Зброя, що не залишає після себе слідів і яку неможливо використати як речовий доказ у суді. І при цьому вона у всіх на очах і доступна кожному. То не новітня розробка екзотичної отрути чи шпигунського гаджету. Це мова ворожнечі. Її жертвами стають національні меншини, ЛГБТ-спільнота і будь-яка людина.

Офіційне визначення мови ворожнечі таке: усі форми самовираження, як включають поширення, підбурення, сприяння або виправдання расової ненависті, ксенофобії та інших видів ненависті на ґрунті нетерпимості. Все ясно. Проте виявити мову ворожнечі без контексту дуже важко. Можна сказати, що яка ж це зброя. Це просто слова. Вимкни екран телевізора чи просто закрий сторінку. До того ж людина розумна істота і здатна до аналізу. Та історичний досвід говорить про інше.

В 1992 році графічний роман (комікс) Арта Шпігельмана отримує пулітцерівську премію. Це розповідь про батька автора, польського єврея, який пережив голокост під час другої світової війни. В цій книзі самі моторошні сцени не про табір смерті. Найстрашнішу небезпеку для героя становлять саме пересічні  люди. Їх вчинки створюють атмосферу загнаності та безвиході. «Простий нарід», що піддався впливу мови ворожнечі виганяє героя з дружиною на вулицю, вимагає з них грошей за укривання і просто здає поліції.

Ще один приклад – діяльність радіостанції «Вільне радіо та телебачення тисячі пагорбів». Приватна руандійська радіостанція, що фінансувалась державним коштом. Її діяльністю був призов до вбивства представників місцевої народності тутсі. Як результат – геноцид 1994 року, де загинуло до 20% всього населення країни.

Можна зауважити, що то було давно або у зовсім іншій країні. Тоді варто згадати події в Нових санжарах, куди приїхали на ізоляцію туристи. Зустрічали їх камінням та кийками. Коли запитали місцевих про причину такої поведінки, вони відповіли, що то були телеграм-канали. Хто був їх автором ніхто не знав. А через деякий час люди самі не розуміли чому вони вчинили саме так.

Мова ворожнечі нагнітає у суспільстві негативний психоемоційний стан, почуття ворожості, недовіри та нетерпимості, руйнує соціальні зв’язки між громадянами, що підриває суспільно-політичну стабільність. Згадайте слова «западенець» і «донецький». У вас відразу виникнуть стійкі асоціації. Таким чином дві частини однієї країни штучно ізолювалися одна від одної. Часткове розвінчання цих стереотипів відбулося із початком війни.

До речі, аналіз джерел поширення мови ненависті дає можливість зробити висновок, що тут не обійшлося без участі Росії. Спотворення картини світу через фейкові новини, репортажі та ін. – це один з елементів гібридної війни, що ведеться проти України.

Які ж види мови існують? Один із найпоширеніших проявів – твердження про неповноцінність. Ні, вам не будуть казати, що ваша сусідка-білявка тупа. На автора твердження ви подивитесь з огидою, та почнете його оминати. Проте веселий анекдот за святковим столом буде звучати доречно і смішно. Це гумор? Тільки якщо ви не білявка, чи типовий анекдотичний «хахол».

Ще один тип – пряме твердження про моральні недоліки. Цитата екс-міністра молоді та спорту Ігоря Жданова: «Адже ми, за покликом власної совісті, переконань та виходячи з науково доведених фактів, вважаємо, що не недопустимо на офіційному рівні називати брехню правдою, патологію – нормою». Звучала вона на захист Ганни Турчинової, яка заявила, що в Україні немає утисків ЛГБТ-спільноти. Окрім хетйспічу, Жданов «захистом» спростував заяву Турчинової.

Згадка групи у принизливому контексті. Заходимо до архіву продукції «Кварталу 95» і насолоджуємося прикладами.

Необгрунтована актуалізація. Беремо типовий прес-реліз від поліції. «Пограбування вчинила особа (підставити будь-яку  національність)». Навіщо це? Коли пограбування здійснює українець чи росіянин, такого уточнення не роблять. Хоча, справедливості ради варто сказати, що зараз у поліції над цим працюють, багато чому вчаться і доволі успішно.

За інтенсивністю мову ворожнечі можна розділити на жорстку, середню та м’яку. Хочете подивитися на жорстку – пошукайте в соцмережах повідомлення про черговий прайд в Україні і почитайте коментарі. Жорстку мову ненависті із них можна виставляти у Палаті зразків.

За середньої інтенсивності прямих закликів немає, але є натяки. «Вільне радіо та телебачення тисячі пагорбів» не казало прямим текстом йти вбивати людей. Вони казали, що «прийшов час валити високі дерева» чи «знищувати тарганів». Контекст не лишав сумнівів про що йдеться.

Сюди ж можна віднести і цитування. Автор повідомлення начебто знімає із себе відповідальність, мовляв, це ж не він говорив. Але відсутність авторської оцінки робить інформацію маніпулятивною і такою, що сіє ненависть.

М’яка інтенсивність мови ворожнечі передбачає використання контексту. До нейтральної інформації може бути додано виразне фото. Сюди ж відносяться анекдоти, карикатури та інші інтернет-меми.

Як можна протистояти мові ненависті? Саме головне – не піддаватися емоціям і не поширювати її. Не варто залишатися пасивним читачем. Соціальні мережі дозволяють відправити скаргу із позначенням як причини саме мови ворожнечі. Не використовуйте її самі. За звичайною карикатурою чи анекдотом можуть ховатися справжні травми чи вбивства.