У Кіровоградській області (Україна) є дві відомі в масштабах колишнього Радянського Союзу спортивні траси для мотокросу, автокросу і гонок на виживання. Одна з них – «Завадівка» – знаходиться в обласному центрі – Кропивницькому (колишньому Кіровограді), а інша – «Вербова Лоза» – розташована в районному центрі – Олександрії. Обидві ці спортивні арени мають славні історії та традиції. До 45-річчя олександрійської траси я написав статтю: «Трасі Вербова Лоза – 45 років! Мотокрос. Історія», яка була опублікована 18 грудня 2013 року на моїй сторінці на сайті proza.ru. А сьогоднішній, детально опрацьований матеріал, присвячений 60-річчю «Завадівці», історія якої вивчалася мною на протязі багатьох десятків років, починаючи з 1967 року, коли я почав займатися мотоспортом, збираючи при цьому різні артефакти, включаючи програмки змагань, що проводилися.

Чому мотокросову трасу зробили біля села Завадівка? Ось відповідь. Є декілька причин. Поруч з селом, де проклали спортивну трасу, тектоніка або, іншими словами, рельєф місцевості просто ідеально підходить для мотокросу через наявність природних спусків і підйомів, трамплінів і віражей... Оскільки траса знаходиться в котловані у вигляді амфітеатру і частково на його схилах, це дає глядачам прекрасний огляд практично всієї панорами і дозволяє бачити всі перипетії боротьби мотогонщиків з будь-якої точки перегляду. Важливо і та обставина, що траса «Завадівка» знаходиться недалеко від центру Кіровограда (тут і далі назва міста того часу). Це зручно в плані доставки глядачів туди і назад. І ще. Мотокроси зразка 50-х років і початку 60-х років ХХ століття – істотно різнилися в плані трас і формули проведення змагань. Саме про цей аспект я і розповім більш докладно.

Про те, що представляв собою мотокрос в 1954 році, я докладно виклав у своєму матеріалі «Мотоспорту Олександрії – 60 років! Уривок з книги», який був опублікований на сайті «весь Кіровоград» 3 вересня 2014 року. Ось цитата з тієї статті: «За існуючими в той час правилам, проводилося двоборство, що складається з мотокросу на дистанцію 100 км – це 4 кола по 25 км – з обов'язковим подоланням броду через струмок і лінійної гонки на 1 км з розгону (при цьому відстань розгону не обмежувалася), де визначалася швидкість, показана кожним учасником». У перші повоєнні часи мотокрос носив прикладний характер. Тобто, на випадок можливої війни, мотокрос готував майбутніх бійців, які могли б виконувати складні бойові завдання на мотоциклах в умовах бездоріжжя. Виходячи з цього, і прокладалися дуже довгі мотокросові траси з обов'язковою наявністю водних перешкод (бродів). Такі мотокроси, навіть без лінійної гонки, вимотували гонщиків і не були цікаві глядачам, які бачили боротьбу лише на дуже короткій ділянці траси. Крім того, мотокрос на довгих трасах був більше схожий на іншу дисципліну мотоспорту – на багатоденні змагання – ендуро. Різниця полягала лише в тому, що в мотокросі дається загальний старт, а в ендуро на дистанцію гонщиків випускають по одному, з фіксацією часу, як в ралі. Все це і дало поштовх проведенню мотокросів на коротких трасах, але в декілька заїздів. І перший такий мотокрос, згідно з даними відомого радянського знавця історії мотоциклетного та автомобільного спорту москвича Льва Михайловича Шугурова, пройшов в Расторгуєво Московської області в 1957 році. Змагання були проведені в три заїзди, а довжина траси (одного кола) становила 1300 метрів. І якщо довгу трасу біля села Завадівки прокласти було проблематично, то коротку трасу, необхідної конфігурації і з базовими елементами мотокросу, організатори створили без проблем. Мотокрос на коротких трасах в три заїзди (в кожному класі мотоциклів), дозволив уникнути випадкових результатів учасників і підвищив їх шанс отримати підсумкове місце, адже в залік йшло лише два кращих заїзду з трьох. І навіть якщо в одному із заїздів у гонщика був схід з дистанції, йому виводили підсумкове місце по тих двох заїздах, в яких він фінішував. Така формула проведення змагань дала можливість мотокросменам в повному обсязі проявити свою зрілість в плані технічної та тактичної майстерності, збільшила емоційну насиченість гонки. При цьому для уболівальників значно підвищилася видовищна ефективність мотокросу, що привело на траси значно більше глядачів, ніж це було раніше при старій формулі. Історичної справедливості заради, потрібно відзначити, що у свій час була спроба обов'язково включати в залік все три заїзди. Однак від цього незабаром відмовилися, бо це дискредитувало саму ідею нової формули.

До недавнього часу була невідома точна дата проведення перших офіційних змагань на трасі «Завадівка». А адже саме це, за сформованою в автомотоспорті традицією, вважається Днем народження траси. З програми ІІІ Міжнародного мотоциклетного кросу, що пройшов у Кіровограді 20 жовтня 1968 року виходить, що: «Починаючи з 1962 року тут неодноразово змагалися кращі мотогонщики Радянського Союзу». Коли ж «Завадівка» отримала «бойове хрещення»? У пошуках відповіді на це питання і артефактів з історії мотоспорту, я звернувся до Галини Купрієнко (за чоловіком – Волкова) – рідній сестрі відомих братів-мотогонщиків Анатолія та Володимира Купрієнків з Олександрії. Саме Галина Іванівна і надала в моє розпорядження сімейний архів з матеріалами, які пов'язані з її братом Анатолієм Купрієнко – першим майстром спорту з мотоспорту в Кіровоградській області (йому це високе спортивне звання було присвоєно в 1960 році). Так я отримав доступ до дуже цінної інформації з історії мотоспорту Кіровоградщини.

