13 грудня  2021 року  в Музеї  мистецтв представлено віртуальну експозицію творів  з нагоди 165 - річчя від дня народження актора, режисера, письменника Миколи Тобілевича (Садовського)  (1856-1933).

Довідково.

Український актор, режисер і громадський діяч. Корифей українського побутового театру. Брат Івана Карпенка-Карого, Панаса Саксаганського                   й Марії Садовської-Барілотті.

Микола Тобілевич народився 1 (13) грудня 1856 року в селі Кам'яно-Костувате, тепер Братський район, Миколаївська область. 

Він навчався в Єлисаветградському реальному училищі, замолоду брав участь в аматорських гуртках. З початком Російсько-турецької війни 1877—1878 рр. прямо з училища іде на фронт добровольцем. Бере участь практично у всіх найбільших битвах на Балканах, в переправі через Дунай, обороні Шипкинського перевалу, в кінці кампанії дійшов до самого Константинополя. Був нагороджений Георгієвським хрестом, представлений до офіцерського чину. Однак Микола Тобілевич не спокусився військовою кар'єрою, а вернувшись на Єлисаветградщину зайнявся сімейним захопленням — театром.

З 1881 р. у професійному театрі у трупах Г. Ашкаренка, Марка Кропивницького, Михайла Старицького, а 1888 року організував власну трупу. У 1898 р. трупа Садовського об'єдналася з «Товариством російсько-малоросійських артистів» братів Тобілевичів (І. Карпенка-Карого та                          П. Саксаганського), а ще двома роками пізніше (1900 р.) до них приєднався ансамбль М. Кропивницького.

У 1905 р. на запрошення з Галичини Садовський очолював театр «Руської Бесіди» у Львові, чим (разом із М. Заньковецькою) сприяв значному піднесенню театральної культури на Західноукраїнських землях.

Повернувшись до Києва, Садовський заснував перший український стаціонарний театр, який розпочав свою роботу 1906 року в Полтаві,                          а потім діяв аж до 1919 в Києві (див. Театр М. Садовського). Артисти київського міського театру у січні 1919 майже повним складом на чолі                       з Садовським переїхали до Кам'янця-Подільського.

У роки української державності Садовський працював головним уповноваженим у справах народних театрів — в червні 1919 його призначено головноуповноваженим із питань організації народних театрів для фронту                     і тилу на території УНР; 1920 року в Галичині, з 1921 — очолював театр «Просвіти» в Ужгороді. З 1923 р. жив у Празі.

У вересні 1922 дирекція Харківського театру ім. Т. Шевченка прохає уряд УСРР надати дозвіл повернутися Миколі Садовському. Після повернення до УРСР (1926 р.) Садовський у тодішній політичній ситуації вже не мав права на власний театр і виступав у своєму репертуарі в різних театрах, знімався у головній ролі у фільмі «Вітер з порогів» (1929 р.); залишив спогади «Мої театральні згадки», опубліковані посмертно (1956 р.).

Помер 7 лютого 1933 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі (надгробок — граніт, мармур; скульптор Е. М. Фрідман; встановлений                      у 1935 році).

У фондовому зібрані Музею мистецтв зберігаються три живописні роботи з зображенням Миколи Тобілевича (Садовського). Серед них твори художника-земляка Володимира Федорова (1920-1986) - «Корифеї українського театру» (1976), яка зображує родину Тобілевичів, Марка Кропивницького, Марію Заньковецьку на фоні ще первинного приміщення театру та «Брати Тобілевичі» (1947). Ескіз картини художника Олександра Логвинюка (1936-2004) «Брати Тобілевичі» (1989) відтворює образи Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, які захоплено слухають спів сестри Марії.