Згадуючи навчання в університеті,
багатьом з нас здається, що це були найкращі роки – нові знання, нові друзі,
нові можливості. Чи ви цікавились, чим сьогодні живе ваша «альма матер»? Які
проблеми долає та якими досягненнями пишається? У нас є можливість зазирнути у
життя Центральноукраїнського педагогічного університету та поспілкуватися із людиною, котра очолює одну
із базових кафедр в університеті – Валерієм Радулом, доктором педагогічних
наук, професором, завідувачем кафедрою педагогіки та менеджменту освіти ЦДПУ.- Давайте розпочнемо із тих викликів, з якими стикається університет та очолювана вами кафедра з огляду на початок вступної кампанії та карантин.
- Викликів у системі освіти дуже багато. Розпочинаючи від орієнтирів, на які має рівнятися вища освіта в умовах пандемії, закінчуючи дисонансом між кількістю випускників, котрих ми готуємо, і працевлаштуванням молоді. Оскільки є чимало дітей, котрі навчаються на безоплатній основі, то держава хоче, аби вони були працевлаштовані на державних підприємствах за фахом, який отримали. Але вакансій банально не вистачає, тому багато випускників, враховуючи ще й рівень запропонованих зарплат та соціальних гарантій, шукають місце роботи самостійно. І не завжди за тією спеціальністю, яку вони отримали. Останнім часом, з огляду на ситуацію в Україні, рівень підготовки значно знижується по кількох напрямках. По-перше, дистанційне навчання мінімізує прямий контакт викладача і студента. Які б не були варіанти завдань і організація навчання в онлайн-режимі, живого спілкування між особистостями вони замінити не можуть. Хтось в домашніх умовах може підключитися, а хтось – ні. Є такі студенти, які тижнями не виходять на зв'язок, бо живуть у селі і в них просто немає такої можливості. Тож, проконсультувати їх, або перевірити їхні домашні завдання нереально. Падає мотивація і зникає можливість реальної оцінки знань. Далі. Багато студентів під час пандемії влаштувалися на роботу, бо в них з'явилося більше вільного часу. Чи повернутися вони до повноцінного навчання? Це сумнівно. Велика проблема ще й в тому, що більшість занять викладачі проводять з дому. На мій погляд – це неправильно принципово. Викладач має працювати в університеті, находячись на кафедрі. У нас не було червоної зони карантину, але й у помаранчевій ніхто не забороняв працювати у групах до 20 осіб. Тим паче надавати особисті консультації. Але ж викладач фізично не може провести одну пару із дому, а потім за 10 хвилин добігти до університету, щоб проконсультувати студентів.
- Нас читають і підлітки, і дорослі, які зараз визначаються з тим, куди вступати після школи, або куди віддавати на навчання дітей. Скільки спеціальностей загалом в університеті?
- Можу сказати, що освітніх програм на вибір абітурієнтів у нас сто дві. Є такі, на котрі ми набираємо великі групи, є й невеликі - по кілька осіб, зокрема, коли готуємо магістрів. Що ж стосується трендів, то до пандемії значна частина випускників місцевих шкіл намагалася вступати в університети у великих містах. Я ж переконаний, що освіту потрібно здобувати зважаючи не на розмір міста, в якому розташований заклад, а на підготовку, котру дає та чи інша установа. Якщо середньостатистичний випускник хоче навчатися і ретельно ставиться до навчання, то він чи вона обов’язково досягне добрих результатів. І, зважаючи на пандемію, ми бачимо тенденцію до продовження навчання дітей у рідному місті, неподалік від родичів. Так для багатьох зручніше і спокійніше.
- Аналітики ЮНІСЕФ свідчать, що результатом пандемії може стати втрачене покоління дітей, які навчаються дистанційно. Чи відчуваєте ви в університеті зміни в якості знань студентів? Чим особливий випускник 2021 року?