... Дбайливо переглядаю матеріали архіву, що передала мені Галина Купрієнко. І ось удача! Переді мною пожовкла від безжального часу вирізка з газети. На жаль, на ній немає ні дати, ні назви видання. Ось короткий витяг з цієї статті (цитата): «У минулу суботу та неділю в Кіровограді (в районі с. Завадівки) відбулись республіканські змагання по мотокросу на приз «Відкриття літнього сезону 1961 року». В них взяли участь сильніші мотогонщики майже всіх областей України». Там же фотографія гонщиків Кіровоградщини. На ній Анатолій Французан (тренер), Анатолій Купрієнко, Іван Кириленко, В'ячеслав Данилов, Олександр Фомін та Євген Коваленко. В архіві знаходжу і програмку до цих змагань. У ній вказано місто-організатор – Кіровоград і дата проведення мотокросу – 18-22 травня 1961 року. Це і є точна дата проведення перших змагань з мотокросу на трасі «Завадівка», яка запозичила свою назву у села Завадівка, що знаходиться поруч з нею. Є в архіві і безперечно унікальні фотографії змагань на цій трасі. На них не вказана дата, але й без того зрозуміло, що ці знімки зроблені на початку 60-х років ХХ століття. І для мене, як для історика авто- і мотоспорту, ці артефакти безцінні. Таким чином, одна з найвідоміших  в масштабах колишнього СРСР кіровоградська траса «Завадівка» 18 травня 2021 року відзначає своє 60-річчя! Це одна з найстаріших трас колишнього Радянського Союзу.

А тепер більш докладно про перший мотокрос, який пройшов на новій (в той час) трасі «Завадівка». У згаданій вище статті (в вирізці з газети) про це сказано мало, а ось в програмці до тих змагань є більш докладна інформація. Це був республіканський особисто-командний мотокрос на приз «Відкриття літнього сезону» 1961 року. Він проводився під егідою федерації автомотоспорту УРСР (в той час в Україні авто- і мотоспорт мав єдину федерацію), а організатором змагань виступив Кіровоградський обласний комітет ДТСААФ. Для молодих людей скажу, що ДТСААФ – це абревіатура від: Добровільне Товариство сприяння армії, авіації і флоту. Це оборонне Товариство відмінно фінансувалося по лінії Міністерства оборони СРСР. Як випливає з програмки, цей мотокрос проводився в рамках II Всесоюзної Спартакіади з технічних і військово-прикладних видів спорту, організатором якої в масштабах СРСР виступало оборонне Товариство спільно з комсомолом (ЦК ВЛКСМ). Вона проходила в 1960-1961 роках. А перша така Спартакіада пройшла з 1 травня по 15 вересня 1958 року. Спартакіади – це окрема тема, тому не буду на цьому зупинятися. Виходить, що, незважаючи на те, що це була перша (пробна або тестова) гонка на трасі «Завадівка», вона (гонка) мала високий статус, оскільки всередині Радянського Союзу Всесоюзні Спартакіади вважалися змаганнями найвищого рангу.

І про саму гонку. На титульному аркуші програми до цих змагань вказана дата їх проведення 18-22 травня 1961 року. Але фактично гонка була проведена в два дні: в суботу – 20 травня і в неділю – 21 травня (18 і 19 травня був приїзд учасників, їх розселення в готелях, реєстрація – мандатна комісія, технічний огляд мотоциклів, знайомство з трасою і тренування). У перший день змагалися юнаки та жінки в класі мотоциклів з об'ємом двигуна 125 куб. см. А в другий день – чоловіки в класах 175 куб. см, 350 куб. см і в класі 750 куб. см з коляскою (екіпажі). Зі статті з пожовклої газетної вирізки відомо, що переможцем у класах 175 куб. см і 350 куб. см став майстер спорту Ігор Григор'єв – армієць зі Львова. У команді Кіровограда майстер спорту Анатолій Купрієнко (олександрієць) посів п'яте місце в класі 350 куб. см, юнак Олександр Фомін був четвертим в класі 125 куб. см, а на мотоциклах з коляскою водій Іван Кириленко і колясочник Євген Коваленко зарекомендували себе, як перспективний екіпаж. У командному заліку місця розподілилися наступним чином: перше місце завоювали гонщики СКА (Спортивний клуб армії) Львова, друге – команда Кіровограда і третє – спортсмени міста Луганська. Цей мотокрос пройшов в присутності багатотисячної армії вболівальників на найвищому рівні.

