Кіровоград24: портал про місто

Кіровоград24: портал про місто

Розділ: політика
Автор: Володимир Доброта, Національний пресклуб «Українська перспектива»
Дата: 15 лютого, 14:51
Документ знаходиться за адресою: http://kirovograd24.com/politics/2024/02/15/novi-zakoni-majut-polipshiti-sistemu-reaguvannja-na-seksualne-nasilstvo-pov-jazane-iz-zbroinoju-agresieju-rosii.htm
політика, 15 лютого, 14:51

Нові закони мають поліпшити систему реагування на сексуальне насильство, пов’язане із збройною агресією росії

Володимир Доброта, Національний пресклуб «Українська перспектива»


Краще помилитися та допомогти тому, хто не є постраждалим, аніж помилитися й відмовити тому, хто реально потребує підтримки. Таку думку висловив спільний Представник в Україні Фонду лауреатаНобелівської премії доктора Деніса Муквеге та Глобального фонду тих, хто пережив насильство, Федір ДУНЕБАБІН. Розмова з ним стосувалася системи допомоги постраждалим та потреби її вдосконалення на законодавчому рівні. 


– Підтримку постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного із конфліктом (СНПК), в Україні надають багато різних структур, як державних, так і громадського сектору. Наскільки узгоджено вони працюють, які виникають виклики?


– На відміну від багатьох країн, які в межах збройних внутрішніх або зовнішніх конфліктівстикнулися з проблемою СНПК, Українамає розгалужену систему надання допомоги постраждалим, зокрема медичної, правової, соціальної.Але ця система є достатньо складною. Тому найбільшим викликом для надавачів послуг (сервіс-провайдерів), зокрема для Уряду, служб соціальної підтримки, громадських та міжнародних організацій, а також правоохоронних органів є координація їхніх дій. Нерідко трапляється, що деякі послуги дублюються. Або не працює механізм перенаправлення, коли окремі організації не можуть надати постраждалим потрібну допомогу через нестачу ресурсів, і не знають, що таку допомогу може надати інша структура, яка має відповідні можливості та фінансування. 


У цьому полягає велика проблема гуманітарного реагування, бо така система споживає багато ресурсів, адже кожна організація має свій персонал, операційні та адміністративні витрати, але при цьому постраждалі не можуть отримати необхідну допомогу в повному обсязі та у швидкі терміни. Попри постійне вдосконалення система допомоги залишається недостатньо ефективною, їй бракує узгодженості та зворотного зв′язку, щоб швидше реагувати на потреби постраждалих і надавати їм оптимальний комплекс послуг.


– Яким чином ця проблема вирішується?


– Сьогодні сервіс-провайдери активно обговорюють це питання, пропонують різноманітні інструменти для розвитку координації, наприклад,створення стратегічних сабкластерів у регіонах. Фонд доктора Деніса Муквеге проводить семінари в різних областях України для сервіс-провайдерів, представників служб першої лінії реагування на СНПК – медичних працівників, Національної поліції, СБУ та інших. У загальній аудиторії найперше запитуємо: що ви робите для постраждалих? Інформація, якою діляться учасники, стає корисною для їхніх колег. Хтось каже: о, ми не знали, що у вас є такі послуги, перенаправимо до вас 10 постраждалих. І відтепер будемо з вами співпрацювати.


Учасники наших семінарів навіть кажуть: давайте проводити такі зустрічі кожні 3 місяці. На жаль, ми не маємо достатнього ресурсу для цього. Але переконаний, іновативні та ефективні рішення щодо подібної роботипостійно з′являтимуться.


– Чи позначається на особливостях роботи з протидії СНПК та мінімізації його наслідків те, що Україна розпочала її під час активної фази воєнних дій?


