Практична психологиня Кіровоградського обласного госпіталю Анна Колєва із 2014 року працює зі звільненими з полону бійцями. Про їхню психологічну адаптацію, те, як їм допомогти та як пояснити рідним, чому людина змінилася, вона розповіла Суспільному.
"Катування більш жорстокіші" (тут і далі – пряма мова)
Тема полону дуже складна. З нею завжди було складно працювати всім, хто займається відновленням людини, яка повернулася з полону. Немає якогось однозначного "рецепта" повернення цих людей з полону.
Якщо говорити про 2014 рік, то одні із перших моїх пацієнтів, були люди, які повернулися з полону. На щастя, то був недовготривалий полон. Мушу сказати, що, на жаль, ситуація погіршується. Катування жорстокіші стали. Тобто саме поводження з військовополоненими стає більш жорстоке.
Коли психологи доєднуються до реабілітації
Перебування в полоні, передусім, діє на фізичний стан людини і – це перший, скажімо так, момент, який необхідний для того, щоб людина почала відновлюватися. Ми маємо розуміти, що перші декілька тижнів йде процес адаптації. Це не означає, що коли людина вийшла з полону й на неї має одразу накинутись величезна команда психологів. Це поступово.
Кожен крок може даватися важко. Психологічно, навіть якщо людина фізично, скажімо, нормально пересувається. Все незнайоме, закритість інформації, тому що люди перебували три роки, до прикладу, в полон й не знали, залишилась Україна чи не залишилася. Не знали що з рідними, що взагалі відбувається, яка ситуація в світі. Тобто повна ізоляція, як один із видів катувань.
Психологічна робота має бути в такому випадку довготривалою, на це потрібен час військовополоненому чи полоненій та фахівцю чи фахівчині. Можливо, їх може бути декілька за весь період відновлення людини, тому що можуть бути різні питання. Починаємо іноді з того, що було в полоні, закінчуємо сімейними стосунками й це теж нормально.
Психолог може "не підійти" й це нормально, бо це про вибір. Що таке полон? Це відсутність вибору. Людина живе в обставинах, де вона в повній невідомості й безвиході, там немає вибору. Там тобі тільки говорять, що можеш робити, або ти в настільки закритих умовах, що ти можеш робити тільки якісь певні речі.
Про строки адаптації
По-перше, це поступовий процес. По-друге, треба розуміти, що є різні реакції людей, які повертаються з полону. Одні, наприклад, можуть бути на драйві, підйомі, вони націлені, що обов'язково зроблять те й те. Тобто у них відбулось переосмислення свого життя. Є навпаки люди, які впадають у депресію, апатію, занурення в те, що відбулося. Там інші підходи.
Можу точно сказати, якщо ми говоримо про перші тижні або навіть місяці, іноді може здатися, що психолог не потрібний. Але в психологічних нормах є три строки:
- перший строк – це перші три тижні, коли людина адаптується, в принципі, до плюс-мінус нових умов;
- другий строк – це три-шість місяців, коли бачимо, як йде подальше відновлення, включення в соціальне життя.Відстежується наявність певних симптомів, до прикладу, безсоння, відчуття тривоги, апатіяСтан, коли людині байдуже все навколо, немає бажання щось робити, спілкуватися чи радіти., флешбекиЦе раптові яскраві спогади, коли людина ніби знову переживає подію з минулого., постійно повторювані спогади;
- третій – три-шість місяців, це момент на якому людина може сама для себе визначити, чи стає краще, чи треба "підключити" фахівця.
Чого не варто говорити під час спілкування зі звільненими з полону
Точно не варто наполягати одразу на тому, аби розповідали, що там було, питати якісь подробиці й нюанси. Особливо це стосується рідних, адже людина, яка пережила полон, може свідомо не розповідати їм про нюанси жаху, які вона пережила, для того, щоб зберегти їх від цієї інформації.
Для цього й потрібно працювати з фахівцем. Іноді є потреба поділитися цією інформацією й для цього краще її все-таки розповідати психологу, а не рідним. Можемо часто стикнутися з тим, що людина, наприклад, оберігає рідних, але може поговорити про це з фахівцем.
Є інший варіант, що людина, наприклад, взагалі нікому не може чи не хоче про це говорити. Тоді можна говорити про те, що людині достатньо внутрішніх сил, щоб пережити те, що відбувається або це може бути симптом уникнення. Тобто це уникання будь-якого нагадування про травмуючу подію, в даному випадку – це полон. Тоді навіть звернення до психолога чи навіть медика може сприйматись як нагадування про травмуючу подію й може уникатись. Треба індивідуально розбиратися в контексті роботи.
