Щороку у третю суботу травня в Україні відзначають День Європи   з метою популяризації загальноєвропейських культурних надбань.

День Європи – це свято, яке вже стало не лише знаковим, а й доброю традицією для всіх нас. Воно є символом співпраці та солідарності народів європейського континенту, невід'ємною частиною якого є Україна. Сьогодні європейський вимір є потужним стимулом для модернізації національної економіки, створення додаткових можливостей для виходу українських підприємств на зовнішній ринок та залучення інвестицій.

В Україні День Європи почали святкувати з 2003 року. Варто зазначити, що українська держава єдина, яка не є членом ЄС, але все одно відзначає цей День на державному рівні. Серед цілей такого впровадження – поширення ідеї європейської ідентичності серед громадян ЄС, утвердження спільних європейських цінностей.

Євросоюз не є державою, але, водночас він має притаманне їй: прапор, гімн, девіз і власну валюту. Навіть є фактична столиця, цю функцію виконує бельгійський Брюссель. Окремі євроінституції також розташовані в Люксембурзі, Страсбурзі (Франція) і Франкфурті-на-Майні (Німеччина).

І вже вкотре,  Музей мистецтв відзначає цю подію презентуючи мистецькі твори українських художників. У віртуальній експозиції «Україна – Європа: діалог крізь віки та кордони» представлені твори Амшея Нюрнберга (1887-1979) «На березі Ризької затоки» (1960), Сергія Дриги (1960 р.н.) «Tratoria Soprano Krakow» та «Чужі береги» (2008),  Георгія Мелехова  (1908-1985) «Тулуза» (1967), Андрія Кулагіна (1961р.н.) «Замок на озері Гарда, Італія» (2020), Миколи Кричевського (1898-1961) «Ніцца» (1938), Володимира Білоуса (1948-2003) «Форум» (2014) та «Рим, Колізей» (2014), Володимира Винниченка (1880-1951) «Паризьке передмістя»(1928) та «Краєвид на Рив’єрі» (1930) та Василя Завгороднього (1925-2009) «Вільнюс» та «Талінн» (1957).

Протягом життя художник-земляк Амшей Нюрнберг працював у різних стилях - від модернізму до реалізму, завжди залишаючись вірним традиціям Паризької школи. Роботи пізнього періоду свідчили у тому, що Нюренберг й у старості не втрачав інтересу до природи та людей. Його палітра була настільки ж барвиста, як і раніше, а роботи випромінювали піднесений настрій. Це чітко проявляється у його творі «На березі Ризької затоки» 1960 р. Амшей Маркович використовує картон та гуаш, а праворуч унизу сангіну. А сюжет та техніка нагадують роботу під назвою «Куточок рибальського колгоспу» 1958 р.

Творчість пейзажиста, ще одного земляка та щирого друга та постійного партнера нашого музею Сергія Дриги  приваблює колористичними особливостями – «щільним» кольором, насиченими фарбами, які у поєднанні створюють складну кольорову гаму. Художник переважно пише міські образи. Він часто звертається до вечірнього та нічного пейзажу, передаючи нюанси освітлення, поєднання природного та штучного світла – мерехтливі ліхтарі, всілякі відблиски, в тому числі багатоцвіття вечірнього неба. Це ми бачимо на прикладі його твору «Чужі береги» 2008 р. Митець часто пише воду, майстерно зображуючи складні відображення архітектури, нічних ліхтарів, що горять. Контрасти і насиченість фарб часто перебільшені. Іноді колорит повністю вигаданий. Такі сміливі експерименти з кольором посилюють виразність краєвидів. Як для прикладу архітектуру Кракова зобразив у своїй роботі «Tratoria Soprano Krakow».

Живописець та графік Микола Кричевський народився у Харкові. Він був сином відомого художника Василя Кричевського від першого шлюбу. Початки художньої освіти отримав у батька, згодом навчався у Києві та працював у театрі Миколи Садовського. Разом з акторами вирушив  у європейське турне. Деякий час навчався в художньо-промисловій школі   у Празі. 1929-го виїхав до Парижа, де прожив майже усе життя. Кричевський не міг знайти роботу, а галереї не цікавились його картинами. Випадок звів Кричевського з Володимиром Райкісом –  емігрантом з Одеси, який був директором галереї «Зак» у Парижі. Райкіс купував у художника акварелі, щоб той мав кошти на прожиття та не впадав у відчай. Згодом Кричевському вдалося завоювати прихильність французьких поціновувачів мистецтва своїми акварелями Парижу та Венеції. Він почав регулярно виставлятися в паризьких галереях. Вільно володів різними техніками (гуаш, олія, темпера), але прославився як віртуоз-аквареліст, майстер ліричного міського краєвиду. Подорожуючи по Європі, збагатив мистецтво сотнями акварельних пейзажів Франції, Італії, Австрії, Швейцарії. В експозиції представлена його робота «Ніцца» 1938 р., виконана в пастельних тонах.

Сьогодні Україна виборює право бути частиною Європи не лише географічно, а безпосередньо, стати членом європейської родини. І вже під одним крилом Євросоюзу розвивати культуру, економіку, бути доступним для кожного європейця та навпаки.