Мешканка села Кропивницького Новоукраїнського району Лариса Краснощок має позитивний досвід співпраці зі службою зайнятості, яка у складні періоди її життя неодноразово ставала надійною опорою.
Лариса Краснощок здобула освіту в Бобринецькому сільськогосподарському технікумі ім. В. В. Поприка за спеціальністю «Організація виробництва». Ця спеціальність відкрила для жінки широкі можливості й дала базові знання одразу в кількох напрямках: тваринництві, садівництві, автосправі та бухгалтерії. Окрім того, вона отримала посвідчення водія категорії «В» і впевнено опанувала навички керування легковим автомобілем.
Перша зустріч зі службою зайнятості сталася, коли дізналася про формуваннягрупи за освітньою програмою з комп’ютерної грамотності. Маючи природну допитливість і легкий характер, вона без вагань вирішила спробувати та опанувати знання для роботи з комп’ютерною технікою. Навчання стало для неї справжнім відкриттям: курси підвищення кваліфікації розширили її професійні можливості та додали впевненості у пошуку підходящого місця роботи.
Після закінчення навчання професійний шлях ЛарисиКраснощок був все ж непростим: доводилося працювати на різних посадах, у тому числі й низькокваліфікованих. Вона працювала обліковцем руху зерна на току, допомагала на тракторній бригаді, була різноробочою в місцевому саду, збирала ягоди та фрукти, виконувала обов’язки підсобного робітника. Коли завершувалися сезонні роботи, працювала молодшою медичною сестрою. Лариса не цуралася жодної роботи. «Бралася за все, – каже вона. – У селі треба працювати і господарство тримати, бо в мене є родина, яка хоче їсти щодня. Вдома сідала за трактор чоловіка й допомагала обробляти земельні паї. Як кажуть, ноги вовка годують – без роботи ніяк. Складати руки це не про мене».
Трудові будні, сезонні роботи та господарські турботи загартували ЛарисуКраснощок. Вона звикла жити в ритмі праці, у постійному русі, і саме ця звичка допомагала їй завжди знаходити сили рухатися вперед і не втрачати віру в себе.
З початком повномасштабного вторгнення її чоловік разом із односельцями став на захист кордонів нашої держави на Херсонському напрямку. На плечі Лариси Краснощоклягли важкі турботи домашнього господарства, та навіть у цих складних умовах вона не втрачала рішучості.
Попри всі труднощі, Лариса Краснощокзавжди шукала можливості для розвитку й упевнено крокувала вперед, демонструючи силу характеру та стійкість у будь-яких випробуваннях.
Черговий поворот долі – знову залишилась без роботи. ЛарисаКраснощок одразу звернулася до Новоукраїнської філії обласного центру зайнятості.
Друга зустріч зі службою зайнятості також виявилася для Лариси надзвичайно цікавою та доленосною. Під час співбесіди з кар’єрним радником вона звернула увагу на вакансію, яка вимагала нового рівня водійської майстерності – водій автотранспортних засобів категорії «С» у ПАФ «Ганнівська». Усвідомлюючи, що такої категорії у неї ще немає, Лариса Іванівна повідомила про готовність підвищити кваліфікацію та здобути необхідні знання.
Фахівці Новоукраїнської філії запропонували їй взяти участь в експериментальному проєкті з професійного навчання жінок у сферах, де вони традиційно недостатньо представлені. До того ж наголосили, що навчання через службу зайнятості гарантує працевлаштування.
Після узгодження з роботодавцем-замовником професійного навчання про перспективи працевлаштування Лариса розпочала навчання в ОКНКК «Аграрник». Освоєння теоретичної частини було для неї відносно легким, адже більшість знань уже мала завдяки попередньому досвіду. Справжнім випробуванням стало практичне водіння у місті Кропивницький, де маневрування, паркування та іспит з правил дорожнього руху вимагали максимальної концентрації та стресостійкості. «Я була дуже задоволена майстром, який керував моєю практикою, – згадує Лариса. – Професійний і досвідчений, виважений та спокійний, він допоміг мені опанувати всі тонкощі водіння вантажним транспортом навіть у екстремальних умовах».
Навчання завершилося, і за направленням Новоукраїнської філії Лариса була працевлаштована в ПАФ «Ганнівська», де під керівництвом досвідченого водія працювала водієм молоковоза. Щодня з самого ранку Лариса вирушала вулицями свого села та сусідніх населених пунктів, збираючи свіже коров’яче молоко. Вона ретельно слідкувала за якістю молока та дотриманням усіх технологічних норм, а потім звозила його на ферму господарства, де стояв потужний молоковоз із цистерною для подальшого транспортування сировини на переробку до молокозаводу.У зв’язку зі зменшенням обсягів молока роботи стало менше, тож Лариса шукає нові шляхи для професійної реалізації.
«Наразі я мрію отримати посвідчення водія – на великі вантажівки, які дозволять мені досягти вищих заробітків. Водіння вантажівок дальнього маршруту у нашій сім’ї – своєрідна традиція: і батько, і брат завжди були для мене прикладом. На жаль, я не встигла попрактикуватися з братом у водінні таких машин – він вирушив захищати нашу державу, наш спокій і суверенітет. Тож сподіваюся, що поки він повернеться, я опаную нову категорію, а практику й навички зможу відточити разом із ним», –каже Лариса.
Ця історія є надихаючим доказом: українська жінка незламна, старанна, смілива та непереможна. Вона готова долати будь-які бар'єри, аби взяти кермо своєї долі у власні руки та втілити мрії у реальність.
