5 лютого 2015 року в Кіровоградському обласному художньому музеї відкрилася виставка «З любов’ю до Батьківщини», присвячена 90-річчю з дня народження геніального кіровоградського художника Володимира Олександровича Федорова, чия творчість являє собою цілу епоху в образотворчому мистецтві не тільки Кіровоградщини, а і всієї країни.
Є щось символічне в тому, що саме наше місто, яке дало путівку у життя цілій плеяді талановитих художників, подарувало світу ще одного унікального майстра пензля – Володимира Федорова, який народився у Кіровограді 7 лютого 1920 року. Творча натура майбутнього генія сказалася вже у дитинстві, що знайшло свій прояв у йогозахопленні малюванням, ліпленням та грою на фортепіано.
Кажуть – людину формує середовище. Важко не погодитися з цим висловом, який повністю справдився і на прикладі Федорова. Можна вважати величезною вдачею, щодоля звела його з родиною нашого славетного земляка, музиканта Генріха Нейгауза, де працювала економкою бабуся Володі. Саме Нейгаузи, під опікою яких фактично знаходився хлопчик, зробили вагомий позитивний внесок у формування світогляду Федорова, вчили його грати на фортепіано, заохочували до малювання. Природна обдарованість Володі навіть створила для нього певну проблему – що вибрати? Музику чи живопис? Врешті-решт він робить вибір на користь останнього. Цей вибір і привів його до Одеського державного художнього училища імені Грекова.
Після закінчення навчання Федоров був направлений на військову службу. А потім –війна! Бойове хрещення отримав в боях під Москвою. Він рано втратив батька, тому самою рідною людиною для нього тоді залишалась матір. «Чи жива ти ще?» – пише він їй з фронту 23 січня 1944-го року, - «..адже пройшло з того жахливого часу, коли німці зайняли наше місто, два з половиною роки.. Як далеко від рідних країв закинула нас доля, про все ти дізнаєшся пізніше, а зараз знати б тільки одне: чи жива ти, чи цілий наш дім..».
З березня 1943 року Володимир навчається у військовому училищі. Потім – воює в частинах ІІІ-го Прибалтійського фронту, продовжуючи свій бойовий шлях дорогами Прибалтики та Німеччини. Після розгрому фашистської Німеччини воює на Далекому Сході, зробивши свій внесок у розгром самурайської Японії. Тільки у травні 1947 року Федоров нарешті демобілізується з армії, маючи у своєму активі орден Вітчизняної війни ІІ ступеню та багато медалей.
Після війни працює у Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї, в обласному будинку народної творчості, стає викладачем на курсах підготовки керівників художньої самодіяльності.
Люди, що пройшли через горнило війни – то особлива порода. Вони наділені загостреним почуттям справедливості, цінують дружбу, не вміють брехати і йти на компроміс з власною совістю. Правда життя, така як вона є, стає для багатьох з них головним лейтмотивом творчого самовираження.
Не став виключенням і Володимир Федоров, реалістичний живопис якого є безцінним спадком сучасної України. Будучі людиною свого часу і свого покоління, він ніколи не вдавався до експериментів зі стилями, на все життя залишаючись вірним реалістичному відображенню епохи, яку ми сьогодні називаємо – соціалістичною.Фіксував краєвиди, події, постаті своєї сучасності, керманичів країни. Для скептиків зразу зазначу – роботи Володимира Олександровича ніколи не були шаблонними, усі вони пронизані глибоким психологізмом і правдою життя.
Кажуть – «велике бачиться на відстані». Можливо та туга за рідним краєм і своєю домівкою, яку відчував Федоров під час війни, і надихнула його у майбутньому на створення цілого циклу чудових пейзажів, присвячених рідній Кіровоградщині. При цьому художник умів віднайти поезію у, здавалося б, найпростіших мотивах – хатині край Кіровограда на пагорку, групі відпочиваючих на березі Інгулу тощо. Переживши жахіття війни, він, ніби дитина, радів кожному мирному дню, цінуючи його і насолоджуючись ним. Мабуть тому творчість Федорова – така життєрадісна, життєстверджуюча, сонячна, оптимістична.
Вражають трудолюбство, творчий ентузіазм, тематичний діапазон митця. Він створив цілу портретну галерею (фахівці вважають найбільш вдалими портрети рідних і близьких художника), серію морських пейзажів (Чорноморське узбережжя, місто Гурзуф), віддав належне тематичній картині (важливе місце в його творах посідалаісторична тематика), освідчився в любові до театру, оставивши після себе крім картин відповідного тематичного спрямування кілька альбомів малюнків з зображенням акторів театру (багато з яких були його друзями), оскільки був частим гостем за кулісами, на репетиціях, виставах. Прославляючи трудовий героїзм рядових трударів села і міста, написав багато робіт на виробничу тематику (виїжджаючи постійно у творчі відрядження).
