Люди прагнуть жити у комфортних умовах і вчити дітей там, де є можливості для усестороннього розвитку. Навесні та влітку до Кропивницького приїздять сотні молодих людей, котрі обирають той чи інший навчальний заклад, щоб провести кілька років, опановуючи знання, а потім і залишитися тут жити та працювати.

Один із потужних та авторитетних закладів – це, безумовно, Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка. Щоб дізнатися більше про життя університету, ми поспілкувалися із екс-ректором цього закладу – Олегом Анатолійовичем Семенюком, українським мовознавцем, доктором філологічних наук, професором.

- Давайте почнемо з тих основних результатів у своїй роботі, якими може пишатися університет за останні роки? Про які досягнення можна говорити? Які виклики досі постають та вимагають уваги?

- Незалежно від того, хто був ректором, головною метою його діяльності, роботи ректорату, колективу завжди був постійний розвиток вищого навчального закладу. Я почав працювати викладачем, коли ректором був Олег Євгенович Поляруш – досвідчений фахівець і мудрий управлінець. У своїй діяльності я намагався продовжувати справу своїх попередників, використовуючи їх досвід і надбання. Все, що було зроблено, віддзеркалено в звітах ректора, які розміщені на сайті університету. І все це – досягнення колективу ЦДПУ. Із концептуальних, «генеральних результатів» назвав би декілька. По-перше, це підтримання і розвиток в університеті демократичної академічної атмосфери, забезпечення можливостей для професійного зростання, вияв ініціативи, відсутність бар’єрів між адміністрацією та колективом викладачів і студентів. По-друге, це розвиток спектру спеціальностей, адже за десять років ліцензовано майже півсотні спеціальностей і освітніх програм. По-третє, це активне зміцнення кадрового потенціалу, тож зараз у нас більше 80% відсотків викладацького складу – кандидати і доктори наук. Далі варто сказати про розвиток і удосконалення матеріальної бази, а також створення привабливого освітнього середовища. Частина цієї роботи – це відновлення і реставрація фасадів і приміщень, нові спортивні зали, майданчики і стадіон, музеї та спеціалізовані кабінети. Ми приділяли значну увага студентському самоврядуванню та розвитку студентських профспілок, розвиваємо співпрацю із науковим ліцеєм та університетом третього віку. Активна робота велася у напрямку енергозбереження та енергоефективності – ми провели утеплення корпусів, реконструювали інженерні мережі, замінили вікна та двері на енергоефективні, встановили системи регулювання тепла тощо.

Якщо говорити про виклики, то на сьогодні головні для університету – це боротьба за місце на ринку освітніх послуг та розширення їх спектру, а також адаптація освітнього процесу до умов дистанційного навчання. Наша завдання – це своєчасне впровадження нових «цифрових» методів навчання, збільшення ваги та капіталізації наукових досліджень, а також залучення додаткових (позабюджетних) коштів для матеріального стимулювання викладачів і співробітників. Поруч з цим залишається актуальною мінімізація витрат на комунальні послуги (енергоефективність). Окрім того, держава постійно підвищує вимоги щодо ліцензування й акредитації освітніх програм, а також проведення освітньої діяльності в цілому, і для того, щоб відповідати цим вимогам, університет, колектив, має докладати значних зусиль.

- В умовах реформи освітньої галузі, поділіться будь ласка думками, що сприяє, а що, навпаки, заважає подальшому розвитку педагогічного університету у Кропивницькому? З якими проблемами доводиться стикатися керівництву закладу, викладачам та студентам?

- Із позитивних аспектів, які сприяють функціонуванню та розвитку педагогічного університету, першим можна назвати потужні традиції педагогічної освіти, які є в місті та області. Вони починаються ще у ХІХ столітті з появою перших педагогічних класів та авторитетних гімназій. І далі розвиваються у ХХ столітті, зокрема – у діяльності таких видатних педагогів, як В.Сухомлинський та І.Ткаченко. І наш педуніверситет – це базова ланка цієї традиції. Перешкодами для розвитку закладів вищої освіти в Кропивницькому, на жаль, є зменшення населення міста й області, а також нерозвиненість інфраструктури міста, яка мала б зацікавити потенційного абітурієнта. Відсутнє зручне й різноманітне транспортне сполучення з іншими регіонами, мало закладів для розваг та спорту, для цікавого дозвілля, недостатньо рекреаційних зон. Тому університет сам має постійно створювати умови для якісного та недорогого харчування студентів, забезпечувати можливості для реалізації творчих і спортивних потенцій молоді.

- Вибори – непростий процес для суспільства загалом і для окремого закладу зокрема. Як проходить процес виборів ректора в університеті? Які прогнози Ви можете дати щодо його результатів та завершення?

