Олена Білецька, дружина загиблого художника Володимира Чорного, розповіла Суспільне Кропивницький про чоловіка та поділилась тим, як переживає втрату і зберігає пам’ять про Володимира. Загиблий захисник був декоратором фільмів «Памфір», «Залізні метелики», «Брама», «Наші котики», на фронт пішов добровольцем. Такі інтерв’ю місцеві команди Суспільного записують для всеукраїнського інформаційного проєкту «Суспільне. Студія» та ютуб-каналів.

«Вже одинадцятий місяць йде, як Володимира немає. Ми досі спілкуємось з побратимами, і вони розказують, що Вовчик “був мені, як батько”, “він був вірним побратимом”… Майже постійно були на "нулі". Розповідали, що приходячи із завдання, навіть в шанцях (військові укріплення — ред.) їх чекав  борщик.  В таких умовах він (Володимир) міг створити домашній затишок. І це дуже зігрівало», — розповідає Олена Білецька.

Жінка каже, що прожити горювання їй допомагає підтримка: «Людська підтримка дуже допомагає. Особливо, якщо ти спілкуєшся з колом людей, які проходять те саме. Мені це допомогло. Звичайно ж, близькі мені дуже допомагали. Друзі. Підтримували мене».

Чи готове суспільство допомагати й чого чекають від оточення люди, які у горі?

«У нас не звикли говорити на тему горя. Бояться щось сказати, бояться зробити боляче. Але це якраз не той випадок, коли треба відгороджуватись стіною мовчання, тому що людина тоді почувається ізольованою, нікому не потрібною, наче суспільство витісняє її. І це відчуття не дає прийти в себе. Тобі наче вже немає місця в цьому житті, — каже Олена Білецька. — Я б хотіла почути питання “чим я можу тобі допомогти?”, я б хотіла, щоб не зважаючи на те, що я ізолююсь інколи, не приділяю уваги, мовчу, іноді буваю груба, іноді можу істерити — розуміли мій стан і просто давали право бути такою». 

Зберігаючи пам’ять про чоловіка, Олена до його дня народження організувала виставку в Кіровоградському обласному музеї мистецтв. У ній зібрані роботи Володимира, його письмові твори, фото зі зйомок фільмів. 

«Ця виставка народилась, як колективне переживання загибелі Вовчика. Це не тільки моя ініціатива. Це ініціатива його друзів, його родичів, рідних. Для нас це було прірвою і залишається прірвою. І щоб хоч якось висловитись на цю тему, хоч якось залишити Вовчика, розказати світу про те, який він був цікавий, прекрасний, талановитий, неймовірний, ми робимо цю виставку. Щоб про нього знали українці, що талановита людина віддала життя  за Україну», — пояснює жінка.

Про фонд Володимира Чорного, конкурс для талановитих дітей, плани про поетичні читання у Кропивницькому та підтримку, якої потребують родини загиблих захисників — дивіться у інтерв’ю.