Бути вчителем – поклик, який не згасає навіть у найскладніші часи. Саме таким є професійний шлях Інни Володимирівни Мазуренко – жінки, яка навчала з любов’ю і вірою в силу знань.

Інна Володимирівна здобула освіту в Донецькому державному музичному училищі, де опанувала викладання народно-духових інструментів, а згодом – у Слав’янському державному педагогічному інституті. Вона працювала вихователем, а потім – учителем у закладі загальної середньої освіти. Її життя йшло спокійним професійним шляхом – до моменту, коли повномасштабне вторгнення змінило все.

Пані Інна жила в Слов’янську, на Донеччині. З початком війни була змушена залишити рідне місто. Жінка переїхала до Олександрії, де отримала статус внутрішньо переміщеної особи. 

Пошуки роботи не відкладала на потім – довірила свою проблему фахівцям Олександрійської філії Кіровоградського обласного центру зайнятості, сподіваючись знайти нову точку опори.Саме тут її зустріла фахівчиня Олександрійської філії – Алла Анатоліївна Прус. Її професійність, людяність і щирість стали тим ресурсом, який допоміг пані Інні пройти непростий шлях адаптації. «Щиро вдячна Аллі Анатоліївні Прус за професійність і людяність. Вона завжди була поруч – допомагала з документами, пропонувала корисні курси, підтримувала словом і ділом. А найголовніше – знайшла для мене роботу, яка відповідає моїй освіті та поклику. У такий непростий час це було справжнім порятунком», – ділиться жінка.

Попри життєві виклики та нові обставини, Інна Володимирівна, якій 62 роки, не зупинялася на досягнутому. Вона невпинно прагнула до нових знань, демонструючи силу духу, відкритість до змін і справжню життєву мудрість.Тож перебуваючи на обліку як безробітна пройшла курси підвищення кваліфікації із застосування штучного інтелекту у професійному розвитку.І повернення до улюбленої професії не забарилося. 

Вже з 1 вересня Інна Володимирівна працює в Новопразькому ліцеї № 2 вчителем мистецтва та педагогом-організатором. Вона навчає школярів, ділиться професійним досвідом із колегами й живе справою, яку обрала серцем.

Історія пані Інни показує, як професійний шлях триває, коли є внутрішня сила, віра в себе і поруч – люди, які не байдужі. Її вдячність службі зайнятості – щира, а підтримка фахівців – дієва. Саме такі приклади надихають, доводять, що турбота має значення, а поклик – не має віку.

Нехай цей приклад стане нагадуванням: навіть у найтемніші часи можна знайти світло, якщо не втратити віру в себе і в тих, хто готовий простягнути руку.