6 лютого 2015 року в Кіровоградському обласному художньому музеї розгорнуто експозицію «Мініатюрист світового рівня» до 165-річчя від дня народження художника-земляка, неперевершеного майстра мініатюрного живопису Івана Павловича Похитонова (1850-1923).

«Похитонов оставил след, который

время никогда не сможет стереть

полностью. …Это был больше, чем

исключительный рисовальщик, больше

чем ученый-колорист, больше, чем

безупречный практик, больше чем

неутомимый труженик. Он был поэтом

кисти…»

(Е. Вітмер)

Один із найвідоміших у світі українських живописців Іван Павлович Похитоновнародився 8 лютого 1850 року в с. Мотронівка (Мотроно-Андріївка, Похитоново, нині – с. Новопавлівка Новоукраїнського району Кіровоградської області) на Єлисаветградщині. З дитячих років в нього вже проявилося захоплення малюванням. Писав з натури українські хатки, херсонські степи, своїх близьких і знайомих. Початкову освіту отримав у Єлисаветграді, закінчивши приватний чоловічий пансіон Гумберта, який на той час був найкращим навчальним закладом міста. Потім юнак навчався в Полтавському кадетському корпусі, Миколаївській реальній гімназії, у Петровсько-Розумівській землеробській і лісовій Академії у Москві. В 1870-1871 роках продовжив навчання на факультеті природничих наук Новоросійського університету в Одесі, де захоплювався наукою зоологією. Але цей навчальний заклад йому не вдалося закінчити. За наполяганням батьків Іван Павлович був змушений повернутися до рідного маєтку – Мотронівки.

Саме рішення стати художником остаточно визріло в нього після знайомства з виставкою Товариства передвижників у 1877 році в Одесі: «Виставка мене вразила, засліпила, я вперше побачив, що таке справжнє мистецтво», - згадував Іван Похитонов. Відтоді й розпочалися постійні заняття живописом. Цього ж року він здійснив поїздку до Італії, відвідав Мілан та Рим. Потім переїздить до Парижа, знайомиться з найяскравішими представниками творчої інтелігенції, почне виставляти свої роботи в салоні Єлисейських полів. Поява тут картин Похитонова відразу ж зробило його ім’я популярним серед паризьких шанувальників мистецтва. Французька критика дасть високу оцінку роботам художника, які Ілля Рєпін назве пізніше «мініатюрними перлами».

Живописна манера Івана Похитонова дивувала багатьох митців. Для роботи він замовив спеціальну карету-майстерню з верхнім світлом, що давало йому можливість пересуватись у пошуках цікавих мотивів і, зупинившись на одному з них, відразу починав творити. Більшість його картин написані тонкими пензлями на заґрунтованих темною мастикою маленьких дощечках червоного або лимонного дерева (їх розмір майже ніколи не перевищував 35см). Нашаровуючи фарбу точними дрібними мазками, використовував мастихіни, риб’ячі кістки й скальпелі, користуючись під час роботи лупами та спеціальними здвоєними окулярами. Завдяки використанню всіх цих засобів він досягав повної завершеності картини, зберігаючи при цьому свіжість безпосереднього сприйняття натури – «свіжість першого враження». Роботи цього неперевершеного майстра і зараз зберігають первозданну свіжість й яскравість фарб, що свідчить про високу техніку письма і професійну майстерність.

На початку 1900-х Іван Павлович отримав звання дійсного члена Петербурзької Академії мистецтв і став членом Товариства пересувних художніх виставок. Постійно бере участь у різноманітних виставках як за кордоном, так і у себе на батьківщині. Відомий колекціонер, тонкий поціновував пейзажу П.М.Третьяков придбав 23 ліричні роботи майстра для своєї галереї. Багато картин митець присвятив рідному краю, за яким дуже сумував («Пейзаж з двома хатками», «Весілля у Мотронівці», «Пасіка», «Зимові сутінки в Україні» і т.д.). Щира дружба поєднувала російського письменника Льва Толстого з Похитоновим, який високо цінував і захоплювався живописними перлинами нашого земляка. У 1905 і 1906 рр. Іван Павлович по декілька місяців жив у Ясній Поляні, де створив серію портретів Л. Толстого та його родини. Крім рідної Мотронівки та її мешканців, малював також село Микільське, яке на той час було маєтком приятелів Угриновичів, поблизу с. Піщаний Брід Добровеличківського району.

Але більшу частину свого життя митець проживав за кордоном в Бельгії в передмісті Жюпіле. Виставка жанрових картин, портретів, натюрмортів і маленьких пейзажів художника у бельгійських містах Льєжі (1922) та Антверпені (1923) мала, як завжди, величезний успіх. 23 грудня 1923 року у віці 72 років помер Іван Похитонов. Свідченням глибокої поваги, любові до талановитого митця відбулась посмертна виставка творів, яка відкрилася у 1925 році у Льєжі. На ній було представлено понад 100 полотен художника, підготовлено каталог творів.

«Повернення на батьківщину» відбулося тільки у 1963 році. Тоді онук художника, диригент і композитор Ігор Маркевич привіз до Радянського Союзу картини свого знаменитого діда й влаштував у Москві, Третьяковській галереї, чудову виставку. В 1980 році в музеї українського образотворчого мистецтва (нині Національний художній музей України) мали змогу побачити унікальні перлини саме кияни й гості столиці. З нагоди 160-річчя Івана Похитонова в Російській Федерації розпочався справжній бум з його вшанування. Було видано альбом з репродукціями робіт, відкрито виставку в Третьяковській галереї, надруковано масу статей про його творчість і, звісно, показано ряд сюжетів на телебаченні.