Наступний – 1962 рік – став доленосним для Кіровограда та села Завадівка, що дало назву новій спортивній трасі. Голова Кіровоградського обласного комітету ДТСААФ того часу полковник танкових військ Степан Семенович Швець був людиною авторитетною і впливовою. При цьому він пристрасно любив мотокрос. Саме його стараннями вдалося вирішити в Москві питання щодо проведення першості (в той час називали першість, а не чемпіонат) СРСР з мотокросу в Кіровограді в 1962 році. Ця гонка пройшла в жовтні 1962 року на «Завадівці». Про ці змаганнях є стаття (мовою оригіналу): «Главное первенство сезона» в журналі «За рулём» № 12 за грудень місяць 1962 року. У вступній її частини сказано (цитата мовою оригіналу): «…Оно (первенство – В.Ч.) проходило не в столице союзной республики, как в прежние годы, а в областном центре – городе Кировограде». Дуже промовиста назва першого розділу цієї публікації – «Учиться у Кировограда». У ньому настільки важлива інформація, що приведу його повністю (мовою оригіналу). «Эти слова (учиться у Кировограда – В.Ч.) мы услышали, когда пришёл час расставания с Кировоградом. Их произнёс участник пятнадцати первенств страны по мотокроссу, ныне тренер, заслуженный мастер спорта Е.Грингаут. Да, действительно, здесь было чему поучиться и организаторам, и судьям. В Кировограде – городе, который не принадлежит к числу известных спортивных центров, крупнейшие мотосоревнования были проведены, что называется, на самом высоком уровне. Ещё задолго до начала встречи сильнейших каждый житель города знал о предстоящих мотоциклетных «баталиях». Об этом рассказывали и яркие афиши, и местные газеты, и телевидение. Повсюду – на улицах и площадях, на заводах и в учебных заведениях – можно было встретить кассиров-общественников с билетами и программами. Входной  билет за 20 копеек давал право не только посетить соревнование, но и участвовать в розыгрыше памятных подарков – мотороллера, велосипеда и многих других вещей. По самым скромным подсчётам, на каждом из двух этапов первенства присутствовало 35 тысяч зрителей. Это значит – каждый пятый житель города побывал на мотокроссе! Двадцать пять тысяч билетов, около тысячи программ продали на эти состязания. Таков был венец большой подготовительной работы, душой и главным организатором которой стал неутомимый энтузиаст мотоспорта председатель областного комитета ДОСААФ Степан Семёнович Швец. Он и его многочисленные общественные помощники помогли развеять легенду о «несамоокупаемости» мотокросса на неограждённой трассе. Когда подвели баланс, то оказалось, что инициатива и энергия кировоградских активистов возместили львиную часть расходов на проведение наиболее представительного мотоциклетного соревнования. Чтобы картина была полной, скажем, что и во всём остальном, начиная от выбора трассы и кончая размещением и питанием участников, организация соревнований была образцовой». Погодьтеся, приємно читати такий схвальний відгук навіть у наш час – в 2021 році, через 59 років з моменту описуваних подій. Не буду детально розповідати про хід боротьби на трасі, і приводити підсумкові результати. Лише повідомлю, що в класі 125 куб.см бронзову медаль завоював представник Групи радянських військ у Німеччині (ГРВН) Леонід Чорний. Після тих змагань траса «Завадівка» стала дуже популярною в Радянському Союзі, а пізніше і за кордоном – в країнах соціалістичного табору – Угорщині, Болгарії, Румунії, Польщі, ЧССР, НДР і Югославії, яка визнавалася СРСР соціалістичною державою і брала участь в роботі Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), хоча і не стала членом цієї організації.

Розповідаючи історію траси «Завадівка», не можна обійти увагою 1963 рік. Адже на ній 26 і 27 жовтня 1963 року було вперше проведено республіканські особисто-командні змагання з мотокросу на приз С.М.Кірова. Вони проводилися щорічно і стали традиційними, а незабаром отримали статус Всесоюзних змагань. Другий такий мотокрос пройшов на цій трасі 22-25 жовтня 1964 року. До відома. Коли навесні 1968 року в Олександрії почалися перші тренування з мотокросу на новій трасі «Вербова Лоза», Л.М.Чорний вирішив провести на ній мотокрос на приз С.М.Кірова. Він сам тренувався на ній і влітку 1968 року організував тут навчально-тренувальні збори (НТЗ), в яких брав участь і автор цих рядків. Перші офіційні змагання – мотокрос на приз С.М.Кірова – пройшли на трасі «Вербова Лоза» 17-18 серпня 1968 року. Це і є День народження цієї спортивної траси.

