Коні завжди займали особливе місце в житті нашого народу. Конярство – галузь тваринництва, що розвивалася з давніх-давен і є невід’ємною частиною української історичної та культурної спадщини. Коні були не лише засобом пересування, а й символом свободи, сили та незалежності. Варто згадати одну лише козацьку кінноту – у козацьких думах та піснях часто згадуються вірні коні, які допомагали героям у скрутні моменти. Сучасні часи лише підтверджують цінність такої галузі, як конярство і її фахівців – конярів – професійних тваринників, які спеціалізуються на догляді за кіньми.

Кривіцька Аліна Миколаївна – жителька селища Онуфріївка, що на Кіровоградщині, на сьогодні обіймає одну з цікавих та нетипових для жінки посад. Вона працює конярем. Свою справу фахівчиня любить, і хоча це не найлегша професія, робота приносить їй велике моральне задоволення.

Свого часу у жінки була зовсім інша сфера діяльності. Здобувши повну загальну середню освіту, Аліна Кривіцька вирішила заочно опанувати професію «художник розмалювання по дереву» на базі Київського художнього центру «Оберіг». Фахівчиня освоювала техніку петриківського розпису, а після завершення навчання почала працювати керівником місцевого гуртка. Але це тривало недовго.

«Робота й творчість була мені до душі. Були й виставки робіт – інколи надходили замовлення від установ щодо малюнків по дереву на ту чи іншу виставку. Та за фахом я працювала зовсім недовго – на цю професію у той час, на жаль, не було попиту, тож згодом довелось шукати інші шляхи заробітку», – згадує Аліна Миколаївна.

В подальшому жінка працювала у різних сферах: пекарем, офіціанткою, укладальником хлібобулочних виробів тощо. Коли ж життєві обставини склались таким чином, що вона залишилась без роботи, Аліна без вагань звернулась до структурного підрозділу Світловодського управління Олександрійської філії Кіровоградського обласного центру зайнятості. І доля їй посміхнулась. Пані Кривіцькій запропонували незвичайну, як для жінки, але надихаючу, за словами самої Аліни Миколаївни, роботу. У філії «Олександрійський кінний завод № 174» державного підприємства «Конярство України» з’явилась вакансія «коняр» – безробітну запросили на співбесіду. Все пройшло успішно і незабаром жінка була працевлаштована. На сьогодні вона працює вже 3 місяці.

«Робота мені подобається. Хоча моя діяльність і передбачає певне навантаження, однак влаштовує і графік, і геолокація. А перебувати поряд з такими прекрасними й розумними тваринами, як коні, це справді задоволення! До того ж, конярство має великий потенціал для розвитку. Усі, хто тут працюють, люблять цих величних тварин, тож ми щиро сподіваємось, що з належною підтримкою та увагою ця галузь може стати одним з ключових напрямків економічного та соціального розвитку країни», – відзначає А. Кривіцька.

На підприємстві окрім Аліни працюють ще троє жінок, які доглядають за кіньми. Як правило, до обов'язків  таких фахівців входить повний комплекс робіт по догляду за тваринами, тож контакт з ними – максимальний. До слова, перебування поруч з кіньми має і неабиякий терапевтичний ефект. Загальновідомо, що ці тварини є ключовим елементом в іпотерапії – вони можуть допомогти у реабілітації особам, які зазнали різного виду травм. 

Сьогодні в Україні існує декілька кінних заводів та фермерських господарств, які займаються розведенням різних порід коней. Конярство стає все більш популярним, забезпечуючи збереження генетичного фонду та популяції найбільш цінних порід, а також розвиток сільських територій, створюючи робочі місця та залучаючи інвестиції. Водночас кінні заходи та фестивалі об’єднують громади, заохочують розвиток туризму та підвищують престиж країни на міжнародній арені. Збереження та популяризація кінної спадщини безумовно сприятиме зміцненню національної ідентичності та покращенню життя українського народу.

Що ж до героїні нашої історії – можливо з часом майстриня захоче поєднати елементи двох таких прекрасних професій, які є в її житті, і на якомусь чудовому дерев’яному виробі з’явиться прекрасний і величний кінь.