Перед тим, як до мене потрапив примірник збірки оповідань Ірини Цілик "Червоні на чорному сліди", його встигли прочитати кілька осіб, причому різного віку й різного роду занять. І всі вони від книги перебували в захопленні. Тому, уже сам читаючи вміщені в ній твори, намагався зрозуміти чому.

Думаю, насамперед через упізнаваність персонажів та ситуацій, в яких вони опиняються. З героями новел Ірини Цілик ви могли вчитися в одній школі (як з незугарною старшокласницею Сашкою, котра через свій зріст та зовнішній вигляд отримала прізвисько Гайтавер) чи працювати в одному офісі (як з Майєю Дмитрівною з твору "Апрелюшка"). Вони можуть бути нашими сусідами, як молодий хлопець-інвалід Костя та його доглядальниця Надія Степанівна. Або, зрештою, вони можуть бути нами самими, як, наприклад, Женя з оповідання "Помин", котра болісно намагається примирити своє теперішнє зі своїм минулим.

І хоча кожен з цих персонажів по-своєму нещасний, авторка не спекулює на жалості до них. Так, вони викликають співчуття, але в читача, та певно, що й у самої письменниці, жалості до них немає. "Буває й гірше," - скаже один із персонажів про свою долю. Навіть більше, часто вони знаходять в собі сили, здебільшого після зовнішнього спонукання, принаймні зробити перші кроки до зміни свого життя.

До того ж неабияк підкуповує здатність Ірини Цілик створити у своїх текстах оригінальні, особливо пронизливі деталі. Скажімо, сніжка, яку мама з донькою ліплять наприкінці зими, зберігають в морозилці до першого снігу наступної зими. Або зимові яблука, на які влітку наклеюють вирізані з паперу літери, щоб в тих місцях вони не почервоніли та для односельців були "іменні" плоди.

За професією Ірина Цілик кінорежисер, тому іноді здається, що у літературній творчості, як і в кінематографі в кадрі має бути враховане все і працювати все: рухи, кольори, звуки. Наприклад, в оповіданні "Костюм" є дуже синестетичний опис липневого поля з китицями звіробою, вкритими іржею, полинялим цикорієм під звуковий супровід дзижчання-вищання комашні, а десь у небі завмер лелека. Щодо кольористики, то особливо в цьому плані відзначається заголовне оповідання "Червоні на чорному сліди", найбільш особисте у збірці. Кольори тут є джерелом та вказівниками розвитку оповіді, прокладаючи міжчасові містки: червоне плюшеве пальтечко Ліни, бабусі авторки, коли в чотирирічному віці ту застали перші бомбардування червня 1941-го - червона курточка її сина, аби його можна було не загубити в натовпі; червоні гвоздики на асфальті як уособлення першої побаченої смерті та червоні плями крові на чорній підлозі лікарняного ліфта, яку оповідачка миє під час трагічних подій лютого 2014 року. І ці образи вивершують загальний меседж збірки про діалектичність буття, про те, що як переплетені червоне й чорне у традиційній українській вишивці як уособлення радості й суму, так само тісно пов'язані між собою минуле й майбутнє.

P.S. Нагадуємо, що у вівторок, 24 травня, Ірина Цілик та Юрій Іздрик разом із президентом Міжнародної корпорації «MeridianCzernowitz» Святославом Померанцевим презентуватимуть свої найновіші поетичні збірки в Кіровограді. Початок – о 18.00 у Креативному ІТ-просторі «KOWO» (пров. Васильківський, 10, 5-й поверх).