"Матерям присвячується" - коротко й містко зазначено у початкових титрах фільму Ахтема Сеітаблаєва "Чужа молитва", що розповідає про історію Саїде Арифової - кримської татарки, котра під час ІІ Світової війни врятувала єврейських дітей Бахчисарая спочатку від німців, видавши їх за кримських татар, а потім від депортації 1944 року, надавши їхні справжні метрики.

Парадоксально, але матері на екрані майже не з'являються. Хіба дуже епізодично мами єврейських дітей у першій половині стрічки. Зокрема, на початку, у трагічній сцені показового розстрілу німцями малолітнього хлопчика на очах у матері. І ще у майстерно вибудованому епізоді, коли матерів єврейських дітей ведуть на розстріл і жінки, проходячи повз дитячий будинок, повинні стриматися і не дивитися на власних дітей, щоб ті не озвалися до них і не видали себе. Про долю матерів інших героїв ми дізнаємося або можемо про неї здогадатися хіба з поодиноких реплік. Скажімо, померла мама хлопчика Мустафи приходить до сина хіба у снах. А заможний старий татарин Шевкет-ага, коли Саїде звертається до нього по допомогу у вивезенні дітей-євреїв з Бахчисарая, відповідає, що він не ризикне, бо йому, мовляв, треба піклуватися про онуків. З цієї репліки можна передбачити, що батьків його онуків забрала війна. Зрештою, переважна відсутність на екрані людей середнього віку дозволяє авторам картини потужно закцентувати на тому, що доки батьки на війні, в окупації найбільше страждають найуразливіші - діти та літні люди.

Друга засаднича незрима сутність, яка пронизує як фільм, так і наше життя в цілому, - це Бог. Цілком виправдано, що під час продакшну назву стрічки було змінено з "Її серце" на "Чужу молитву". Адже саме завчена завдяки Саїде мусульманська молитва допомагає дітям-євреям пройти перевірку та врятувати своє життя й життя тих, хто взявся прихистити їх. Причому в контексті картини Бог - не якоїсь певної релігії. Дуже промовисто наприкінці фільму старий Іцхак в Єрусалимі піде з молитвою і до Храму Гробу Господнього, і до мечеті, і до Стіни Плачу. Та й завершальними словами стрічки стане думка про те, що рука Бога завжди простягнута до людей, і решта вже залежить від нас.

Хоча "Чужу молитву" не можна назвати бездоганним фільмом з кінематографічного погляду (скажімо, у сюжеті наявні важливі фабульні вузли, між якими дія трохи може трохи провисати й динаміка уповільнюватися), але окремі деталі візуального ряду чи репліки, уведені творчою групою на чолі з Ахтемом Сеітаблаєвим, гідні найвищих оцінок. Скажімо, озерце у печерному місті Чуфут-кале, біля якого головний антигерой виголошує міні-промову про те, що Крим - це споконвічна німецька територія, за обрисами дуже нагадує Кримський півострів. Або слова, які звучать рефреном протягом картини від різних персонажів про те, що не варто забувати, чий ти син або хто твій батько. Власне, останнє можна визначити як ще одну ідейну домінанту цієї емоціо- та інтелектуальногенної кінострічки: важливість історичної пам'яті - як на рівні особистому, так і на рівні народу, нації. І через цю пам'ять - до єдності!