Наступна першість СРСР з мотокросу пройшла в Кіровограді восени 1964 року. В журналі «За рулём» № 11 за листопад 1964 року опубліковано статтю «Резервы есть!». Ось дві цитати з цього матеріалу. Цитата перша: «Вручение первых медалей чемпионов СССР 1964 года по мотокроссу посчастливилось увидеть жителям Кировограда, горячим приверженцам мотоспорта. Сорок тысяч человек пришло на трассу, где состязалось 135 участников – мужчины в классе 125 куб.см, юноши – 125 и 175 куб.см и женщины – 125 куб.см». Цитата друга: «Организаторы соревнований (председатель областного комитета ДОСААФ С.Швец) славятся своим гостеприимством, умением сделать гонки радостным спортивным праздником. Так было и на этот раз. Награждая победителей – смелых спортсменов, продемонстрировавших высшее мастерство, – они одарили их плодами обильного урожая 1964 года – венками из яблок, караваями хлеба и мёдом. С чувством большой благодарности организаторам покинули спортсмены Кировоград». Ті змагання на «Завадівці» виявилися доленосними для Леоніда Миколайовича Чорного, який свого часу чимало зробив для розвитку мотоспорту в Кіровограді. На жаль, його вже немає серед живих. Він став чемпіоном СРСР 1964 року в класі мотоциклів 125 куб. см серед чоловіків і в паралельному заліку – чемпіоном III Всесоюзної Спартакіади з технічних і військово-прикладних видів спорту. Після того мотокросу голова Кіровоградського обласного комітету ДТСААФ полковник-танкіст Степан Семенович Швець – не просто керівник високого рангу, а справжній патріот і великий подвижник дтсаафівського спорту – запропонував Леоніду Чорному посаду тренера в обласному центрі. І той погодився. Леонід Чорний завершив службу в Групі радянських військ у Німеччині (ГРВН) і переїхав до Кіровограда. Починалася нова ера в мотоспорті в Кіровоградській області. Леонід Миколайович Чорний був моїм тренером на навчально-тренувальних зборах (НТЗ) на рівні збірної команди Кіровоградської області з мотокросу. Коротко розповім про нього. Він - Почесний майстер спорту СРСР (свого часу таке спортивне звання присвоювали тим, хто п'ять років поспіль підтверджував норматив майстра спорту, але потім його скасували), заслужений тренер УРСР, суддя Всесоюзної категорії, кавалер ордена «Знак Пошани», довгий час був головою тренерського ради Федерації мотоспорту УРСР. Уродженець Краснодарського краю Л.М.Чорний довгий час служив у Групі радянських військ у Німеччині, пізніше перейменованої в Західну групу військ (ЗГВ), де активно займався мотокросом. Саме в період служби він досяг високих спортивних результатів. Після його переїзду в Кіровоград, почався підйом мотоспорту в області. У той час Л.М.Чорний був, висловлюючись футбольною термінологією, «граючим тренером». Сам, домагаючись високих результатів у спорті, він зміг організувати на високому рівні спортивну роботу на Кіровоградщині, виховати іменитих гонщиків. Всього їм підготовлено п'ятнадцять майстрів спорту СРСР. Це Микола Більбаченко, Володимир Рудий, Анатолій Колмогоров, Микола Здоровенко, Валентин і Василь Бородай, Сергій Чудінович, Євген Рибальченко, Олег Флорінський, Микола Тищенко, Олександр Костиря, Людмила Справжня, Валентина Міхельсон, Ніна Рябошапка, Клавдія Нижник.

Восени 1965 року в Кіровограді відбувся фінал III Всесоюзної Спартакіади з технічних і військово-прикладних видів спорту. Це було грандіозною подією, адже в ньому взяв участь перший в СРСР чемпіон світу з мотокросу Віктор Арбеков. Спочатку цей фінал планували провести в Москві, однак столиця СРСР від нього відмовилася, і він пройшов на «Завадівці». Про це є інформація в журналі «За рулём». Так, в № 8 за серпень місяць 1965 року на сторінці 4 написано наступне: «Когда номер был подготовлен к печати, редакция получила сообщение о том, что финальные соревнования по мотокроссу переводятся (не переносятся – В.Ч.) из Москвы в Кировоград». А в журналі «За рулём» 

№ 11 за листопад 1965 року опубліковано статтю «Чемпионы сегодняшние и завтрашние». Ось цитата з неї: «Первыми увидеть чемпиона мира довелось кировоградцам – большим ценителям и знатокам мотоспорта. Эту честь им любезно предоставил Московский городской комитет ДОСААФ, который оказался не в состоянии организовать предусмотренные в столице соревнования. Москвичи много потеряли. По масштабу и напряжению борьбы, по созвездию имён финал Спартакиады сделал бы честь любым международным состязаниям. 182 гонщика стартовали в 18 заездах в течение двух дней. Одновременно с личным разыгрывалось командное первенство среди республик, среди ДСО и ведомств, а также параллельно среди юношеских команд». І знову Кіровоград отримав високу оцінку за організацію і проведення таких престижних змагань.

У тому ж – 1965 році – «Завадівка» вийшла на міжнародну арену. 17 жовтня 1965 року в Кіровограді було проведено перший Міжнародний мотокрос за участю команд країн-учасниць РЕВ. У газеті «Кіровоградська правда» по його закінченню була опублікована стаття «Перемагають українці». Ось кілька витягів з неї. Витяг перший: «Першими на старт вийшли кросмени на машинах 500 кубічних сантиметрів. Тут заслуженому майстрові спорту, неодноразовому чемпіону країни, бронзовому призерові всесвітніх змагань киянину Ігореві Григор’єву не було гідних конкурентів. В обох заїздах він від початку і до кінця лідирував». Витяг другий, де мова йде про заїзди класу 250 куб.см: «Українські гонщики виявилися на висоті. В першому заїзді Леонід Шинкаренко і Володимир Погребняк фінішували відповідно третім і четвертим, а в другому Погребняк раніше за всіх закінчив дистанцію, одразу ж за ним прийшов на фініш і Шинкаренко. Вони разом з Ігорем Григор’євим принесли перемогу своїй команді. Друге місце зайняли чехи, третє команда Німецької Демократичної республіки». Повідомлю, що автор цієї публікації Л.Файнштейн не вважав за потрібне написати, що в підсумку (за сумою двох заїздів) в класі 250 куб.см переможцем став Володимир Погребняк, а не Леонід Шинкаренко, як сказано в програмці до III Міжнародного мотокросу, що пройшов на «Завадівці» 20 жовтня 1968 року. Це помилка в програмці. До слова, в цій програмці помилок дуже багато і про них я повідомлю нижче. Пояснюю, чому Погребняк, а не Шинкаренко. У Л.Шінкаренка зайняті місця в заїздах 3 і 2 в сумі дають 5. У В.Погребняка зайняті місця в заїздах 4 і 1 теж в сумі дають 5. Однак він має перевагу тому, що в його активі є перше місце у другому заїзді. Такі правила в мотокросі. Для прикладу. Якби у його візаві Л.Шінкаренка було 1 місце в першому заїзді і 4 місце в другому (в сумі ті ж 5 і однакові місця), то перемога все одно дісталася б В.Погребняку, тому, що перевага віддається результату другого, а не першого заїзду.

Рік 1966 ознаменувався для «Завадівки» тим, що 19-20 лютого 1966 року на ній був проведений ХVI традиційний зимовий республіканський мотокрос на призи Республіканського комітету ДТСААФ УРСР і редакції «Робітничої газети». Погода, судячи з наявних з тієї гонки світлин, була сприятливою, тому глядачів на трасі зібралося чимало, комфортно було і мотокросменам.

Апогеєм для кіровоградської траси став 1967 рік. Тут 27-30 липня 1967 року відбувся фінал IV літньої Спартакіади народів СРСР і особисто-командна першість СРСР з мотокросу. У журналі «За рулём» № 9 за вересень 1967 року в публікації «Выше знамя советского спорта!» розповідалося про цю подію в світі мотоспорту. А 1 жовтня 1967 був проведений ІІ Міжнародний мотокрос. Місцеві глядачі, а також численна армія вболівальників, які приїхали в Кіровоград з різних куточків Союзу Радянських Соціалістичних Республік і соціалістичних країн, побачили тоді на трасі найсильніших гонщиків того часу: Івана Георгієва (Болгарія), Траяна Магаріса (Румунія), Антоніна Граха і Ярослава Гомулу (Чехословаччина), Шандора Течеі і Альберта Катаі (Угорщина), а також наших співвітчизників Геннадія Мойсєєва, Євгена Петушкова, Олександра Лебедєва, Юрія Матвєєва (РРФСР – Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка), Леоніда Шинкаренка, Володимира Овчинникова, Володимира Погребняка, Михайла Буданова (УРСР ), а також представників Кіровоградщини – Валентина Бородая, Миколу Більбаченка (обидва – Кіровоград) та Володимира Купрієнка, Івана Чабанова (обидва – Олександрія). Уточню, що Іван Чабанов  олександрієць, який в той час вже жив у Чернігові. Перше місце в тому престижному кросі зайняла команда Російської Федерації, а команда України задовольнилася третім місцем. В особистому заліку перемогли українець Леонід Шинкаренко (250 куб.см), який отримав спеціальний приз «За відмінну техніку їзди» і росіянин Олександр Лебедєв (500 куб.см). В газеті «Кіровоградська правда» була стаття «Захоплюючі поєдинки». Ось цитата з неї: «Приз обласної газети «Кіровоградська правда» вручено гонщикові з команди місцевого клубу Валентину Бородаю. Призами обкому ЛКСМУ нагороджено наймолодших учасників змагань – чеха Отокара Томана і кіровоградця Миколу Більбаченка». Така ремарка. Отокар Томан з ЧССР не був включений в список учасників, що є в програмці, але де-факто брав участь в цьому мотокросі. Це досить звичайне явище в змаганнях того часу, оскільки програмки змагань і списки учасників готувалися завчасно, а життя вносило свої корективи. Мені, як історику мотоспорту, іноді доводиться відновлювати історичну справедливість.

Гостинна Кіровоградщина 19-22 вересня 1968 року приймала учасників першості (назва того часу) Збройних Сил Радянського Союзу з мотокросу. Зазначу один цікавий і маловідомий факт. У тих змаганнях під номером десять у класі 175 куб.см виступав першорозрядник з Забайкальського військового округу Сергій Тарабанько. Згодом він став чотириразовим чемпіоном світу по льодовому спідвею в особистому заліку і триразовим в командному – в складі збірної СРСР. Забігаючи наперед, скажу, що влітку 1988 року Кіровоград приймав як учасників чемпіонатів УРСР, СРСР, так і учасників чемпіонату Збройних Сил Радянського Союзу з мотокросу, який на спортивному сленгу називали російською – «вооружёнка». У чемпіонаті Збройних Сил взяли участь спортсмени одинадцяти округів і груп військ країни (Радянського Союзу). Тоді командну перемогу в гострому суперництві з гонщиками Прибалтійського військового округу здобули мотокросмени Центральної групи військ, яких тренував майстер спорту міжнародного класу Анатолій Галанський (уродженець Донецької області і житель Києва, який служив у той час в Чехословаччині в Міловіце в спортивній роті на посаді тренера),  який  досяг великих висот в шосейно-кільцевих гонках (перегонах). А головним суддею тих змагань був ... майор Сергій Тарабанько з Москви (в 1977 році він переїхав з Новосибірська до столиці СРСР)! Я був спортивним коментатором тих змагань і спілкувався з Сергієм, який старший за мене всього на чотири роки (він народився в 1949 році, до речі, в Москві). Природно, я нагадав йому про гонку на «Завадівці» 1968 року, в якій він брав участь. Уявіть собі, він все пам'ятав! Більш того, під час відкриття змагань він розповів всім присутнім про той епізод у своєму житті! Ось така цікава історія.

Повертаємося в 1968 рік. Після першості Збройних Сил Радянського Союзу з мотокросу, на «Завадівці» 20 жовтня 1968 року пройшов III Міжнародний мотокрос. Перемогу в ньому святкувала команда РРФСР, друге місце завоювала збірна УРСР, а третє місце посіла команда НДР. В особистому заліку в класі 250 куб.см переміг Володимир Кавінов, який на той момент служив в СКА Львів, а в класі 500 куб.см гонку виграв Геннадій Мойсєєв – майбутній триразовий чемпіон світу в особистому заліку з Ленінграда (назва того часу). Я особисто був присутній на II і III Міжнародних мотокросах в Кіровограді в 1967 і в 1968 роках (знаходився в закритому парку разом з олександрійськими гонщиками – учасниками цих мотокросів і виконував функції юного механіка). Програмки тих змагань дбайливо зберігаються в моєму домашньому архіві. А тепер, як обіцяв, розповім про помилки, які я виявив в програмці до III Міжнародному мотокросу, що пройшов на «Завадівці» 20 жовтня 1968 року. У ній сказано, що перші міжнародні змагання з мотоспорту в Радянському Союзі пройшли в 1955 році. Це помилка! Перші міжнародні мотоциклетні змагання в СРСР, за даними Л.М.Шугурова, пройшли роком раніше – у вересні 1954 року на станції Планерна в Московській області за участю гонщиків СРСР, Польщі, Чехословаччини, Болгарії, Румунії, НДР. Гонщики СРСР здобули перемоги в чотирьох класах мотоциклів: в класі 125 куб. см серед жінок – Ніна Сусова-Міхєєва, в класі 350 куб. см – Микола Севастьянов, в класі 750 куб. см – Віктор Пилаєв і в класі 750 куб. см з коляскою (екіпажі) – Генріх Вартаньян і Віктор Каржавін. Наступна помилка. У програмці сказано, що на «Завадівці» було проведено дві Всесоюзні Спартакіади з технічних і військово-прикладних видів спорту і вказані роки – 1965 і 1967. Так ось, автор тієї програмки не врахував, що перший мотокрос на трасі «Завадівка», що пройшов в травні 1961 року, теж проводився в рамках II Всесоюзної Спартакіади. Таким чином, на «Завадівці» до 1968 року було проведено не дві, а три Спартакіади – II-а, III-я і IV-а! Хибно вказаний і рік проведення III спартакіади – 1965. Насправді III Всесоюзна Спартакіада проводилась протягом двох років – в 1964 і 1965 роках. В Кіровограді на трасі «Завадівка» першість СРСР з мотокросу, яке входило в залік III Всесоюзної Спартакіади з технічних і військово-прикладних видів спорту, пройшло, як я вже повідомляв, в 1964 році, а фінал в 1965 році! Неправильно вказано переможця в класі 250 куб.см I Міжнародного мотокросу 1965 року  – Леонід Шинкаренко. Фактично гонку в цій кубатурі виграв Володимир Погребняк. Не знаю автора цієї програмки. Однак можу точно сказати, що це абсолютно безвідповідальна людина, яка писала текст, сподіваючись на свою пам'ять, не перевіряючи викладені дати, результати і інші історично важливі моменти. Це абсолютно неприпустимо, тим більше, коли мова йде про мотокрос, що має статус міжнародного.

Роком пізніше – 28 вересня 1969 року в Кіровограді зібралися найсильніші клубні команди країни для розіграшу Кубка СРСР з мотокросу. Подібні змагання до цього на «Завадівці» не проводилися. Та й в країні кубкові старти були справою новою. Це був четвертий розіграш почесного спортивного трофея (до цього аналогічні змагання були проведені лише тричі – 17 липня 1966 року в Бєлгороді, 15 жовтня 1967 року в Сухумі і 4 серпня 1968 року в естонському місті Виру). Ця гонка, як зазвичай в Кіровограді, була проведена на найвищому організаційному рівні і вилилася в справжнє спортивне свято.

Якщо детально розповідати про кожну гонку на «Завадівці», то вийде багатотомне видання, що не входить в плани автора. Тому доводиться чимось жертвувати. Назву лише деякі ключові змагання, які пройшли на ній (з деяких з них в моєму архіві є програмки). Заключний етап чемпіонату СРСР з мотокросу пройшов в Кіровограді 8-9 вересня 1984 року. Як я вже повідомляв вище, в 1988 році на «Завадівці» пройшли три чемпіонати з мотокросу – чемпіонат УРСР (3-5 червня), чемпіонат Збройних Сил Радянського Союзу (22-24 липня) і чемпіонат СРСР (5-7 серпня).

У 1989 році Леонід Миколайович Чорний продовжував працювати начальником Кіровоградського обласного спортивно-технічного клубу (СТК) ДТСААФ і займатися, в тому числі, трасою «Завадівка». Він хотів, щоб ця спортивна «перлина» Кіровограда була повністю перебудована і стала відповідати всім міжнародним вимогам. Націлений Л.Чорний був на проведення етапів чемпіонатів Європи та світу з мотокросу, автокросу і навіть картингу. У той час я з ним часто зустрічався і він охоче ділився зі мною своїми планами. Про це була моя стаття «Славні традиції «Завадівки» в газеті «Патріот Батьківщини» за 17 вересня 1989 року. Ось цитата з неї: «Недавно виділені необхідні кошти для переобладнання траси «Завадівка». Тут зводитиметься сучасний спортивний комплекс, де розмістяться автомобільна й мотоциклетна кросові траси, картодром, будуть трибуни для глядачів, різноманітні інженерні, технічні й допоміжні споруди та служби. Зараз триває розробка проектно-кошторисної документації. Мине час, і «Завадівка» справить новосілля». Як ми знаємо, ці чудові плани, на жаль, так і не були втілені в життя… 

У 1991 році Кіровоградський обласний СТК ДТСААФ подав заявку до Федерації мотоциклетного спорту України (ФМСУ) на проведення чемпіонату УРСР з мотокросу. Ця гонка пройшла 15-16 червня 1991 року. Останніми змаганнями на «Завадівці» за часів СРСР став чемпіонат СРСР з автокросу на спортивно-кросових автомобілях (СКА) баггі, який пройшов 6 і 7 липня 1991 року. Я коментував ті змагання. І хоча з того часу минуло 30 років (на календарі 2021 рік), добре пам'ятаю всі перипетії тієї гонки. У ній взяли участь спортсмени України, Росії, Білорусії, Молдавії, Латвії, Естонії, Казахстану і міст Москви і Ленінграда. Розповім про найцікавіше – про боротьбу в першій заліковій групі (двигуни повітряного охолодження від автомобіля «Запорожець»). Тут за нашу область і республіку виступав олександрійський кандидат в майстри спорту Сергій Борщ – творець спортивного клубу «Зоря». Він впевнено пройшов чвертьфінальний і півфінальний заїзди і вийшов у фінал. Там, стартуючи з першого ряду, він пробився на третю позицію, а вже через кілька кіл став лідером заїзду. Здавалося, що золота медаль Сергію забезпечена, але сталося непередбачене. У бензонасос потрапила якась смітинка (швидше за все з бензобака) і двигун втратив потужність. У підсумку Сергій Борщ посів п'яте місце. Але радості нашого гонщика не було меж, адже він виконав норматив майстра спорту. Незабаром з Москви він отримав посвідчення майстра спорту СРСР і нагрудний знак, який спортсмени називали «квадрат» за його форму. Сергій Борщ став одним з останніх радянських спортсменів, кому було присвоєно це високе спортивне звання. Адже далі було 19 серпня 1991 року – серпневий путч членів ДКНС (Державний комітет з надзвичайного стану) і розвал «великого і могутнього» Радянського Союзу.

У пострадянський час «Завадівка» була забута. На спортивну трасу активно наступало міське звалище, а вона сама заросла високим бур'яном. Реанімував трасу Михайло Голуб – «хрещений батько» гонок на виживання в незалежній Україні, який 21 вересня 1996 року в День міста Кіровограда провів тут перші в історії держави гонки на виживання. На старті тоді було всього чотири автомобілі. А, наприклад, 31 жовтня 2009 року в подібних гонках в Кривому Розі стартувало вже 42 учасники. Однак незабаром гонки на виживання поміняли дислокацію, і траса знову заросла бур'яном ...

Відновив її великий любитель мотокросу і гонщик Сергій Риндін, який живе поряд зі спортивної трасою. Це дало можливість відновити на «Завадівці» проведення мотокросів. Так, 20 червня 2010 року на цій трасі, яку реанімували, відбувся мотокрос за участю багатьох провідних гонщиків країни, що зібрав велику армію вболівальників – любителів спорту високих швидкостей, які сильно скучили по мотокросу. А ось змагання, що пройшли на «Завадівці» 18 вересня 2011 року стали сумною сторінкою в історії мотокросу України. Під час одного із заїздів загинув 13-річний гонщик Валерій Доценко. Після цього на «Завадівці» було проведено декілька мотокросів, присвячених пам'яті Валерія Доценка-молодшого і вона знову була забута. Шанси на її відновлення мізерні, але вони є. Надія помирає останньою…

Що стосується автокросів, які проводились на «Завадівці», то це окрема і дуже об'ємна тема. Я лише згадав чемпіонат СРСР з автокросу на спортивно-кросових автомобілях (СКА) баггі, який пройшов 6 і 7 липня 1991 року. Але тут регулярно проводилися і чемпіонати УРСР з автокросу, де в паралельному заліку розігрувалися призи популярної обласної газети «Кіровоградська правда». У цих змаганнях успішно виступали гонщики Кіровограда та Олександрії. Скажу більше. З 1988 року по 1991 рік включно, наказами по Кіровоградському обласному комітету ДТСААФ, мене призначали тренером-представником збірної команди Кіровоградської області з автокросу. У той час в команду входили кіровоградці Віктор Євдокимов, Микола Познанський, Валерій Захаров і олександрійці Валерій Марченко, Сергій Борщ, Анатолій Кулеба, Олександр Черствий, Анатолій Гуйман і інші спортсмени. Пам'ятним для збірної команди Кіровоградської області з автокросу став 1989 рік, коли вона стала призером в двох великих Всесоюзних турнірах – на приз газети «Труд» і на приз журналу «Техника-Молодёжи».

Опублікований історичний матеріал показує, як спортивна авто-мото траса «Завадівка» прославила на весь Радянський Союз і за кордоном скромне село Завадівка, що на околиці Кіровограда, яке дало ім'я цій знаменитій трасі.

Коротко розповім про долю деяких особистостей, яких згадую в цьому матеріалі (про тих, про яких маю інформацію). Під час тренування в травні 1967 року в Києві отримав травму хребта (перелом) Ігор Григор'єв, ставши інвалідом на все життя. Він помер 7 червня 2020 року у віці 86 років. Трагічно загинули при різних обставинах киянин Леонід Шинкаренко та кіровоградці Євген Рибальченко і Василь Бородай. Мій перший тренер і родоначальник мотоспорту в Олександрії і Кіровоградській області Анатолій Мефодійович Лагутін пішов з життя 23 листопада 1996 року і похований в Олександрії. Анатолій Галанський – переможець Кубка Дружби соцкраїн 1984 і 1986 років, срібний призер 1985 року й бронзовий – 1987 років, багаторазовий чемпіон СРСР, Збройних Сил та України з шосейно-кільцевих перегонів (дата народження 15 лютого 1951 роки) помер від раку 28 лютого 1995 року у Києві. Не доживши до сімдесяти років, після хвороби і операції, покинув цей світ Леонід Миколайович Чорний. Не дожив до глибокої старості Валерій Захаров. Майже одразу  після свого п'ятдесятиріччя, перестало битися серце Сергія Борща, який був в повному розквіті сил. Рано пішов з життя Валерій Марченко, який довгий час був головою Олександрійського міського комітету ДТСААФ. Немає в живих і Валентина Бородая, який в останні роки життя осліп. Нехай буде пухом земля тим, кого вже немає поруч з нами. Пам'ять про них буде жити вічно ...

Програмку до змагань на «Завадівці» 19-20 лютого 1966 року надав історик мотоспорту Ігор Соколовський з міста Рівне. П'ять фотографій Василя Ковпака взяті з фондів галереї «Єлисаветград» (засновник Микола Цуканов). Використано матеріали з мого особистого архіву і архіву, який передала мені Галина Купрієнко (Волкова).

Історична довідка 

Результати першості СРСР з мотокросу 1962 року в класі 125 куб. см серед чоловіків (перша трійка): 

1 місце – Юрій Агєєв (Ковров), мотоцикл К-58СК 

2 місце – Олександр Яковлєв (Ковров), мотоцикл К-58СК 

3 місце – Леонід Чорний (ГРВН), мотоцикл К-55С1 

Результати першості СРСР з мотокросу 1964 року в класі 125 куб. см серед чоловіків (перша трійка): 

1 місце – Леонід Чорний (ГРВН), мотоцикл «Ковровец-125СК»

2 місце – Юрій Агєєв (Москва), мотоцикл «Ковровец-125СК» 

3 місце – Геннадій Жданов (ГРВН), мотоцикл «Ковровец-125СК»

Примітка: Юрій Агєєв виступав то за команду «Труд» з Коврова, то за команду Москви (в 1964 році вірогідно за «Трудові резерви»), то за Групу радянських військ у Німеччині (ГРВН) на особисто-командній першості Збройних Сил СРСР 19-22 вересня 1968 року в Кіровограді на трасі «Завадівка» в класі 175 куб. см під стартовим номером 16. Леонід Чорний і Геннадій Жданов в 1964 році були одноклубниками і разом служили в Німеччині. В Інтернеті зустрічається інформація, що 3 місце в першості СРСР з мотокросу 1964 року в класі 125 куб. см серед чоловіків зайняв Геннадій Жданов, який представляв місто Подольск. Це помилкова інформація. На особисто-командній першості Збройних Сил СРСР 19-22 вересня 1968 року в Кіровограді на трасі «Завадівка» Геннадій Жданов, як і раніше, представляв ГРВН в класі 125 куб.см під стартовим номером 6.

Чемпіони III Всесоюзної Спартакіади з технічних і військово-прикладних видів спорту: 

Жінки в класі мотоциклів 125 куб.см – Валентина Лукина (Ростов-на-Дону) 

Юнаки в класі мотоциклів 125 куб. см – Володимир Погребняк (Київ) 

Юнаки в класі мотоциклів 175 куб. см – Юрій Варабін (Ковров) 

Чоловіки в класі мотоциклів 125 куб. см – Леонід Чорний (ГРВН) 

Чоловіки в класі мотоциклів 175 куб. см – Віктор Арбеков (ЦСКА Москва) 

Чоловіки в класі мотоциклів 350 куб. см – Ігор Григор'єв (СКА Львів) 

Примітка: Валентина Лукина пізніше виступала під прізвищами Лукіна-Коноба і Коноба. Після завершення виступів вона довгий час працювала тренером з мотокросу в системі професійно-технічної освіти «Трудові резерви» в Ростові-на-Дону. Вона пішла з життя 12 лютого 2021 року (народилась 6 квітня 1938 року).

Джерела

Шугуров Л.М. Советский мотоспорт в цифрах и фактах: Справочник. – М.: Изд-во ДОСААФ, 1978. – 80 с.

Кузнецов Д.Н. Нагрудные знаки оборонного Общества. – М.: ДОСААФ, 1983. – 79 с. 8 л.ил.

Журнал «За рулём»: № 12 за 1962 рік; № 11 за 1964 рік; № 8 за 1965 рік; № 11 за 1965 рік; № 9 за 1967 рік 

Газета «Патріот Батьківщини» за 17 вересня 1989 року 

Вирізки зі статтями з газети «Кіровоградська правда» різних років (точна дата невідома)

В'ячеслав Чебишев, заслужений працівник фізичної культури і спорту України, заслужений тренер України, майстер спорту, член Національної спілки журналістів України, член Асоціації спортивних журналістів України