Військові говорять про ті страшні речі, які, на жаль, ми раніше могли прочитати лише в книжках або чути зі спогадів наших дідусів, бабусь, які брали участь у Другій світовій війні. Як діє ворог і як взагалі полон з точки зору психології розцінюється? Полон – це одне із найскладніших, найжахливіших елементів, який, в принципі, використовується у війні. Полон направлений на зміну і знищення особистості, тобто зміну ідентифікації. Щоб знищити прагнення до свободи, до захисту, до відстоювання кордонів, в тому числі і кордонів країни, тобто до якихось ідеологічних моментів, наприклад, що Україна не має бути самостійною.
Тому ми зустрічаємо, що в полоні примушують співати гімн Росії, розказують якісь лекції з історії, що України немає, не існувало взагалі, це не країна. Максимально принижують такими словами, до прикладу, "бандерівці". Закріплюють ідентифікацію українськості як чогось жахливого і того, що треба максимально викорінити.
Крім моментів, які розповідають військовополоненні, такі як тортури, замкнені приміщення, доводиться їм спати один на одному, постійний холод, дають гарячу їжу й швидко її забирають, якщо ти не встиг поїсти, то ти або печеш стравохід або їси. Окрім цього ми говоримо про знищення саме ідентичності. Це в контексті того, що примушують говорити тільки російською, співати гімни й все таке. Тобто йде процес руйнування особистості.
Що є найважчим для військовополоненних у полоні
Це залежить від індивідуального досвіду людини. Люди різні, різного віку, різного досвіду щодо того, як потрапили в полон. Це дуже важливий фактор для того, як людина буде відновлюватися.
Я часто ставлю людям запитання, що вам допомогло вижити, які ваші особисті навички й досвід допоміг вам пережити всі ці події. Тому що з психологічної точки зору, як би це не було жахливо, ці люди змогли пройти ці випробування й вижити в тому пеклі й залишитися ще в контакті із собою й не зійти з розуму. Це може свідчити про силу адаптивності й досвід людини. Він зіграв свою позитивну роль, яка допомогла цій людині не зійти з розуму навіть тих жахливих умовах. Тому для кожного по-різному.
Хтось говорить про їжу, що це жахливий момент. Хтось говорить про те, що не можна митися, що весь час в камерах багато людей, що коли спиш, то наскільки холодно, що з однієї сторони треба до когось тулитися, щоб не замерзнути й у тебе стирається відчуття тіла і внутрішніх кордонів. Полон – це постійне порушення кордонів.
Тому все індивідуально, який із цих жахливих моментів буде піковим для людини, яка перебувала в полоні.
Про роботу психотерапевтів із полоненними
Звернення за будь-якою психіатричною допомогою в контексті вживання якихось препаратів – це нормально. Тому що нас природа не готувала до такого постійного й виснажливого стресу. Звільнених з полону одразу обстежують фахівці й дуже часто це може бути призначення психіатра. Для того, щоб стабілізувати психоемоційний стан людини, нам треба розуміти фізіологію. Психологія починає більш ефективніше працювати тоді, коли тіло вже більш відновлене й немає болю.
Людина, яка повернулась з полону – повністю виснажена. Іноді навіть в неї немає сили опрацьовувати травматичні події. Тому що це згадування й повторювання, або навпаки якісь образи й на те, щоб опрацювати травматичну подію треба сили. Тому першим етапом дуже часто призначають якісь препарати психіатри й це нормально. Зараз є багато гарних препаратів й схем, які дійсно допомагають підтримати людину й згодом рухатись далі.
Про психологічні практики
Якщо ми говоримо про практики для людей, які не мають певного досвіду, то звичайно радять ті, які допомагають стабілізувати дихання. Адже це та система, яка автоматично працює.
Але якщо ми говоримо про людину, яка повернулася з полону – це про створення безпечного простору й умов. Тобто це узгодження всіх графіків пересування, щоб рідні казали: "Ми їдемо туди. Як ти, проти чи ні?" Також узгодження відвідин родичів, адже іноді варто порадитися, адже людина може якийсь час не спілкуватися ні з ким й хоче бути вдома. Це про організацію простору в будинку. До прикладу, поговорити з дітьми, що вони не підбігати до тата позаду, не хватали його.