– Так. Ми маємо справу з унікальною ситуацією. У деяких країнах світу також можемо спостерігати досить швидке та ефективне реагування на СНПК, але переважно в цьому задіяні міжнародні інструменти гуманітарного реагування. А в Україні це,перш за все,робота Уряду та його співпраця із громадськимий міжнародними організаціями, причому ініціатива виходила саме від Кабінету Міністрів. Не знаю жодної країни, де б влада ще під час активної фази конфлікту таким чином дбала про захист прав постраждалих, зокрема від СНПК. Подібний досвід роботи має хіба що Колумбія, тому що там воєнний конфлікт триває вже понад 40 років. Але ж вони почали займатися такою роботою не від самого початку цього конфлікту. 


Уже в перші місяці широкомасштабної агресії в Україні почали розробляти й необхідну законодавчу базу з цього питання. Була підготовлена низка законопроєктів. Деякі з них нині перебувають на розгляді у Верховній Раді й, сподіваюся, невдовзі будуть проголосовані.


– Чим, на вашу думку, зумовлені законодавчі ініціативи щодо питань СНПК?


– Тут є багато чинників. Йдеться про гостру проблему, що виникла, і необхідність її швидкого вирішення. Також маємо фокус уваги міжнародної громадськості до проблематики СНПК та допомоги постраждалим від цьогозлочину. А ще є особиста ініціатива деяких парламентарів, зокрема Марини Бардіної та її команди, які вважають, що права постраждалих мають бути захищені.


Експерти привертають увагу до того факту, що в чинному українському законодавстві наразі нема визначеного поняття «постраждалий/постраждала від СНПК». Тож державним установам, приміром, лікарням чи іншим медичним закладам, доводиться шукати якісь особливі шляхи, щоб записати постраждалих і надати їм допомогу.


– Які саме питання стосовно СНПК мають вирішити законопроєкти, котрі зараз перебувають на розгляді у Верховній Раді?


– У першу чергу – дати визначення терміну «сексуальне насильство, пов’язане із конфліктом». Це закладено в урядовому законопроєкті №10256 «Про облік осіб, життю та здоров’ю яких завдано шкоди внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України», підготовленому Міністерством соціальної політики України у співпраці з іншими структурами та експертами. Підходи щодо статусу постраждалих від СНПК пропонує проєкт закону №10132 «Про статус осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією Російської Федерації проти України, та невідкладні проміжні репарації», який ініціювала народна депутатка Марина Бардіна.


– Як самі постраждалі від СНПК сприймають підготовку цих законопроєктів?


– Самий факт визнання СНПК на законодавчому рівні – вже факт сатисфакції.В Україні є постраждалі від росіян ще з 2014 р., які за цей тривалий період часу навіть втратили віру в те, що їхні права будуть захищені. Тепер вони зможуть сказати: так, про нас справді не забули. Чи всі вони звертатимуться за статусом постраждалих – це вже їм вирішувати. Але вони знатимуть, що в законодавстві є така можливість. І це дуже важливо.


– Які ще можливості для постраждалих відкриватиме отримання статусу особи, яка постраждала від СНПК?


– Глобальний фонд тих, хто пережив насильство,проводивконсультації у форматі фокус-групи з постраждалимичоловіками. Плануємо таку саму дискусію провести і з постраждалимижінками. Позиція першої фокус-групи була такою: чи дасть нам статус постраждалих від СНПК більше, ніж ми маємо зараз? Так, вони погоджуються, що важливо отримати проміжні компенсації у рамках репараційних заходів, але медичну, психологічну, юридичну допомогу вони вже отримуютьвід громадських організацій за сприяння міжнародних партнерів. Якщо потенційно в майбутньому, маючи статус постраждалих від СНПК, вони зможуть одержати додаткове відшкодування завданої їм шкоди і не проходити при цьому якихось додаткових процедур (не пояснюватимуть, що з ними сталося, не переповідатимуть своїх історій), тоді вони вбачають у цьому сенс. Не знаю, якою буде позиція жінокпостраждалих, але чоловіки кажуть: ми б не хотіли, щоб нам видавали якийсь папірець, де буде написано «постраждалий від СНПК». Куди ми підемо з такими довідками – в поліклініку?