- Усі вибори, як демократичний процес, мають багато спільного: висунення кандидатур, агітація, передвиборчі програми, маніпуляція та фейки тощо. Механізм виборів ректора постійно змінюється. Важливо, що до них долучені представники усіх «верств» університету – і науково-педагогічні працівники, і допоміжний та технічний персонал, і студенти та аспіранти. Раніше, претенденту треба було набрати більше 30% голосів виборців. Якщо таких кандидатів було два, кого призначити вирішувало Міністерство. Новий закон «Про вищу освіту», прийнятий у 2014 році, позначив норму для переможця – 50% плюс один голос від кількості виборців. І це створило проблему, тому що ця норма застосовувалась і для другого туру, куди виходять дві особи, що набрали найбільшу кількість голосів. На виборах президента, наприклад, у другому турі треба більшість від тих, хто взяв участь у голосуванні, а в університеті – від тих хто має право голосувати, тобто необхідно, щоб була висока явка. Звісно, такий складний процес виборів ректора опосередковано свідчить про важливість цієї фігури для діяльності університету. Але у часи дистанційного навчання зібрати багато людей на вибори – це особлива проблема, і багато університетів в Україні втягнулися в тривалий виборчий процес. Це і Могилянка, і КНУ імені Т. Шевченка, і Полтавський педагогічний. Для виходу із цієї ситуації Верховна рада внесла зміни до Закону «Про вищу освіту» в порядок обрання керівника. Тепер у другому турі переможцем є той, хто набере більше 50% голосів від виборців, які взяли участь у голосуванні. Натомість було більш жорстко сформульовано вимогу, що ректором не може бути особа, яка вже два терміни підряд займала цю посаду. Зміни до Закону були проголосовані якраз між першим та другим туром наших виборів, що і стало на заваді підписання контракту зі мною, як з переможцем. Така от історія.

Тому 27 травня у нас знову вибори, в яких я вже не буду брати участь. Прогнози щодо них давати не буду, але як викладач і відповідальний виборець я вже визначився і буду підтримувати кандидатуру Євгена Юрійовича Соболя. Він молодий доктор юридичних наук, професор, має доволі прогресивну і прагматичну програму, вже зарекомендував себе як здібний організатор. Важливо, що він рівновіддалений від усіх «груп впливу» і зможе проводити прагматичну і виважену «внутрішню політику» в закладі.

- Педагогічний університет – один із кількох академічних закладів у нашому місті. Як ви оцінюєте співпрацю керівництва міста та області із вищими навчальними закладами Кропивницького загалом та з педагогічним університетом зокрема?

- Педагогічний університет завжди доволі ефективно взаємодіє з державними органами, громадськими та іншими організаціями. І не тільки в сфері підготовки кадрів, але й як науковий, культурний та спортивний центр регіону. Ми – кузня кадрів не тільки для сфери освіти, але й усієї соціально-гуманітарної та управлінської сфер регіону. Та важливо розуміти, що заклади вищої освіти – це ще й ознака розвиненого урбаністичного простору, елемент його соціально-економічного розвитку та демографічного майбутнього. Тому, незважаючи на управлінську та певну економічну автономію, всі вищі заклади хотіли б відчувати більше «фінансової» уваги від області, міста та бізнесу.

Наприклад, в питаннях налагодження побутових умов в гуртожитках, або впорядкуванні прилеглої території. Університети, яким влада і бізнес допомагають розвивати матеріальну базу, стають більш привабливими для абітурієнтів, які, вступаючи до них, опосередковано сприяють розвитку цього міста. Адже молодь, що навчається – це доволі активний споживач послуг, різноманітних промислових та харчових товарів, кадровий резерв для підприємств і установ. В цьому аспекті нам із місцевою владою є ще над чим працювати.

- Сьогодні у складній ситуації опинилося чимало вищих навчальних закладів в Україні, а у Кропивницькому актуальне питання – це ситуація у філії Донецького медичного університету. Яка ваша думка щодо ситуації у закладі та перспектив вирішення проблем, з якими він стикається останнім часом?

- Ситуація із філією ДМУ є доволі показовою ілюстрацією моєї тези про недостатню увагу місцевої влади до проблем закладів вищої освіти і про важливу роль освітнього менеджменту, керівництва університету в його функціонуванні та розвитку. Я не маю змоги коректно проаналізувати ситуацію, що склалася, тому що не знаю всіх тонкощі справи, але, наприклад, мене завжди дещо дивували підходи до формування викладацького складу медуніверситету, особливо в останні два-три роки. Втім, немає сенсу аналізувати минуле, необхідно докласти зусиль, щоб зберегти студентів-медиків у Кропивницькому.

Педуніверситет вже має подібний досвід, коли ми активно допомагали зберегти частину студентів і викладацького складу Кіровоградського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ після його закриття у 2011 році. Ми тоді прийняли до себе майже півсотні студентів і з десяток викладачів і тепер маємо дві кафедри правничих дисциплін, шість докторів юридичних наук, бакалаврат, магістратуру, аспірантуру, проводимо захист докторів філософії в галузі права. Я думаю, що спільними з владою області та міста зусиллями, знайдемо вихід і з цієї ситуації. Місто має зберегти у себе майданчик для підготовки лікарів.

- Чимало спеціальностей, за якими готують спеціалістів вищі навчальні заклади нашого міста, затребувані серед абітурієнтів. Інших потребує скоріше держава. Які спеціальності, на вашу думку, найбільш перспективні для молоді на найближчі 10-15 років?

- Це складне питання, на яке можна відповідати годинами, тому скажу стисло. Завдання вищої школи готувати не просто фахівця певної спеціальності, а освічену людину, свідомого й відповідального члена суспільства, який зможе використовувати свої знання в різноманітних сферах, постійно вдосконалювати їх, розуміти, що сучасне життя спонукатиме його і до зміни професії під впливом вимог ринкової глобалізованої економіки. Сфера діяльності, яка є популярною сьогодні, може зникнути через десяток років і навпаки. Тому необхідно прислуховуватися до себе, й обирати фах, до якого маєш здібності, до якого «лежить душа». Але завжди будуть потрібні професії по типу «людина – людина»: викладачі, лікарі, психологи, тощо.