Це історія про незламність, про силу духу і про шлях, який проходять справжні герої. Кваша Віктор Олександрович – чоловік, який пройшов крізь війну, російський полон, втрати та важкі випробування, але не зламався. Його життєвий шлях – це шлях українця, що не загубив себе у вирі подій, а навпаки – знайшов новий сенс, нову справу і нову мрію. Це розповідь про повернення до себе, до рідної землі, до життя, яке варте того, щоб його прожити з гідністю.

Віктор Олександрович – не лише  ветеран, не просто батько, не просто працівник. Він – символ незламності, приклад того, як навіть після найтемніших часів можна знову піднятися, повірити в себе і почати з нуля.

Війна, що розпочалася у 2014 році, не давала чоловікові спокою. Попри тривожні новини з фронту, він залишався у рідному селі Зелений Гай, що в Суботцівській громаді, продовжуючи працювати, підтримувати близьких і жити з вірою в Перемогу.

Усвідомивши відповідальність за майбутнє своєї малолітньої на той час доньки, чоловік відгукнувся на пропозицію товариша і вирушив до Польщі на заробітки. Там багато років працював у сфері будівництва, забезпечуючи родину та мріючи про спокійне життя.

Та з початком повномасштабного вторгнення Віктор не зміг залишатися осторонь. «Це вже був край моїм ваганням. Я повернувся додому і добровільно вступив до лав 56-ї окремої мотопіхотної бригади, щоб захищати кордони рідної землі», –  згадує чоловік.

Понад вісім місяців він гідно ніс службу на Донецькому напрямку в артилерійському підрозділі як обслуговувач гармат: готував позиції для розміщення потужної артилерії з метою виконання бойових завдань. «Під час одного з запеклих боїв, що розгорівся на світанку, я за одну ніч із обслуговувача гармат став піхотинцем. Це був надзвичайно важкий бій. Я потрапив у полон, де провів 15 місяців. Це був час голоду, тортур, болю, спогадів і випробувань. Але ми – народ незламний! Я все витримав і повернувся», – згадує Віктор.

Після тривалої реабілітації він знову повернувся до побратимів на Краматорський напрямок. Та життя робить круті повороти, військовослужбовець повернувся до цивільного життя. Роздумів куди податися, було чимало. Спочатку вирушив за кордон до своєї дочки. Трішки відпочивши, не зважаючи на вмовляння родичів, Віктор Олександрович все ж вернувся у своє рідне село на Кіровоградщині. «Це рідна земля, моє життя і тиша», – говорить чоловік.

«Не знав чим займатися.  Для початку влаштувався охоронником до ТОВ «Ятрань» та давня мрія зайнятися бджільництвом не давала спокою. Ніхто не вірив, що я свого досягну», - згадує ветеран.

Водночас Суботцівська сільська рада виділила 1,5 га землі для випасу худоби та сінокосіння. Тож мрія ставала ближчою.

У лютому цього року звернувся до Кропивницької філії обласного центру зайнятості з бажанням опанувати нову, омріяну професію – «Бджоляр». Кар’єрна радниця запропонувала скористатися можливістю отримати ваучер на навчання за цією спеціальністю. Серед навчальних закладів, що готують фахівців у цій сфері, його увагу привернуло ДНЗ «Гадяцьке аграрне училище». Рішення було прийняте швидко й усвідомлено – вже у березні чоловік став студентом. Попереду – понад сім місяців навчання, наповнених новими знаннями, живим спілкуванням з досвідченими наставниками, практичними заняттями та відкриттям для себе омріяного світу бджільництва. Це був час натхнення, переосмислення та впевненого кроку до нового етапу життя.

Практику Віктор Олександрович проходив у мальовничому Закарпатті – в спеціалізованому маточному господарстві. Саме тут він зміг закріпити здобуті теоретичні знання, занурившись у тонкощі виведення бджолиних маток – одні з найважливіших і найскладніших етапів у бджільництві. Цей досвід став для нього безцінним. Він зрозумів, що саме це справа його життя.

Повернувшись з практики завітав до фахівців Кропивницької філії, де  дізнався про офіс «Зроблено в Україні», де чимало підприємців зробили старт у бізнес. Тож отримав чимало корисної інформації та окреслив разом з фахівцем покрокові дії до участі у грантовій програмі «Власна справа».

Завдяки здобутим свого часу знанням у сфері товарознавства та комерційної діяльності, він з легкістю прорахував витрати, визначив потенційні джерела доходу та сформував реалістичну модель фінансової частини бізнес-плану. За словами чоловіка, кожен пункт бюджету має чітке обґрунтування, а прогнозована рентабельність свідчить про перспективність обраного напряму.

Сьогодні чоловік працює охоронником в Товаристві з додатковою відповідальністю «М’ясокомбінат «Ятрань», графік роботи дозволяє займатися тим, що йому подобається. Тож попереду чимало змін у Віктора Олександровича. Тепер його головна мета – вибороти грант і податися у сферу, яка йому близька.

Його шлях – це доказ того, що жодні обставини не здатні зламати людину, яка має мету. Його історія надихає не здаватися, боротися за свої мрії і не боятися починати з нуля. Бо справжня сила – не в тому, щоб не падати, а в тому, щоб підніматися знову й знову. І саме такі люди творять нову Україну – сильну, вільну і незламну!