Київ. Теплий жовтень. У просторі «Мистецького Арсеналу» - гул людських голосів, м’яке світло експозиції, спогади про південь України, вплетені в мистецтво, розмови, тишу. І серед цього - несподівана присутність високої гості. Її Королівська Високість Принцеса Анна, яка опікується гуманітарними питаннями та культурою, завітала на виставку «Херсон: степ тримає» з неанонсованим візитом.

Виставка стала подією не лише мистецькою. Вона як простір пам’яті, де зібралися ті, хто не лише творить культуру, а й тримає її, мов вогонь, у важкі часи. Серед них Олександр Кашлаков, голова ГО «СКЦ «Задзеркалля», представник Донеччини, який мав нагоду особисто поділитися історією проєкту, що виріс на перетині втрати й надії - «Коріння і крила: молода енергія культури».

Після 2022 року Кіровоградщина стала новою домівкою для тисяч людей зі сходу України. Багато з них молоді, активні, творчі. Але переселення - це не просто зміна адреси. Це розрив із землею, де виріс, де звучала рідна говірка, де творилися перші мрії.

За офіційними даними, на Кіровоградщині зараз проживає понад 18 тисяч молодих ВПО. І якщо уявити цю цифру - це цілі покоління, що опинилися між минулим, яке болить, і майбутнім, яке ще не вибудоване.

«Коріння і крила» не просто культурний проєкт. Це спроба дати опору тим, хто ще вчора не знав, чи зможе знову творити. Це платформа, де молодь з Донеччини може зберегти свою ідентичність, розповісти свою історію і знайти новий голос.

Під час заходу пролунала важлива думка: переміщена молодь щодня стикається з викликами - невизначеність майбутнього, страх асиміляції, ризик втрати зв’язку з власним культурним корінням. У той час як місцева молодь нерідко обирає міграцію за кордон або до великих міст, внутрішньо переміщені молоді люди залишаються на Кіровоградщині. І саме вони можуть стати агентами позитивних змін, за умови належної підтримки й залучення.

Саме тому подібні ініціативи є життєво необхідними. Вони об’єднують місцеві заклади культури, освіти, молодіжні центри, громадські організації. Вони створюють простори, де можна говорити про пам’ять, травму, спільну ідентичність. І головне - вони дозволяють молодим людям не просто «виживати», а жити, творити й впливати.

Участь в заході за участі Її Королівської Високості Принцеси Анни - це не лише символічна подія. Це можливість донести світові: українська культура не зламалась. Вона переїхала, пристосувалась, і… почала пускати нове коріння.

«Для нас це було не про участь у дипломатичному заході, а про довіру. Про можливість сказати: Донеччина жива. Ми тут. Ми продовжуємо тримати свою культуру. І хочемо бути частиною великої розмови про майбутнє України», - каже Олександр.

Ми щиро вдячні всім, хто створює можливості для таких зустрічей і діалогів. Кожна історія, почута у тиші виставкового залу, це ще один крок до розуміння, що культура не тільки про музу. Це про людей, які вижили. І не лише вижили, а зберегли в собі силу творити далі.

Контекст, де зустрілись Донеччина і Британська монархія, - здається символічним. Бо це про повагу до гідності. Про силу історії. І про те, що навіть у найтемніші часи ми зберігаємо світло.

Ця виставка підтримана ERSTE Foundation та Програмою Партнерство за сильну Україну, яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.