Це питання потрібно ще серйозно продумати, обговорити з експертами та народними депутатами, можливо, створити робочу групу, щоб вирішити, як  зробити поняття статусу не стигматизуючим. Бо багато постраждалих можуть не звертатися по допомогу саме з цієї причини.


– Законопроєкт, підготовлений Мінсоцполітики, передбачає створення Реєструвипадків завданої шкоди для життя та здоров’я українців. Як його прийняття може позначитися на допомозі постраждалим від СНПК?


– По-перше, як я згадав, у законопроєкті закладено поняття терміна СНПК, а також невідкладних, проміжних репарацій. Але  основна мета цього Реєстру полягає в тому, щонадалі він потенційно комунікуватиме з Міжнародним реєстром збитків та іншими ініціативами щодо забезпечення репарацій для постраждалих, щодо заморожених активів рф, судів проти російської федерації тощо.


Як кажуть мої колеги: Україна повинна зараз забезпечити допомогу постраждалим і зберегти «чеки», які потім вона пред′явить російській федерації. Так от, Реєстр, про який ми говоримо, дозволить оцінити, що держава витрачає на допомогу постраждалим, щоб потім подати змістовний позов до рф. Не маючи такого обліку, це важко зробити. 


Але важливо відзначити, що у цьому законопроєкті міжнародні експерти помічають певні термінологічні неузгодження. Наприклад, яким чином оцінити, яка шкода була завдана життю та здоров′ю постраждалих? У даному випадку було б краще застосувати термін «порушення особистих немайнових прав» та, зокрема«особистої недоторканності». Тоді це більш широкий спектр, який фокусується саме на порушенні прав людини.


– Але чи спрацює ця ідея зі створенням Реєстру? Чи варто ламати списи за нього?


– Думаю, що варто.Уявіть ситуацію. На даний момент в Офісі Генпрокурора України, за їхньою інформацією, зареєстровано 128 тис. постраждалих від воєнних злочинів. Міжнародний реєстр збитків матиме 35 співробітників. Будь-який суд, навіть найбільший-найкрутіший, теж матиме обмежену кількість працівників. Обробити 128 тис. позовів неможливо навіть впродовж десятиліть. Але передбачається, що Міжнародний реєстр збитків, міжнародні суди визнаватимуть факти, внесені до українського Реєстру при Міністерстві соціальної політики, як обґрунтовані доказі. Щоб це була полегшена процедура збору доказової бази. І права людей будуть захищені відносно швидко, коли ми нарешті доб′ємося від російської федерації компенсацій за завдану нею шкоду. 


– Реєстр стосуватиметься дуже чутливої інформації. Наскільки людський фактор може вплинути на надання особам статусу постраждалих від СНПК та внесення їхніх даних до Реєстру? 


– Внесення даних до Реєстру має бути автоматизованим процесом. Причому дані повинні бути досить захищені конфіденційно, з різними рівнями доступу. Це технічне питання до IT-команд.


Що стосується ідентифікації постраждалих та визнання їхнього права на отримання репарацій, цим має займатися спеціальна комісія. До її складу доцільновключати самих постраждалих, а також експертів міжнародного та національного рівнів, які знаються на проблематиці СНПК, представників Уряду. Щоб процес був прозорим та одночасно конфіденційнимдля збереження довірипостраждалих.


І довіра має бути взаємною: ми повинні вірити постраждалому чи постраждалій. Звісно, тут можуть бути помилки. Але й помилки є різні. Краще помилитися та допомогти тому, хто не є постраждалим, хоча й заявив про це, аніж помилитися й відмовити тому, хто реально потребує підтримки.


– Якщо обидва законопроєкти будуть схвалені, чи зросте кількість ідентифікованих постраждалих від СНПК? Чи будуть вони активніше співпрацювати з правоохоронними органами, щоб отримати репарації?


