на динаміку становлення нового українського кіно?


- Буде впливати дуже сильно й дуже позитивно. Насправді ми досі жили і багато в чому продовжуємо жити в законсервованому пострадянському світі, і він у нас ніби відокремлений від сучасного розвинутого європейського світу. Будь-яке стажування, будь-яке навчання – елементарне чи повноцінне, – або навіть презентація свого фільму в конкурсі чи поза конкурсом закордонного фестивалю та спілкування на тому фестивалі додає дуже багато. От з моїм першим короткометражним фільмом «Кров’янка» ми нещодавно побували на фестивалі у хорватському Вуковарі, а також його відібрали для участі у фестивалі в Коттбусі. І на подібних подіях ти маєш змогу спостерігати за новітніми кінематографічними тенденціями, побачити сучасні принципи побудови кінотворів. Щоб ми не жили тільки радянським і пострадянським минулим та копіювали ту стилістику, ті схеми. Зрештою, це абсолютно органічна, природна ситуація у всьому світі, окрім деяких ідіотичних країн із закритими суспільствами (скажімо, Північної Кореї, Росія помаленьку стає такою теж).


- На прес-конференції також відзначалося, що в України вже зараз роблять кіно якісніше, ніж у деяких найближчих західних сусідів. Як на Вашу думку, майбутнє українського кіно – за оригінальними цікавими ідеями чи за високим технологічним рівнем втілення?


- Дуже складне питання. Я думаю, що майбутнє і за тим, і за тим. І в той, і в інший бік треба рухатися, щоб робити кіно ліпше і якісніше як за задумом, так і за технологією втілення. Як на мене, на першому місці для нас зараз – те, ЩО ми маємо знімати, які історії. А з ЯК знімати – не думаю, що з цим взагалі виникають особливі проблеми, хіба що з певними технологічно дуже складними жанрами.


- Як відомо, в основі фільму «Припутні» - п’єса Романа Горбика «Центр», де були лише три жіночі персонажі. Очікувано, що ці героїні найпомітніші й у кінострічці. Ви не боялися, що наймолодша в цьому тріо – Юлія Врублєвська – губитиметься на тлі своїх партнерок – досвідчених і яскравих Ніни Набоки та Олени Узлюк?


- Ні, не боявся. Тому що одне з основних завдань кінорежисера – привести всіх без винятку акторів у фільмі до певного одного знаменника, до того, щоби якість їхнього існування перед камерою була однакова. Якщо я бачу, що хтось не дотягує, а хтось, так би мовити, перетягує, то я доводжу перших до рівня других. Це дуже важливо. Я знаю фільми, в яких режисери не стежать за цим, і ти бачиш, що один гарно грає, а другий паскудно – значить, режисер не привів їх до одного рівня гри. Глядач не має звертати увагу, хто грає гарно, а хто паскудно, глядач про це не має думати. Він має думати про історію, має спостерігати за персонажами як за людьми, а не думати, чого режисер не допрацював з актрисою чи актором.


- Все ж таки, що Вам частіше доводилося робити: підтягувати менш досвідчених акторів чи притишувати більш досвідчених?


- І те, і те доводилося робити. Наприклад, Діму Хом’яка як непрофесійного актора, особливо в першій сцені з Христею в машині, мені доводилося, так би мовити, «накачувати», дотягувати до певного емоційного стану, щоб він узяв цю ситуацію на себе, коли він тут і зараз має вирішити, чи буде з ним Христя чи не буде й наважитися на те, щоб її викинути. А, наприклад, з Оленою Узлюк навпаки треба було трохи скрадати її гротеск, її, скажімо, театральне награвання. Хоча ми багато чого залишили, тому що подібне притаманне саме цьому персонажу – в неї ж є таке трохи екзальтоване існування. У пані Ніни Набоки – не пригадую, хіба якісь нюанси корегував. Цей персонаж їй дуже близький і знайомий, вона вловлювала його на ходу. До речі, акторка сама з Донбасу, з україномовного села. А Юлію Врублєвську треба було дотягувати до суржику, бо вона з Луганська, першопочатково російськомовна. І хоч вона в Інституті імені Карпенка-Карого закінчила український акторський курс, але там грали літературною українською мовою, а тут такий суржик. І я їй начитував на диктофон репліки її героїні повністю всі й надсилав їй файли. Вона отримувала, слухала і так вчилася.


- Не можу не спитати про музичне оформлення стрічки. На постері зазначається: «Житейська комедія під «Воплі Відоплясова», але таке враження, що більше звучить музика Бетховена. Це Ваш улюблений композитор, адже головний герой викидає диски Моцарта та Баха, а Бетховена залишає?


- Звісно, більше Бетховена. Коли виникла думка, що Христя, так би мовити, «натаскала» Юру на слухання класики, я навмання почав переслуховувати відповідний репертуар. І наштовхнувся на «Місячну сонату». Хоча я знав цей твір, але саме в цьому контексті я зрозумів: точно, саме «Місячна соната» має звучати в сцені Христі та Юри. І зрозумів потім, що саме диск Бетховена він залишить. Тобто вибір такий був: «Місячна соната» потрапила в сцену – далі залишився Бетховен. Якби в цю сцену чи в якусь іншу потрапив, скажімо, «Турецький марш», тоді, можливо, він би залишив диск Моцарта.


- У «Припутнях» не можна не відзначити дуже якісну роботу менеджерів по локаціях. Оті хати, в яких ви знімали, ви якось прикрашали чи навпаки робили більш занедбаними?


- Більш занедбаними точно не робили. Ми тільки ці локації підводили під потрібний стан для сценарію. Наприклад, подвір’я баби Зіни. Там не було смітника навколо однієї з яблунь, це штучно накиданий мотлоху. Там не було біля паркану в траві корпусу «Запорожця» - його привезли художники-постановники. А в хату баби Зіни ми попросили господарів повернути образи, бо там лишились тільки планки, на яких стояли ікони. Крім того, художники вибудовували певні композиції зі склянок, з банок, з бідонів, зі ще чогось. Тобто ми опрацьовували, але навмисне не причепурювали і не погіршували. І взагалі я не знаю, чому ця історія сприймається як треш, як «чорнуха». Ми знаходили набагато гірші, набагато брудніші хати. Насправді ми вибирали доволі окультурені локації. У нас немає «чорнухи», насправді це така сучасна казочка про те, як зустрівся Юра зі Свєткою, як доля їх звела.


464Перегляда
Інші матеріали розділу Версія для друку

Коментарі

Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!
Напишіть ваш коментар
Ім'я:
Коментар: