У Кропивницькому в науковій бібліотеці Чижевського зібралась інтелігенція міста, аби послухати розповідь про маловідомі сторінки з життя Олени Пчілки. Їх досі немало, адже протягом семи десятиліть радянський режим знищував той слід, який залишила ця особистість в українській культурі. 

За часів незалежної України нібито ситуація повинна була кардинально змінитися, але…  у шкільному курсі з української літератури вистачило місця лише у підручнику за 5 клас на згадку її як матері Лесі Українки та для крихітного оповідання "Сосонка". Її особистості, життю і спадщині, їй – матері Лесі Українки, присвятила свою лекцію наукова співробітниця відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка Національної академії наук України Алла Диба.

«А головне – її вдача, безкомпромісова, мілітарна, горда, що можна побачити на її портреті, звідки дивляться на вас пара проникливих суворих очей, з-під трохи насуплених брів, висунуте наперед, виразно окреслене, підборіддя, високе просте чоло, твердо закроєні уста; нічого з солодкавості української Марусі, а цілість – повна жіночого чару, краси і детермінації». 

Чий образ змальовує уява? Безперечно, амазонки. Але жила вона не за часів древніх греків, не на краю землі, а на Полтавщині і належала до славетного роду Драгоманових. Саме так публіцист, філософ та політичний діяч Дмитро Донцов описав Олену Пчілку – Ольгу Петрівну Драгоманову-Косач.

Скільки людей насправді знають, що стоїть за визначеннями письменниця і публіцистка, редакторка і видавниця, етнографиня і фольклористка, перекладачка і науковиця, суспільно-культурна та політична діячка? 

І не забудемо, що вона була матір'ю шістьох дітей. В одному з листів вона називає себе Ніобеєю – тією, яка посміла похвалитися своїми дітьми перед богинею і була покарана. Дітям, безумовно, було важко під «всевидящим материнським оком», особливо Лесі. І все ж таки треба розуміти, що Лариса Косач стала Лесею Українкою саме завдяки матері. 

На долю цієї жінки випало стільки випробувань! Але її залізного характеру ніщо не могло зламати. В радянські часи українську літературу не любили, бо  системно вбивалися в мізки образи страждань, поневірянь і суцільної безнадійності. Як казала одна сучасна політикиня, «все пропало». А виявилося, що все це тотальна брехня і сила духу нашої нації непереборна. Бо серед нас жили і живуть сьогодні такі люди, як Олена Пчілка. 

Так, доля  випробовувала її на міцність, та вона була бійцем, «жінкою-воячкою», переможницею. Подивимось, що писав про Пчілку Юрій Сірий (український видавець, книгар, публіцист, письменник, журналіст, перекладач, суспільний діяч Юрій Пилипович Тищенко): «При розмові лице похилої віком О. Пчілки здавалось молодим, а темно-сині з сталевим відтінком очі світились ясним промінням». А потім прочитаємо в листі Петра Антоновича до дружини: «Завтра буде 23 года як ми з тобою, моя голубка Олеся, повінчалися-побралися! Бажаю тобі і собі пробути довго-довго, дождати 50-го року нашого шлюбу в доброму здоров’ї і благополучію. Велике спасибі тобі, моя мила, за ті роки, що пройшли, і за все, що для мене робила!». 

Ось де для нас невичерпне джерело для гордості і наслідування. В нашому генетичному коді є та сила, яку не можна зламати.  І велике серце. І жива душа, яку відчуваєш у кожному рядку, що вийшов з-під пера Олени Пчілки та її геніальної доньки.

Бібліотека Чижевського має добру колекцію творів письменниці і робіт, присвячених її багатогранній постаті. Наполегливо радимо прочитати книгу Івана Денисюка та Тамари Скрипки «Дворянське гніздо Косачів», «Берегиня» Любові Дрофань, «Непідвладна забуттю» Григорія Шанько та автобіографічний нарис Олени Пчілки «Золоті дні золотого дитячого віку…».

Відео лекції шановної Алли Диби дивіться на бібліотечному YouTube-каналі за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=tuYYXa62igw. Щиро дякуємо Олені Барановій за можливість поспілкуватися з науковицею.