У жовтні 2010 року в культурному житті нашого краю відбулася непересічна подія – вперше, в стінах музею, відбулось відкриття виставки художніх творів Івана Похитонова до відзначення 160-річчя з дня народження. Відвідувачі обласного художнього музею мали можливість переглянути унікальні мініатюри (всього сім, але яких!) Івана Павловича з колекції Національного художнього музею України («Вечір на Україні», ескіз декорації до музичної драми «Черевички», «Купальні у Франції») та Київського музею російського мистецтва («Згарище. Околиці Парижу», «Старий будинок в Микільському», «Пейзаж. Бельгія», «Гаряче джерело. Кубань»). Ця виставка була відкрита завдяки плідній співпраці Київського музею російського мистецтва, Національного художнього музею України та Кіровоградського обласного художнього музею. Під час відкриття лунало багато схвальних відгуків, поздоровлень та вітань від співорганізаторів виставки. Зокрема, привітав з такою подією Віктор Васильович Петраков – краєзнавець, перший заступник голови Кіровоградського земляцтва «Єлисаветград» у Москві, який передав музею альбом та запрошення на виставку до Третьяковської галереї із автографами від упорядників альбому та організаторів виставки. Приємно було також отримати привітання з Бельгії від відомого дослідника творчості Івана Похитонова Олів’є Бертрана та Надії Авдюшевої Лекомт.

В 2011 році розпорядженням голови Кіровоградської обласної державної адміністрації був затверджений план заходів із вшанування пам’яті видатного земляка, митця світового рівня Івана Павловича Похитонова. Цим документом передбачалося вирішення питання щодо перейменування однієї з вулиць міста Кіровограда на честь живописця, встановлення пам’ятника (бюста) в обласному центрі, встановлення пам’ятного знака та перейменування вулиці на честь художника-земляка в с. Новопавлівці Новоукраїнського району, організації виставки в Кіровоградському обласному художньому музеї, презентації видання про життєвий і творчий шлях Івана Похитонова бельгійського мистецтвознавця Олів’є Бертрана та ін.

Що ж на даний час зроблено для увічнення пам’яті без перебільшення видатного майстра мініатюрного живопису, художника-земляка зі світовим ім’ям на його батьківщині - Кіровоградщині? В жовтні 2012 року було встановлено меморіальну дошку на фасаді будівлі Будинку культури с. Помічна Новоукраїнського району. На батьківщині митця відбуваються заходи по вшануванню видатного земляка.

Картини І.П.Похитонова нині зберігаються в Національному художньому музеї України, Київському національному музеї російського мистецтва, Державній Третьяковській галереї, Омському художньому музеї, Башкирському художньому музеї, Саратовському художньому музеї, Рибінському історико - художньому музеї, Одеському художньому музеї, Севастопольському художньому музеї, Дніпропетровському обласному художньому музеї, Харківському обласному художньому музеї, в інших музейних збірках та в приватних колекціях. На жаль, в Кіровоградському обласному художньому музеї не зберігається жодної картини живописця… Прикро, адже за свідченням єлисаветградського громадського діяча П. Рябкова, після успіху Першої міської художньої виставки 1913 року Єлисаветградське благодійне товариство поширення грамотності й ремесел мало намір створити у місті художній музей. Навіть було отримано підтримку Академії мистецтв і Товариства передвижників, а також «получено обещание художника И. Похитонова, уроженца Елисаветграда, пожертвовать несколько своих работ, когда такой музей будет открыт, более того, после смерти оставить на пользу города всю коллекцию картин» (!!!). Цьому факту є підтвердження - стаття О.Біркіна в газеті «Голос Юга» (№ 23 за 27.01.1913), яка зберігається в Державному архіві Кіровоградської області. Так, картинна галерея була створена, але значно пізніше. І немає ніяких відомостей про те, чи дійсно передавав місту свої роботи Іван Похитонов, враховуючи буремні, революційні події тих років.

В експозиції представлено вилиту з бронзи медаль «Іван Похитонов» (2011) медальєра, члена Національної спілки художників України В.В.Попова, видання «Иван Похитонов. Чародей-художник. К 160-летию со дня рождения Ивана Павловича Похитонова. 1850-1923» (з автографами від упорядників видання та організаторів виставки), альбом «Иван Похитонов» та запрошення на виставку до Третьяковської галереї, журнал «Огонек» (№ 37, за вересень 1978 року), де розміщено статтю «Художник И.П.Похитонов у Льва Толстого», друковані видання, листівки з репродукціями творів, які висвітлюють таке багатогранне творче життя митця світового рівня, майстра мініатюрного живопису, а головне – художника-земляка Івана Похитонова.

Феномен Івана Похитонова полягає якраз в тому, що він, будучи по суті самоуком, досяг таких вершин професійної майстерності, перевершивши навіть багатьох живописців з академічною освітою. Адже він не мав спеціальної художньої освіти. Своїми успіхами скромний по життю Іван Павлович зобов’язаний власне блискучому таланту, старанній наполегливості й надзвичайній працездатності. «Поет природи і гармонії», «феноменальне явище», «чудо в живописі» - такими компліментами нагороджували нашого земляка бельгійські та французькі критики. Його мініатюри оцінювали як «найвище досягнення в мистецтві малих форм, яке вражає відчуттям тону, витонченістю виконання, бездоганним рисунком…одним словом, це одкровення!».

Леся Дмітрієва, науковий співробітник

відділу науково-просвітницької роботи

Кіровоградського обласного художнього музею