У Попельнастівській громаді на Кіровоградщині у кафе "За ЗСУ" безплатно годують військових. Щодня там мають понад пів сотні обідів. Кафе відкрили два роки тому. Відтоді організовують збори продуктів, щоб годувати військових. Пригощають безплатно тих, хто їде дорогою повз кафе.
Про це Суспільному розповіла місцева жителька Валентина Петренко.
За її словами, продукти для обідів привозять місцеві жителі й інших громад.
"Кафе тримаємо коштом волонтерів. Нам привозять смаколики з Кривого Рогу, з Миколаївської області, також з заходу України заїжджають волонтери. Завозять нам і голубці, і котлети, все. Нині нам допомагає вся Україна".
Утримувати приміщення, зокрема, витрати на воду, дрова, електрику, допомагають оплачувати благодійники, сказав власник Георгій Шестопалов.
"Люди допомагають всі, хто чим може. Навіть на те ж світло, коли я не в змозі заплатити, то платять інші фермери чи люди скидаються й платять. У тисяч п’ять це обходиться, без праці, без продуктів. Тільки на електрику, на побутові проблеми".
Тетяна Кишиневська розказала, що обіди готують місцеві жительки. Вона – переселенка з Херсонщини. На Кіровоградщині мешкає два роки.
"Ми готуємо, подаємо й миємо. Робимо все, як вдома".
До допомоги в кафе долучається Майя Демиденко з чоловіком. Роблять це в пам'ять про загиблого на війні сина Володимира.
"Син загинув 15 жовтня 2022 року. Його захоронили у Дніпрі як невідомого. Ми довго чекали результатів ДНК. 2023 рік був для нас важкий, тому пізніше долучилися до роботи в кафе. Дуже великий біль був. Стрес, горе. Важко було сидіти вдома. Дивитись, що твоя дитина колись тут ходила, їла борщ, пиріжки, вареники, допомагала робити роботу, приїжджала з внуком у гості і його не стало.
Зі слів жінки, після втрати сина, тепер кожного військового, який заїжджає поїсти, називають рідним.
"Просила: "Синок, не йди, ми вже старі. Хвороби ж в тебе є". А він сказав: "Мамо, якщо всі будуть шукати хвороби, щоб не йти захищати свою родину, свою країну, що тоді буде?" І пішов. Тепер ми допомагаємо, ці хлопці для нас як рідні. Привозимо дуже часто що є і що треба – бачимо, що немає кому допомогти й веземо".
Про кафе "За ЗСУ" подружжя дізнались випадково.
"Якось їхали, побачили, що кафе й прапори, поцікавились, чи потрібно допомогти й почали допомагати".
Заїхав поїсти сюди військовий з позивним Батяр дорогою з зони бойових дій на Львівщини.
"Я тут третій раз. Перший раз, як і всі інші, їхав у відпустку й в селах шукав кафе. Люди підказали, де можна під’їхати й поїсти. Перший раз суто випадково сюди потрапив. Приємний персонал, смачна, домашня, їжа, можна перекусити. Так, як я їду далеко, 1100-1200 кілометрів, то мені приємно, що по дорозі можна випити кави, перепочити й мені й машині".
Зі слів військового, він вдячний людям, які допомагають.
"Дуже дякую всім за старання і тим, хто до цього долучається. Українці нині діляться на тих, хто воює, і тих, хто допомагає. Всі інші – допомагають ворогу. Немає такого, що ми воюємо за політику. Ми воюємо за свої сім’ї, за Україну, за дітей України. Розуміємо, що якщо не будемо боротися, то ворог прийде до нас. Неважливо, чи то буде Львівська область, чи Дніпропетровська, Черкаська чи Київська. Одеса, Суми, не важливо – ми боронимо всю Україну".
Як вдячність за домашній обід, військові залишають у кафе шеврони на згадку.
