У Кропивницькому зустріли звільненого з російського полону  захисника Артема Владімірова сьогодні, 07 травня.  Військовослужбовець перебував у російській неволі майже чотири роки. Додому повернувся в межах обміну полоненими на початку лютого 2026 року. 

Воїна зустрічали рідні, друзі, кропивничани з хлібом-сіллю, квітами, прапорами і плакатами біля інсталяції «Калина надії». Перше, що він зробив на початку зустрічі – зняв символічну стрічку з інсталяції і це був надзвичайно сильний та емоційний знак тим, хто ще чекає своїх рідних з полону.

Артем Владіміров народився у 1994 році. Чоловік родом з Луганської області. До Кропивницького переїхав після знайомства зі своєю майбутньою дружиною.

Захисник розповів про пережите, умови утримання та те, що допомогло йому вистояти.

Артем служив у Збройних силах України з березня 2020 року. На момент потрапляння в полон мав за плечима майже два роки служби. У полон він потрапив поблизу села Новоігнатівка на Донеччині після наказу відходити з позицій. Разом із ним були ще троє українських військових.

Спочатку бійця утримували на окупованій території Донеччини, згодом етапували до різних установ на території Росії, зокрема до Воронезької та Оренбурзької областей. Останні три роки він провів у колоніях та СІЗО.

За словами військового, умови утримання були важкими. Полонені постійно перебували під психологічним та фізичним тиском. Їх змушували годинами сидіти без руху, контролювали кожен крок, били та принижували.

- Були і побиття, і катування. Особливо тяжко було перші місяці, — згадує Артем Владіміров.

Харчування також залишало бажати кращого. Був період, коли полонених годували лише раз на день. Лише згодом ситуація дещо покращилася. За словами військового, представників міжнародних гуманітарних організацій він майже не бачив.

Найбільшою підтримкою для нього стали побратими та думки про родину. Особливе значення мав єдиний лист, який дійшов до нього від дружини.

- У листі було написано, що мене чекають і люблять. Це дуже підтримало, — каже військовий.

Цей єдиний лист від дружини, який він отримав, він зберігає, як найбільшу цінність, яка стала для нього надією на повернення додому.

Про можливий обмін Артем почав здогадуватися саме після отримання листа. Каже, що почав здогадуватися про можливий обмін саме після того, як отримав лист від дружини. За його словами, раніше помічав: коли іншим полоненим починали надходити листи, незабаром вони поверталися додому.

- Я відчував уже, і сни були хороші. Хлопцям казав, що я їду додому. Минуло десь два тижні після листа. Я прийшов після бані, мене викликали за прізвищем, дали форму, пофотографували, і десь о третій ранку наступного дня мене повезли на обмін, – розповів Артем.

Дорога додому пролягала через Білорусь до Чернігова. Військовий зізнається: найбільше його вразила зустріч українців.

- Люди стояли з прапорами, плакали, вітали нас. Тоді я теж не стримав сліз. Я бачив, що українці нас люблять, — пригадує він.

Нині Артем проходить реабілітацію та мріє про спокійне життя поруч із дружиною. Каже, що насамперед хоче відпочити біля моря, а в майбутньому — створити велику родину.

- Мрію про двох дітей — хлопчика і дівчинку, — усміхається захисник.

Попри пережите, військовий говорить: удома найголовніше — відчуття безпеки та підтримки близьких.

Дружина військового Катерина розповіла, що всі ці роки чекання були дуже складними. Триматися допомагали сестра та батьки Артема, з якими вона спілкувалася щодня.

Нині Артем Владіміров уже пройшов реабілітацію, однак продовжує лікування. 

За словами голови громадської організації «Сім’ї на захист воїнів 57 бригади» Валентини Непоменко, у Кропивницькому урочисто зустріли вже п’ятьох звільнених з російського полону захисників. Такі зустрічі, на думку громадської активістки, дуже важливі і для воїнів, і для громади, адже це ще одна можливість висловити їм вдячність і шану за захист, мужність і незламність.