Зрозуміло, що як колишній фронтовик і патріот своєї держави, Федоров не міг обійти увагою тему Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. По великому рахунку Володимиру Олександровичу довелося пережити війну двічі. Перший раз – як солдату, на полі бою, другий – як художнику, передаючи через свої роботи особисті спогади і почуття, викликані тією війною. Важко переоцінити значення цих творів, оскільки вони мають не тільки художню та історичну цінність, а й несуть велике морально-виховне навантаження, виховуючи почуття патріотизму та поваги до тих, хто, не шкодуючи свого життя, захищає Вітчизну від ворога.
Художник був всебічно розвиненою особистістю - мав енциклопедичні знання, захоплювався літературою, історією, світовим мистецтвом, вільно орієнтувався в мистецьких течіях, знався на музиці. В його творчому доробку – теми, пов’язані з постатями Тараса Григоровича Шевченка, декабристів тощо.
І на фоні всього цього – дивовижна скромність Володимира Олександровича, така характерна для колишніх фронтовиків, звиклих спокійно, без зайвої реклами, робити свою справу. Активний учасник багатьох обласних, республіканських, всесоюзнихта зарубіжних художніх виставок, він тільки у 1978-му році (та й те завдяки наполегливості дружини) стає членом Спілки художників Радянського Союзу.
В 1986 році на 66-му році життя митець відійшов у Вічність. Наприкінці 2010 року не стало і його вірної подруги Ніни Георгіївни. Саме ця жінка, яка за життя художника, була для нього і дружиною, і другом, і музою, і янголом-охоронцем, після смерті чоловіка передала до художнього музею близько тисячі його робіт, зробивши таким чином безцінний подарунок усім шанувальникам образотворчого мистецтва взагалі, і творчості художника Федорова зокрема. А музей, в свою чергу, проводить плідну роботу з популяризації творчості великого майстра, і зробив все від нього належне, щоб на домі, в якому проживав художник, було встановлено пам’ятну дошку. Залишається актуальним і питання відкриття картинної галереїВолодимира Федорова, де можна б було презентувати роботи художника до різних історичних подій і свят, благо тематичний діапазон митця дає таку можливість.
Значну частину виставки «З любою до Батьківщини» складають картини, які презентують Володимира Федорова не тільки як чудового пейзажиста, а й патріотасвоєї землі – «Батьківська хата» (1959), «Зима» (1961), «На річці Рось» (1962),«Пшениця скошена» (1963), «Кущ білого бузку» (1963), «Околиця Кіровограда» (1967), «Парк восени» (1968), «Курган. Околиця Кіровограда» (1969), «Соняшники» (1970), «Кіровоградські простори» (1972), «Поле» (1972), «Дорога» (1972), «Осінній етюд» (1980), «Весняні сходи» (1973), «Місток» (1976), «Березень» (1979), «Осінній етюд» (1980), «Околиця села Липняжка» (1980) та «Липняжка. Каміння» (1980).
Статус одного з кращих портретистів України підтверджують такі роботи митця як «Портрет дружини» (1957), «Портрет Парубія І.М.» (1959), «Автопортрет» (1962), «Портрет матері» (1962), «Дружина художника» (1962), «Портрет дружини художника» (1968), «Портрет художника Володимира Кир’янова» (1969), «Портрет Валюші» (1969), «Портрет дівчини» (1975), «Портрет матері художника» (1976), «Портрет художниці Людмили Нестерук» (1978) та інші.
Своєрідним дзеркалом тогочасної епохи та оточуючого середовища художника стали також роботи Федорова «Портрет машиніста екскаватора Резніченка І.В.» (1974), «День Перемоги» (1975), «Дачі» (1980) та «В майстерні художника» (1985).
Окрасою виставки стала серія чудових натюрмортів, що додає виставці ще більшого романтичного забарвлення. Серед таких картин – «Натюрморт з книгами» (1972), «Зимовий букет» (1979), «Натюрморт» (1983) та інші.
Відвідувач виставки отримає також унікальну нагоду побачити останню картину Володимира Олександровича – «Букет на Маковія» (1986), написану ним незадовго до своєї смерті.
Крім творів живопису на виставці представлений художній альбом «Кіровоградщина у творах Володимира Федорова» (2013), який красномовно ілюструє любов художника до рідного краю. Це ще один наслідок плідної роботи обласного художнього музею по вшануванню пам’яті славетного сина Кіровоградщини. Адже немає нічого ціннішого за пам'ять!
Олег Юрченко, старший науковий співробітник
Кіровоградського обласного художнього музею.
