Сьогодні – 26.09.2020 – для мене сумна дата. Дуже сумна… Зрозуміло, що ви питаєте чому? Відповідаю. Рівно рік назад я, від імені відомих у Олександрії спортсменів та тренерів, звернувся до голови нашого міста Степана Цапюка з листом, де попросив його вирішити питання створення Музею спорту. Викладаю цього листа, щоб ні у кого не було сумнівів про правдивість цієї інформації.
Так от, я і досі не отримав від нього ніякої письмової відповіді. Тому, коли колеги та друзі по спорту мені задають питання: «Як справи з Музеєм спорту?», я відповідаю дуже коротко: «Глухо!». Щоб не було ніяких інсинуацій, повідомлю, що в мене немає жодного конфлікту з керманичем міста. В мене з Степаном Цапюком, можна сказати, добрі стосунки. Скажу більше. Віддаю належне його ПОВАЖНОМУ ПЕНСІЙНОМУ ВІКУ та рясній сивині на голові. Тим більше мені прикро, що таке важливе для нашого міста питання залишилося не розглянутим у місцевому білому домі. Додам, що коли я та заслужений тренер України Андрій Ярошевський обговорювали тему створення Музею спорту, він сказав (цитую): «У нашому Музеї спорту ми відкриємо свій клуб, де і будемо зустрічатися!». Слушне зауваження, та наші мрії, на превеликий жаль, так ними і залишилися…
Нагадаю, що діючи музеї колишнього шахтарського міста створювалися ентузіастами і патріотами. Так, Музей миру пов'язаний з ім’ям Інни Антонівни Шульги. А Краєзнавчий музей створювала ініціативна група, до якої входив Павло Афанасійович Прохоренко – друг мого дідуся, якого я добре пам’ятаю з дитинства. І сьогодні у Олександрії, на щастя, є такі люди! Частина з них вказані в моєму листі до мера. Що ж треба? А треба зацікавленість міського голови та його оточення до створення нашого Музею спорту. А от зацікавленості, на жаль, і немає! Тому я і розмірковую, як вирішити це важливе питання...
І ось що думаю з цього приводу. Мабуть, я буду звертатися до Сергія Кузьменка, але вже після виборів. Він успішно керував нашою областю і йому по силах вирішувати всі без винятку питання, що до Олександрії. Сергій Анатолійович – корінний олександрієць, патріот міста, людина з світу спорту, добрий господарник, що хоче створювати нові робочі місця (в Музеї спорту їх два) і, впевнений, він вирішить питання, про яке ми з друзями – спортсменами і тренерами – так мріємо.
… З 1965 року по 1975 рік я грав у духовому оркестрі на ударних. Виконували ми багато бравурних маршів, у тому числі (російською) – Песня о Родине. Вона починається так:
«Широка страна моя родная,
Много в ней лесов, полей и рек!».
Є там і такі рядки:
«Молодым – везде у нас дорога,
Старикам – везде у нас почет».
Віддамо належне Степану Кириловичу Цапюку за його чотири каденції при владі та дамо дорогу молодому та вже досвідченому перспективному керівнику Сергію Анатолійовичу Кузьменко. Хай він реалізує свої задумки. Така моя особиста (підкреслюю це) думка. Нічого і нікому я не нав’язую. А Музею спорту в Олександрії бути! Впевнений, як ніколи!