- Що стосується нашої кафедри, то ми починаємо працювати зі студентами із другого курсу. Отже, тільки цього року восени зустрінемо тих, хто прийшов до закладу минулого року. Спілкуючись зі шкільними вчителями та директорами шкіл, ми знаємо про таку основну проблему, як відсутність у дітей бажання навчатися і нерозуміння ними перспектив отримання освіти. Звісно, на рівні спеціалізованих закладів – ліцеїв, гімназій, інтернатів, - це не актуально. Там є змагальність між учнями, їх орієнтують на досягнення високих результатів. Але на рівні шкіл у невеликих містах та селищах, котрі не займаються цією роботою, перспектива для дітей здобуття вищої освіти, на жаль, мінімізована.
- Керівники новостворених громад стикаються з проблемами пошуку фахівців, котрі б працювали на місцях, і думають про те, щоб випускники шкіл вступали в університети і поверталися у рідні села. Чи має освітній заклад ввести агітаційну роботу на рівні громад?
- Звичайно. Але реформа децентралізації вносить свої корективи. Раніше педуніверситет підписував угоди і створював великі комплекси із півсотнею шкіл області. Ми залучали до співпраці практично всі провідні школи у районах, котрі мали певні навчальні профілі. У сьогоднішніх умовах ми маємо працювати на рівні територіальних громад. За моїм досвідом, у керівників громад зараз немає на це часу, у них ще не дійшли руки до питань освіти. У громадах створюються структури, які регулюють роботу у цій сфері. На жаль, у декого навіть виникають питання, навіщо так багато вчителів і навіщо їм така велика зарплата. Питання ж перспективи забезпечення кадрами підприємств та установ у громаді протягом наступних десятиліть їх не цікавить. Гадаю, що більшість голів громад опираються на факт, що їх обирають на п’ять років, і не сподіваються на переобрання. Натомість ми зацікавлені у співпраці із громадами, хоч поки щільніше співпрацюємо із департаментом освіти, інститутом післядипломної педагогічної освіти, обласною державною адміністрацією та обласною радою, оскільки саме вони опікуються цими проблемами у масштабах області.
- Якщо діти з обласного центру хочуть їхати у великі міста то для дітей із сільських громад Кропивницький є великим містом і містом університетським. Як ви гадаєте, яку роль у формуванні інтелігентної, академічної аури міста займає педагогічний університет і як він конкурує з іншими закладами?
- Не рахуючи численні приватні заклади, у Кропивницькому завжди було три державних вищих навчальних заклади. На сьогодні залишилось два, адже Льотна академія - це вже структурний підрозділ НАУ. Тому, якщо брати нас і технічний університет, то ми певною мірою конкуруємо. У нормальному розумінні цього слова. Зважаючи на світові тенденції, держави прагнуть бачити більшу кількість випускників із технічною освітою. Особливо, враховуючи потреби виробництва та сільського господарства. Але гуманітарна освіта все ще більш популярна. Люди з гуманітарною освітою та гуманітарним світоглядом більш універсальні. І педагогічний університет пропонує такі спеціальності, котрі дозволяють працевлаштуватися у ширшому спектрі підприємств на різних посадах. До того ж наші випускники можуть отримувати і економічну, і технічну освіту як другі додаткові освіти. Вони більш активні у цьому напрямку. Тож, підсумовуючи, я можу сказати, що педагогічний університет сприймається батьками, як той заклад, що дає на рівні області якісну освіту і юнакам, і дівчаткам. Традиційно у нас навчається більше дівчат, зокрема, на таких спеціальностях як «Дошкільна освіта» та «Початкова освіта». Хоча на сьогодні цей гендерний дисбаланс вирівнюється, і ми бачимо на цих та інших спеціальностях все більше хлопців.
- Педагогічний заклад формує кадри і для системи дошкільної освіти, і для професійно-технічної. Як, на вашу думку, можна оцінити співпрацю у цьому вимірі?
- Ми практично весь час співпрацюємо із різними структурами, котрі опікуються всіма ланками освіти в області. Зокрема, з профільним відділом, котрий займається розвитком профтехосвіти. Наша традиційна співпраця виникає ще й від того, що значна частина керівників і керівниць училищ повинні були мати педагогічну освіту за своїми обов'язками. Якщо якась частина мала технічно чи економічно освіту, то все рівно вони здобували і педагогічну або управлінську. Крім того, зараз у нас на фізико-математичному факультеті готують вчителів трудового навчання для ланки технологічної освіти. Також наша співпраця продовжується на рівні діяльності спеціалізованих вчених рад. Це підготовка кадрів вищої кваліфікації, якою опікується Міністерство освіти. Ми маємо спеціалізовану раду з педагогічних наук, дві спеціальності із методики викладання фізики. Частина директорів шкіл, крім викладачів навчальних закладів технікумів і профтехосвіти, здійснює підготовку дисертацій і захищає їх у наших стінах. Тут широке поле діяльності, адже в ідеалі кожен керівник школи або закладу середньої освіти має бути кандидатом наук, адже це дає інший світогляд та організацію наукової роботи.
- Ми не можемо не поговорити про вибори ректора. Ця, без перебільшення, епопея триває вже не один місяць. Як би ви їх оцінили з погляду впливу на життя і розвиток закладу? Яке ставлення трудового колективу університету до виборів?
- Враховуючи те, що вибори ректора у нас продовжуються вже майже рік, я, звісно, маю коментарі щодо перебігу кампанії. По-перше, ці вибори для усіх працівників закладу тривають занадто довго, і за період їх проведення університет перебуває у стані повного занепаду. Жодне конструктивне питання життєдіяльності не було реалізоване. Виконуються лише певні формальні речі. Зате колишній ректор самостійно прийняв рішення про будівництво стадіону факультету фізичного виховання, використавши для цього кошти, виділені на розвиток матеріальної бази. Натомість можна було суттєво покращити ситуацією із комп’ютерною технікою. Наприклад, повністю замінити на новіші 1000 комп’ютерів в університеті і таким чином суттєво полегшити викладачам роботу зі студентами у період дистанційного навчання. Також це б мінімізувало проблеми із акредитацією, адже щоразу ми отримуємо зауваження через погані або й геть відсутні комп’ютери.
По-друге, на мою думку, нинішнє керівництво університету грає не за правилами, використовуючи ресурс закладу на завуальовані підкупи. Наприклад, щороку на початку навчання виникають проблеми із кількістю ставок по кафедрах. Але для окремих завідувачів було видано понад 50 ставок науково-педагогічних ставок. Якщо перевести це у кошти, то мова йде про суму у розмірі понад десять мільйонів гривень. Викликає обурення також система надання посад професорів та доцентів лояльним викладачам, надання індивідуальних премій за незрозумілі для решти колективу заслуги. Якщо перевести це у кошти, то мова йде про більш ніж мільйон гривень. Такої кількості премій, як було роздано за час виборів, не було за десять останніх років. Мають місце і підкупи студентів-делегатів конференції через виписані їм премії та матеріальні допомоги. Якщо перерахувати ці виплати, видані окремим активістам, то кожен студент державної форми навчання міг би отримати додаткову премію.
По-третє, всі, хто причетний до освітньої сфери діяльності, знають, що періодично постає питання укрупнення закладів вищої освіти, і зараз воно активізувалося знову. Постановою Кабінету Міністрів на базі двох закладів вищої освіти різного профілю у місті Дніпро утворено один. Аналогічні процеси відбуваються й по інших областях, адже нещодавно МОН отримало значні кошти від Всесвітнього банку для укрупнення університетів. Висловлю в цьому контексті передбачення, що найближчим часом перспектива об’єднання постане і в нашому місті перед технічним та педагогічним університетами. Відповідно педагогічний університет, в якому постійні проблеми із виборами, потрапляє у поле зору як претендент на об’єднання з іншим закладом, де все спокійно. Крім того, у нашому університеті зараз на всіх рівнях і формах навчання здобуває освіту лише 2,5 тисяч студентів. Це замало для університету.
Можливо, міністерство підтримає кандидатуру такого керівника університету, який не буде суперечити питанню об’єднання університетів? Тому я звертаюся до усіх своїх колег зі своїм баченням того, що ми – педагогічний університет із багатими традиціями, ми маємо значний потенціал та перспективи для розвитку. Уявіть, якщо у разі об’єднання у нас залишиться кілька факультетів, а решта «розчиняться» у середовищі класичного університету? Ви готові до таких перспектив? Думаю, університет має консолідувати зусилля перед викликами і загрозами, які постають перед закладом.
