Кіровоград24: портал про місто

Кіровоград24: портал про місто

Розділ: суспільство
Автор:
Дата: 1 липня 2020
Документ знаходиться за адресою: http://kirovograd24.com/society/2020/07/01/irina-chemeris-detsentralizatsija-mene-zavorozhila-.htm
суспільство, 1 липня 2020

Ірина Чемерис: «Децентралізація мене заворожила!»


Карантин, звісно, «подарував»  багато обмежень  і  суворо скорегував  наше буденне життя, проте, дистанційні форми взаємодії все ж дозволили нам здійснити давню ідею  - записати інтерв’ю з Іриною Чемерис,  заступницею Приютівського селищного голови. Про роботу в самоврядуванні, проекти для громади, соціальний капітал, наставників  - в нашому матеріалі. Тож, знайомтеся з Іриною Чемерис – жінкою-лідеркою своєї громади.


-  Ірино, коли і як Ви розпочали свою роботу в місцевому самоврядуванні?


Розпочалося  все з державної служби, а саме – з  2002 року, коли прийшла на посаду директора Олександрійського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Ще, правда, встигла у 1997 році попрацювати півроку в податковій інспекції, але потім переїхала в Олександрію і кар’єра податківця скінчилася. Самоврядування ж захопило зненацька, коли отримала пропозицію йти в депутати на місцевих виборах у 2015 році. Тоді з командою мріяли змінити місто, надати йому новий подих… Одночасно балотувалась і в обласну раду, але склалося, що пройшла за списком саме до обласної ради, а до Олександрійської міської – ні. Колеги обрали головою комісії з питань охорони здоров’я та соціальної політики Кіровоградської обласної ради. Спочатку було дуже складно, адже багато років я працювала у соціальній сфері, а тут – охорона здоров’я та ще й  її реформування! Довелося багато вивчати нормативних документів, було багато спілкувань із фахівцями, народними депутатами, декілька разів їздила на навчання до Києва.  


А з 2016 року я почала проводити просвітницьку роботу по реформі децентралізації. Реформа мене заворожила, мені імпонували її ідеї, тому я писала статті, зустрічалася з людьми, а в соцмережах вела віртуальні бої з опонентами. Так, у 2017 році ми з колегою по фракції їздили населеними пунктами області  і агітували за створення громад. Тому,  логічним продовженням цієї лінії і стала пропозиція від Андрія Коломійцева (ред. – голова Приютівської громади)  працювати в Приютівській об’єднаній територіальній громаді.



Отже, справжнім самоврядником я вже стала саме в Приютівці з червня 2018 року, коли з головою пірнула у всі проблеми життєдіяльності громади.  І якщо хтось мені скаже, що самоврядування - це просто, (я так колись думала),  то відповім одне: «Сходіть, спробуйте!»  


-  Власне, Ви вже відзначили, що самоврядування  - це  не просто, пригадати найскладніше рішення в роботі можете?


Зараз, дійсно, багато складних рішень. В управлінській діяльності вони завжди присутні, і не я перша, і не я  - остання, кому доводиться їх приймати, але сьогодні відбувається багато реформ в різних галузях: освіта, охорона здоров’я, власне  - децентралізація, коли треба змінювати цілі системи. А система, в першу чергу, це люди, і знаєте -  і їх дуже складно переконати, що оптимізація проводиться для поліпшення рівня послуг іншим. Це дуже складно пояснити, особливо, якщо конкретно ця людина залишається без роботи.  Одне з останніх складних рішень, які довелося приймати разом з депутатами -  це закриття в Приютівці філії терапевтичного відділення центральної районної лікарні. Я розумію, що зараз йде мова про те, чи буде існувати сама центральна районна лікарня  і робота даної філії, скоріш за все  -  не пройде акредитації НСЗУ, але ж як залишити людей без стаціонарної допомоги? Частково вихід вдалося знайти. Відповідно до нового Закону України «Про загальну середню освіту» освітян теж чекають масштабні зміни, ну, а реформа децентралізації  чомусь точково дещо «пробуксувує» саме в Приютівській громаді, тому відверто думаю, що найскладніше рішення у мене ще попереду. 


-   Враховуючи вже наявний досвід роботи, які  сильні сторони громади як нової форми організації можете навести?