Зокрема потрібно визначити момент, який здавалося б простий – сон. Тобто, якщо це подружжя й вони спали разом, то можливо на етапі повернення треба проговорити з людиною чи варто виокремити їй кімнату, щоб вона спала сама. Адже, наприклад, людина три роки у полоні сама взагалі не спала й у неї не було особистого простору. А може бути й навпаки, що людина хоче, аби спали тільки разом. Всі ці моменти треба проговорювати з дружиною чи з рідними.
"Треба просто питати, чого хоче людина"
Бачила відео де, заходить звільнений з полону хлопець у двір й там зустрічають його, співають пісні. Видно, що він трохи розгублений. З одного боку класно, що його зустрічає пів села, а з іншого боку – так не треба.
Треба просто питати, чого хоче людина. Постійно давати вибір й інформувати, що буде. Тому що полон – це і невідомість.
Я б порадила рідним не тиснути на людину, яка повернулася з полону. Також треба розуміти, що рідні потребують не менше психологічної допомоги, ніж люди, які повернулися з полону. Тому що це очікування, особливо, якщо воно багаторічне, воно теж виснажує людину. Вона живе з постійним болем, внутрішнім, навіть якщо його зовнішньо його немає.
У рідних які очікування? Що зараз людина повернеться й все буде добре. Однак, коли людина повертається з полону, починається новий етап випробувань, стресу й адаптації. Певним чином треба по-новому знайомитися, адже люди, наприклад, не бачилися три роки. Це виклик для рідних.
Я б рекомендувала рідним не завжди людину, яка повернулася з полону, направляти до психолога, а самому ходити до нього. Чим більше буде у вас ресурсу для того, щоб підтримати людину, тим краще
Часто стикаюсь, що рідні полонених можуть жити з почуттям провини. Наприклад, думки: "Він там, а я тут п'ю смачний чай". От психолог може працювати з цим почуттям.
Коли вже повернули рідну людину з полону, то теж можуть якісь емоції вспливати. Наприклад, рідні можуть казати: "Я не витримую. Мені страшно. Він або вона мене лякає. Я не знаю, як поводитися". Це все індивідуально, але ми говоримо про складні випадки.
Треба зрозуміти, що психолог й медик не зможуть допомогти, адже війна – це великий суспільний процес. Наше завдання, як суспільства – стати більш уважними й навчитися дотримуватися кордонів інших людей. Поки що, на жаль, цього у нас не відбулося. Емоційне виснаження від війни впливає на всіх. Хочемо ми цього чи не хочемо.
Про групи підтримки
Одне із завдань груп підтримки – проговорити ті моменти, які людина не може проговорити вдома, але може озвучити їх в приймаючому колі таких же людей, які перебувають в таких же обставинах. Група підтримки характерна тим, шо вона об'єднує людей, у яких є якась спільна проблема чи завдання. Тобто у людей є можливість виговоритися, бо коло людей, які були в тих же обставинах що й ти, формує атмосферу підтримки. Також люди мають різний досвід й хтось може поділитися своїм досвідом.
"Діяльність нас відновлює"
Одна з ознак здорової психіки – це діяльність, тобто коли людина, яка щось робить. Не важливо, чи ти запускаєш в космос ракети, чи ти садиш картоплю. Діяльність нас відновлює.
Як би людині не було погано емоційно, але коли вона починає щось робити, то все одно втягується в цей процес, наприклад, навіть якщо це просто миття посуду. Тобто наша психіка стабілізується. Тому якась діяльність має бути обовʼязково присутня.
Про відновлення людини, яка повернулась з полону
Це поступовий процес. Потрібно спостерігати. Якщо людина повертається до якоїсь стабільної діяльності, ми можемо говорити про те, що вже відбувається елемент адаптації.
Потрібна підтримка від рідних й найближчого оточення. Також ставлення держави до людини, яка повернулася з полону й взагалі всіх державних структур до того, що відбувається з людиною, які в неї проблеми, які сервіси їй надають, наскільки вони безкоштовні та якісні.
Звільненим потрібно відчуття того, що про них попіклуються й підтримають. Тобто не тільки дружина, теща, батьки чи ще хтось, а держава і люди, як представники держави.
Полон – це досвід й те, як його інтегрує людина залежить від неї. Тобто можемо травмуючі події перевести в спогади, коли людина буде згадувати це, але не буде мати високий емоційний фон. Основна частина психологічної роботи – закріпити ті механізми, які людині допомогли вижити, які є її ресурсом.
Кожній людині допомагає вижити щось своє. Комусь віра, комусь якась діяльність, а комусь медитації.