– По перше, хочу зазначити, що право на отримання репарацій не має бути пов′язане зі зверненнями до правоохоронних органів. Будь-яка допомога постраждалим, особливо від СНПК, має бути безумовною. 


Я чув різні оцінки від представників правоохоронних органів і громадських організацій, які припускають, що на кожну постраждалу особу, яка вже заявила про себе, маємо 10 постраждалих, які взагалі не зверталися по жодну допомогу.


Ми дуже сподіваємося, що ухвалення законопроєктiв і впровадження передбачених ними механізмів, зокрема невідкладних проміжних репарацій, підвищитьдовіру постраждалих до системи реагування. І завдяки «черезтинному радіо» по допомогу почне звертатися все більше людей. До того ж процес ідентифікації може бути досить тривалим. У деяких контекстах постраждалі звертаються впродовж двох-десяти років, а в окремих випадках і довше. 


– Але чи витримає система реагування на випадки СНПК суттєве збільшення звернень?


– Ми маємо бути готовими до цього. Для нас показник нашої хорошої роботи є те, що постраждалі звертаються по допомогу. Чим більше звернень, тим вищий показник ефективності у стратегічному плані. Ми маємо мету – побороти стигму в українському суспільстві, щоб постраждалі не боялися осуду громади, щоб не почувалися винними, не нехтували підтримкою. Так, це може створити певні фінансові труднощі. Але наші донори також мають бути до цього готовими. Якщо ми краще координуватимемо свою діяльність з іншими організаціями, у нас буде більше ресурсiв.


– Чи брали участь члени вашої команди в підготовці законопроєктів з питань СНПК?


– Команда Глобального фонду у квітні 2023 р. підтримала ініціативу українських жіночих організацій – Асоціації жінок-юристок «ЮрФем» та Українського жіночого фонду і допомогла в організаціїспільної робочої та навчальної сесії для постраждалих, представників громадських організацій, а також Мінюсту, Мінсоцполітики, Апарату Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики, Офісу Генпрокурората інших. Саме тоді спільно напрацьовували пропозиції до законопроєкту Марини Бардіної №10132. Ця співпраця досі триває.


Так само ми брали участь у доопрацюванні законопроєкту №10256 і активно адвокатуємо його прийняття. Мінсоцполітики відкрито до спільної роботи і ми сподіваємося, що й надалі працюватимемо разом для поліпшення законодавства у сфері надання допомоги як постраждалим від СНПК, так і потенційно представникам будь-яких інших груп постраждалих.


– Наскільки важливо залучати до роботи над законопроєктами з питань СНПК самих постраждалих від цього виду злочину?


–  Фонд доктора Деніса Муквеге та Глобальний фонд тих, хто пережив насильство, в своїй діяльності орієнтуються на «постраждалоцентристський підхід». Інтереси та права постраждалих –у центрі процесу. Це важливо не лише для нас, але й для самихпостраждалих. Правильна комунікація з тими, хто пережив травму та готовий працювати, допомагає їм відновити контроль над своїм життям, а також почуватися не покинутими.


Розробляючи інструменти допомоги, ми не можемо пропонувати всезамість постраждалих. Вони краще знають, що їм необхідно, якої допомоги потребують. І для того, щоб вони частіше зверталися до нас, нам також слід більше їх запрошувати, комунікувати з ними, радитися.


Звісно, ми не зможемо закрити всі їхні потреби. Але ми шукаємо баланс із тим, що може запропонувати і українська держава, і міжнародне співтовариство.


Матеріал підготовлений у рамках Проєкту «Вистоїмо разом. Вдосконалення системи підтримки постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною (СНПК)». Проєкт виконує Український Жіночий Фонд у партнерстві з громадською організацією «Ла Страда-Україна» та Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем» за підтримки Офісу Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції й Апарату Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики та за фінансового сприяння Європейського Союзу.


1240Переглядів
Інші матеріали розділу Версія для друку

Коментарі

Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!
Напишіть ваш коментар
Ім'я:
Коментар: