За офіційною статистикою, станом на березень 2021 р. в Україні було зареєстровано 323 кредитні спілки. Вони володіють доволі вагомим фінансовим ресурсом. Торік система кредитних спілок отримала нового регулятора в особі Національного банку, який вдосконалює правове поле для їхньої діяльності. 

Одне із питань, яке зараз активно обговорюється в експертному середовищі, стосується можливого включення спілок до Фонду гарантування вкладів. Про це говоримо з президентом Всеукраїнської асоціації кредитних спілок (ВАКС) Ольгою ТУГАЙ, віцепрезидентом Національної асоціації кредитних спілок України (НАКСУ), головою правління Об’єднаної кредитної спілки (ОКС) Людмилою КРАВЧЕНКО та заступником директора Проєкту Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Кредитування сільськогосподарських виробників в Україні» Іваном ВИШНЕВСЬКИМ.

– Кого кредитують кредитні спілки?

Ольга Тугай: – Кредитна спілка насамперед спрямована на певну локальність. Якщо вона знаходиться в сільській місцевості, то люди переважно беруть кредити на вирішення своїх сільськогосподарських або побутових потреб. Якщо говорити про кредитну спілку, котра працює у великому місті, то третину кредитів вона надає на здійснення ремонтних робіт, на будівництво. Також люди купують автотранспорт, вирішують власні повсякденні проблеми.

Сума кредитів, наданих членам кредитних спілок по лінії ВАКС, станом на 1 січня 2021 р. склала 908 млн грн. Середня сума кредиту становила 20-30 тис. грн. Безумовно, є набагато більші кредити, але їх зазвичай беруть сільгоспвиробники, наприклад, для придбання чи ремонту виробничих споруд чи для проведення польових робіт.

Людмила Кравченко: – За статистикою Нацбанку, станом на кінець минулого року середній розмір кредиту спілок по країні не перевищував 25 тис. грн. Переважно такі кошти беруть малі підприємці або вони спрямовуються на споживчі цілі. Такі кредити так і називаються – «споживчими». 

– Чим у такому разі кредитні спілки відрізняються від банків? Вони також надають кредити, зокрема й на вирішення побутових питань.

Ольга Тугай: – Члени кредитних спілок – це одночасно і власники, й споживачі. Ми знаємо кожного позичальника. Для нас це не абстрактні люди. Особливо це стосується сільської місцевості. Там всі якщо не родичі, то друзі, однокласники. А це додає впевненості, що кредити, які надаються спілками, повернуться з відсотками. У банках із цим нерідко виникають питання, бо в душу позичальника, якого не знаєш особисто, не зазирнеш, і тому не знаєш, з яким наміром він бере гроші, чи взагалі планує їх повертати.

Людмила Кравченко: – Кредитні спілки мають свою цільову аудиторію і часто кредитують ті прошарки громадян, які не можуть отримати кредити в банку. Зокрема йдеться про пенсіонерів. У багатьох кредитних спілках це значний прошарок позичальників. Також мова йде про переселенців, у яких із зрозумілих причин застави обмаль або вона зовсім відсутня.

Вартість кредиту в кредитній спілці позитивно відрізняється від вартості кредитів інших фінансових інституцій. Більшість спілок не беруть додаткових платежів, комісій тощо. Отже відсутні зайві витрати, пов’язані з обслуговуванням кредиту.

Але головна відмінність полягає в тому, що члени кредитної спілки безпосередньо мають право визначати, які фінансові послуги надаватиме кредитна спілка, на яких умовах, можуть впливати на їхню вартість тощо. Приміром, можуть прийти та сказати, що їм потрібен кредит і саме такий, будь ласка, розгляньте мою пропозицію. Коли ж клієнт приходить до банку, то може зробити одне з двох: або спожити його послугу, або відмовитися від неї. Він не може сказати – ви пропонуєте кредит на ось на таких умовах, а я хочу на інших.

– Чи серйозно держава сприймає кредитні спілки, чи належним чином регулює їхню діяльність?

Ольга Тугай: – Однозначно, серйозно. Тому що кредитні спілки відносяться до сегменту ризикової діяльності. На цьому неодноразово наголошує Нацбанк. Він нагадує, що ми працюємо з коштами своїх членів. Наразі не дуже багато фінансових установ, які працюють із залученими коштами. Тому держава приділяє цьому питанню підвищену увагу. І всі законодавчі ініціативи, які зараз впроваджує Нацбанк, спрямовані на те, щоб убезпечити громадян і осучаснити роботу кредитних спілок.

Людмила Кравченко: – Сьогодні ми стараємося донести до регулятора і до профільного Комітету Верховної Ради, що кредитні спілки потребують адекватного і пропорційного регулювання. Думаю, що тут необхідно зважати на ті унікальні ризики, які притаманні для діяльності спілок. 

І другий важливий момент – переконана, що необхідно створити рівні умови для вкладників банківської системи і вкладників кредитних спілок. Держава бере на себе зобов’язання щодо гарантування вкладів фізичних осіб, які є в банках, і тому висуває жорсткі умови до банків. Що стосується кредитних спілок, то такого механізму убезпечення вкладів тут не передбачено. Регулятор має враховувати цю обставину.

– Дотепер кредитні спілки позбавлені доступу до Фонду гарантування вкладів. Чому так сталося?

Людмила Кравченко: – Фонд гарантування вкладів від самого початку формувався, орієнтуючись на банківську сферу. Але з приводу цієї ідеї є різні думки серед самих кредитних спілок.

Всі попередні роки спілки працювали без такого захисту. Відповідно вони приймали на себе всі ризики, пов’язані із забезпеченням повернення вкладів. Питання додаткових витрат для забезпечення гарантування вкладів – це витратні платежі для кредитної спілки, тож не всі вбачають це доцільним. До того ж стартові умови гарантійного покриття, які пропонуються для членів кредитних спілок, є суттєво меншими, ніж для вкладників банківської системи. Такий підхід аргументується з боку його розробників відсутністю частини Фонду гарантування, сформованого кредитними спілками на момент її започаткування. Хоча вкладники новостворених банків, які також ще не встигли взяти участь в акумулюванні коштів Фонду гарантування, одразу отримують повне покриття.

Проте ми не можемо не зважати на той факт, що для членів кредитних спілок це буде дійсно додатковою мотивацією, щоб вкладати свої кошти в спілки. 

Звісно, коли ми говоримо про гарантування, то йдеться винятково про фізичних осіб. Гарантування щодо вкладів потенційних юридичних осіб, якщо така можливість буде передбачена, на них не поширюватиметься.

Поки що ця ідея має бути опрацьована, зважаючи на наявність таких норм в Угоді про асоціацію Україна-ЄС. Сподіваюся, що ми знайдемо оптимальну модель для підключення кредитних спілок до Фонду гарантування.

Ольга Тугай: – Кредитні спілки – це, перш за все, неприбуткові організації. Тому, коли встановлюється початковий розмір внеску до Фонду та розмір регулярних внесків, не треба робити це зопалу. Хотілося б, щоб Нацбанк знайшов донора, а, можливо, й сам би став донором, як це було при створенні Фонду гарантування вкладів для банків. Це б значно зменшило фінансове навантаження для кредитних спілок.

Іван Вишневський: – Якщо ми хочемо долучити до спілок молодих людей, нам потрібно пропонувати їм умови, адекватні до інших установ. Тому що «банкопад» 2014-2016 рр. суттєво підняв обізнаність вкладників про державні гарантії. Всі не просто добре знають про гарантування, але й часто про нього питають. 

Другий момент. Я вважаю, що не можна міряти сьогоднішніми рамками справу, яка складеться за 5 років. За цей час багато що зміниться. Зокрема будуть інші вкладники, і сьогодні треба готувати умови для них.

Станом на кінець 2020 р. кредитні спілки – члени ВАКС обслуговували 610 млн депозитів, кредитні спілки – члени НАКСУ – 197 млн депозитів. Кредитні спілки, які не входять до цих асоціацій, мали 622 млн депозитів. Із них 300 млн було зосереджено лише в одній кредитній спілці, яка не входить в жодну із асоціацій. 

Кредитні спілки, які входять до асоціацій, прозоріші, стабільніше працюють і прогнозованіші в своїй діяльності. Тут ризик неплатоспроможності менший. По тих, хто зовні на ринку, ми не можемо нічого передбачити. 

Початковий внесок до Фонду – це теж велика проблема. Де його зібрати? Його розрахунки різняться в десятки разів. Тут і Фонд шукає рішення, і Національний банк за підтримки донорської спільноти. Ми як Проєкт надаємо технічну допомогу Фонду в цьому питанні – які практики застосувати, як побудувати підхід на основі ризиків. 

Якщо взяти довгострокову вигоду від гарантування депозитів, вона набагато більша за ті внески, які робитимуть кредитні спілки.

– Окрім гарантування вкладів важливим є питання залучення довгострокових коштів кредитними спілками. Звідки кредитні спілки можуть отримувати додаткове фінансування?

Ольга Тугай: – Кредитні спілки можуть отримувати додаткове фінансування від різних донорів, проєктів, ОКСів. Наразі ОКСами НАКСУ і ВАКС укладені договори про фінансування з Фонду ліквідності USAID і Всесвітньої фундації кредитних спілок. У рамках цих договорів Всесвітня фундація, відгалужений благодійний підрозділ Всесвітньої ради кредитних спілок (WOCCU), виділила додаткові кошти на агрокредитування. І ОКСи надають кошти своїм членам. Хороші партнери – це додатковий механізм для фінансування.

Іван Вишневський: – На сьогоднішній день завдяки співпраці USAID, Всесвітньої ради кредитних спілок (WOCCU) та ОКСів підписано угоду на 1 млн дол., які підуть на кредитування українських фермерів. Це одне із джерел додаткового фінансування: ми не лише надаємо технічну допомогу і сприяємо з навчанням, але і надаємо кошти для підтримки кредитної діяльності спілок.

Додаткове фінансування можуть надавати і серйозні інфраструктурні донори. Але треба зважити на те, що для них інвестиція розміром у 1 млн дол. – це дуже незначна сума. Проте для окремої кредитної спілки вона доволі суттєва. Тому прийняти на себе такі великі кошти від інвесторів здатні потужні об’єднані кредитні спілки.

Повертаючись до угоди, про яку я вже згадував, скажу й наступне: Всесвітня рада кредитних спілок (WOCCU) надала кошти об’єднаним спілкам у національній валюті. Тобто відсутній валютний ризик. Загалом ОКСи повинні мати можливість управляти таким ризиком, залучати більші кошти і системно працювати з подібними потужними інституціями. Бо сьогодні банки дуже активно працюють з різноманітними європейськими інституціями, і кредитні спілки могли би бути серед реципієнтів такого фінансування та надавати його на місцях.

– На які цілі переважно спрямовується додаткове фінансування?

Іван Вишневський: – Переважну більшість залучених коштів у спілках складають кошти від населення. В цьому полягає природа кредитних спілок. Зовнішнє фінансування є спеціалізованим, воно передбачає фінансування певного напрямку, який, можливо, занадто ризиковано або незвично фінансувати за рахунок депозитів населення. Міжнародні фінансові інституції можуть надавати кошти на 5-7-10 років, це дозволяло б фінансувати дрібний бізнес на триваліший термін, тобто на той час, на який спілки не можуть профінансувати за рахунок депозитів.

Людмила Кравченко: – Низка наших кредитних спілок робила спроби попрацювати з банківською системою для отримання банківських кредитів. Проте вимоги, які висувалися до таких взаємовідносин, виявилися для спілок неприйнятними. Тому за останні роки я нічого не чула про залучення зовнішніх ресурсів із банківської сфери. Але вважаю, що така співпраця між нашими секторами могла б бути взаємовигідною. Банки могли б займатися великими позичальниками, а кредитні спілки вели б дрібніших клієнтів. І таким чином банківська система могла б працювати через кредитні спілки як через провайдера своїх послуг. Тут було б багато раціонального, проте побоювання конкуренції не дозволяє налагодити таку кооперацію фінансовим структурам.

В умовах економічної нестабільності, яка виникла через пандемію COVID-19,  люди побоювалися отримувати кредити. Тобто зменшився попит саме на кредитні послуги. Але водночас ми спостерігали готовність людей до вкладання коштів. Це значить, що рівень довіри до кредитних спілок залишається достатньо високим. 

Зараз ми відзначаємо відродження попиту на кредитні ресурси. Очікуємо, що ця тенденція збережеться і надалі, і це надасть позитивного поштовху для розвитку кредитних спілок.