Найсильніша сторона роботи в громаді – це живе спілкування з людьми. Тут не в теорії, а на практиці ти втілюєш ідеї та плани і дуже часто результат бачиш одразу або через якийсь невеликий проміжок часу. Реакція мешканців не завжди буває очікуваною, а це підштовхує мізкувати, як це донести людям, щоб вони сприйняли позитивно твою думку, або доводиться змінювати плани!  Наведу приклад, як ми з керівником освіти нашої громади  готували засідання робочої групи з написання Стратегії розвитку освіти громади для представників батьківських комітетів шкіл і садочків. Відверто, я дуже хвилювалася, як вони будуть сприймати ідеї формування нового освітнього середовища, але це було щось неймовірне! Батьки хочуть цих змін, оскільки розуміють, що якісна освіта для дітей – це основа їхнього майбутнього, виявилося, що люди позитивно налаштовані до наших пропозицій. Інший приклад, коли на початку 2019 року у нас відкрилася перша в Україні нова  амбулаторія в селі Протопопівка, замість старої, яка знаходилася в пристосованому приміщенні, без води і туалету, зі старими меблями і обладнанням. Тоді мені здавалося, що це для села, як вихід людини у космос, а один чоловік, який живе по сусідству з амбулаторією сказав: «Та для чого вона мені, ваша амбулаторія, дайте краще гроші…». Я під враженням була тиждень… Такі живі реакції, інколи позитивні, інколи неочікувані, але це реакція  - і підказка для подальших дій.


-  Ви вже назвали декілька проектів, які були реалізовані в громаді, а яким результатом своєї (командної) роботи Ви пишаєтесь найбільше?


На сьогодні, це досить масштабний захід, який я разом з командою, що мені допомагала, реалізували у 2019 році за підтримки Міністерства культури України в рамках конкурсу «Малі міста – великі враження»  - «Ярмарок крафтових виробів»!


Цей захід починався зі звичайної ідеї, щоб його зробити таке, щоб у кожного села громади була своя ізюминка. Так, у 2018 році ми у селі Войнівка провели до Дня села ярмарок крафтового варення. Це всім сподобалося і  ми їздили по декількох справжніх великих ярмарках, були на АгроЕкспо в Кропивницькому, але мені чогось хотілося більшого і класнючого! Так, у травні 2019 народився вже інший захід - «Ярмарок крафтових виробів», який ми подали на конкурс проектів і виграли 700 тис. грн., доложили  своїх 300 тисяч і отримали, як нас потім прозвали  - «Ярмарок на мільйон»! Це було дійство на багато локацій:  продаж виробів народних умільців, крафтової продукції, конкурси, розваги, шикарні фотозони, дитячі каруселі, горки, батути, зона харчування, весь час на сцені йшла концертна програма зі співаками та танцюристами, хедлайнером свята став гурт «Kozak System», якщо одним словом – все було «Супер!»


Плануємо і в цьому році, якщо не завадить пандемія грипу, теж провести другий «Ярмарок крафтових виробів».


Хоча, якщо подумати, за великими заходами ми не завжди бачимо наші маленькі перемоги, завдяки яким створилася сім’я, зберігся ФАП, дитина залишилася в родині чи просто хтось отримав слушну пораду. Тому пишаюся просто тим, що комусь прийшла на допомогу.


-  На останок  - бліц з більш особистих тем, готові?

Так, чому ж ні? (посміхаєтья)


-  Зустріч, яка змінила Ваше життя?

  Вочевидь одразу важко сказати, що якась людина чи зустріч у твоєму житті стала вирішальною. Це знайомство відбулося ще у 2003 році, і ми зустрічалися на інших заходах, але той для мене був самим важливим. Ця людина – зараз відомий громадський діяч, голова громадської організації «Інститут соціокультурного менеджменту» - Лев Абрамов!


-  Кого вважаєте вчителем/наставником ?

Думаю, що людям, у яких в житті був вчитель, наставник  дуже повезло. Це рідкість. Як правило, ми вчимо життєві уроки на власних помилках, а місія вчителя показати, як їх не допустити. У мене був такий Наставник, вчитель історії – Володимир Васильович Ткаченко. Це вчитель від Бога, на жаль, його вже не має, але його уроки ще з нами, його учнями. Ніхто не зміг нам дати стільки у розвитку критичного мислення, як він. Я не знаю якою я б була сьогодні, у що вірила, чим захоплювалася, якби не Володимир Васильович. Він завжди нас вчив шукати у будь-якій події причину, привід і кому це вигідно. Уроки історії були не простим переказуванням матеріалу з підручника, а захоплюючим лабіринтом переплетених подій, постатей, фактів.


-  Що вважаєте неприпустимим  у своєму житті чи роботі?

Не переношу популістів! Популізм - це трагедія нашого суспільства. Вважаю загравання з людьми, електоратом  базуючись на їхніх емоціях, переживаннях, страхах, необізнаності  - одним із найбільших гріхів сучасних політиків. Звичайно, правда далеко не всім подобається, але підміна реальності  утопічними ідеями або відвертим обманом – шлях до деградації не тільки політика чи виборця, а й цілої країни. 


-  Дякую за розмову!

*Фото надано Іриною Чемерис з особистих архівів. 


1956Переглядів
Інші матеріали розділу Версія для друку

Коментарі

Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!
Напишіть ваш коментар
Ім'я:
Коментар: