Кіровоград24: портал про місто

Кіровоград24: портал про місто

Розділ: суспільство
Автор: Оксана Онищенко, ukr.life
Дата: 13 лютого, 15:56
Документ знаходиться за адресою: http://kirovograd24.com/society/2018/02/13/pro-domashni-zavdannja-v-shkoli-blidii-vidminnik-chi-rum-janii-triechnik-.htm
суспільство, 13 лютого, 15:56

Про домашні завдання в школі: блідий відмінник чи рум’яний трієчник?

Оксана Онищенко, ukr.life


Одного разу під час канікул донька моїх знайомих записалася в підлітковий клуб на тренінг із основ маркетингу. Заняття вели топ-менеджери провідних фірм. Тобто люди, далекі від школи. 


Повертається дитина додому після чергового заняття й каже батькам: нам задали домашнє завдання — знайти інформацію ось із цього питання й підготувати презентацію. Подруга, досвідчена шкільна мама, закотила очі: “Що, знову??? І, як завжди, терміново й багато, і нікого не хвилює, як усе встигнути? Чим допомогти, що пояснити?” — “Та ні, мам, мені все начебто зрозуміло. І навіть цікаво”, — відповідає дитя. Зрештою, підготовка презентації й доповіді забрала в юного студента, щонайбільше, 20 хвилин. А захоплені розповіді про те, що вдалося накопати і вставити в презентацію, — весь вечір. Питання, запропоноване для дослідження, як виявилося, було дуже маленьким, але дуже важливим і цікавим.


Потім на ці тренінги виносилися різні цікаві проекти, заради яких підлітки після занять (та ще й у свої законні канікули) збиралися то в креативному просторі “Часопис”, то в когось удома, то в парку, обговорювали й сперечалися. За виконання цих завдань ніхто не ставив оцінок і не давав жодних пряників. Просто цікаво було. Просто це було потрібно не викладачам, а дітям. “От чому в школі так не можна?” — журилася подруга, пізнавши щасливого життя мами радісного й захопленого учня. А й справді — чому?


Насправді у школі теж не повинні надміру завалювати учнів домашніми завданнями. Ще у 2001 р. було прийнято Державні санітарні правила і норми (ДСанПіНи), де чорним по білому розписано, скільки часу має тривати виконання “домашки” в кожному класі. Якщо стисло, то з норм випливає: обсяг домашніх завдань має бути таким, щоб витрати часу на їх виконання не перевищували у 2-му класі 45 хвилин; у 3-му — 1 год 10 хв. ; у 4-му — 1 год. 30 хв.; у 5—6-му — 2,5 год.; у 7—9-му — 3 год.; у 10—12-му — 4 год. В 1-му класі додому нічого не задають, у 2-4 класах домашні завдання не рекомендується задавати на вихідні та святкові дні.


Про те, що домашні завдання мають відповідати певним нормам, завжди нагадує Міністерство освіти. Чи не кожен новий міністр підписує методичні листи школам, — і що? Схоже, всі застереження й нагадування так і залишаються на папері і передаються від міністра до міністра, як перехідний вимпел.


Домашнє завдання, як і раніше, часто нагадує загадки Змія для Івана-Царевича: ти мусиш роздобути до завтрашнього ранку (визубрити, підготувати, написати, перечитати)… Не можеш? Нікого не хвилює, отримаєш двійку.


Одних батьків це влаштовує й навіть заспокоює: багато вчиться — отже розвивається, розумнішає, і це дуже добре. Інші, навпаки, обурені: від такого цілодобового навчання більше шкоди, ніж користі. Не всі готові покласти життя на зубріння, відмовившись від улюблених занять, захоплень та гуртків. Питання, що краще: блідий, нервовий, із темними колами під очима відмінник чи рум’яний щасливий трієчник, — постає у всій гостроті. Вибір нелегкий.


Так, є школярі, які відверто вчитися не хочуть. Але є й такі, що, може, і хотіли б чесно все вчити й виконувати всі завдання, але не згодні зводити до цього все життя, без вихідних та прохідних. Ось і вчаться списувати, викручуватися й “визначатися з пріоритетами”, тобто вибирати кілька предметів, які “знадобляться в майбутньому”. З них усі завдання виконуватимуться ретельно й старанно, а на інші можна махнути рукою — як вийде. Всі знають про таку стихійну спеціалізацію в школі, але вдають, наче її немає. Ось звідси, зокрема, й ростуть ноги академічної недоброчесності (деякі діти вчаться викручуватися і списувати там, де не можуть впоратися фізично й морально). І неуспішності. І зниження якості освіти.


То чому ж не спрацьовують міністерські інструкції та батьківське обурення? Чому велетенські домашні завдання, цей граніт науки, продовжує немилосердно тиснути й притискати до землі, замість того щоб окриляти? Та тому, що це більш серйозна й глибока проблема, і простою інструкцією “так робити ніззя!” її не вирішити.


Причин три. Професіоналізм учителя, програми та підручники.


Як не крути, а від учителя тут залежить найбільше. Непосильне домашнє завдання — ознака недостатнього професіоналізму. Зверніть увагу: громіздкі й нецікаві “домашки” задають не всі вчителі. Є ті, у кого все чітко продумано, хто задає мало, але ємно. Таких учителів не так багато, як хотілося б, але вони є.


Інші діють за принципом: те, чого я не зробив на уроці, діти вивчать самі вдома. Собі такий учитель залишає тільки функції наглядача і контролера. Йому добре — не треба думати, як краще донести матеріал.


Ні, звісно, контроль має бути. І самостійна робота учня теж буває корисною. Але в міру й там, де це доречно.


Справедливості ради слід сказати, що підготувати і провести хороший урок учителеві теж буває нелегко з суто об’єктивних причин. Знайома викладач хімії в маленькому містечку розповідала мені, що в її кабінеті реактиви та колбочки-баночки оновлювалися востаннє, коли побудували школу, тобто 1998 р. “І як я продемонструю важливу тему своїм учням, як зацікавлю? На пальцях? Звичайно, я розповідаю й показую картинки. Інколи сама роблю досліди. Але хіба їх видно на задніх партах? А якщо й видно — завжди цікавіше самому помацати. Важко стимулювати інтерес”.


Учителі також відзначають, що іноді кількість уроків, відведених програмою на ту чи іншу тему, не дозволяє якісно її пройти, не вистачає, наприклад, уроків на практичне розв’язання задач, — і це доводиться надолужувати за рахунок домашніх завдань. Однак за будь-яких обставин учитель повинен правильно планувати матеріал, не звалюючи купу завдань додому. Адже й користі від цього буде мало.


Ще одна причина того, що наші учні витрачають багато часу на виконання домашніх завдань, — якість підручників. Інколи їх параграфи нагадують манну кашу, розмазану по стінках, у якій важко відшукати грудочки думки. Багатослівний, наукоподібний, неструктурований текст, без чіткого логічного ланцюжка: щоб зрозуміти його, а потім розкласти у себе у голові по поличках, треба витратити багато часу.


Далекі від бажаних і шкільні програми. Думки про них у вчителів дуже різні. Так, їх оновили, але оновлення це, швидше, косметичне. “Щось переставили місцями, трохи викинули, трохи перенесли в інший клас — це добре, давно треба було розвантажити. Але це ті самі програми, що й були, тільки трохи поліпшені”, — кажуть мені знайомі вчителі. Зрозуміло, що для серйозних змін потрібен час, але поки що маємо таку картину.


Однак річ не тільки в програмах. Є ще особливий вид педагогічного ентузіазму, завдяки якому збільшується навантаження на дітей. У деяких престижних школах (ліцеях, гімназіях) часто довантажують дітей понад програму. Ми, мовляв, не звичайна школа, у нас і знань більше отримують, що ж ви хотіли. Ось тільки незрозуміло, чому поглиблене вивчання чогось — це обов’язкове рух ушир? Може, краще рухатися вглиб? Можна отримати хороший урожай, засіявши 10 полів, а можна отримати такий самий, засіявши три поля, але підійшовши з розумом та використовуючи передові технології.


Не сперечаюся, інколи додаткова інформація з предмета доречна і дуже важлива для поглибленого вивчення. Однак хто визначає цю доречність і межу, за якою вона переходить у маразм? Не всі вчителі візують свої додаткові програми й ідеї у вищих інстанціях (навіть якби й візували, це не завжди гарантія якості). Часто таке довантаження позапрограмним матеріалом — особиста справа вчителя. Якщо він добре розбирається у своєму предметові, він розуміє, що корисно, що ще потрібно додати. А якщо професіоналізм педагога накульгує, і він бездумно скидає в одну купу важливе і зайве, тільки б солідніший вигляд мало? Де взяти ресурс часу для таких додаткових тем? Звісно, за рахунок “домашок”.


Досвідчені вчителі, яким не все одно, для галочки діти виконують їхні завдання чи це приносить їм користь, усе дуже чітко планують, дозуючи великі завдання: “через тиждень ви маєте здати ось цей вірш, можете починати вчити”, “починаємо вивчати ось цю таблицю з формулами, по дві на кожному уроці”, “виберіть тему проекту, і через місяць ми починаємо”. Ті, кому байдуже, рубають із плеча: за завтра все вивчити й здати, не здаси — двійка.


Цікаво, що для шкіл створено спеціальні комп’ютерні програми, які допомагають адміністрації скласти правильний, збалансований розклад, що відповідав би санітарним нормам. От якби таку програму було створено і для домашніх завдань! Наприклад, у базу даних школи вносяться всі “домашки”, задані кожному класу за день. І якщо відбувається перевантаження, вмикається сирена — сигнал тривоги. “І автоматично знімається премія з того, з чиєї вини це сталося”, — додала штрих знайома методист, із якою ми обговорювали цю жартівливу ідею.


Жарти жартами, але, розмірковуючи про проблему домашніх завдань, зазвичай усе звалюють на вчителів: інструкцій не виконують і в усьому винні. Але хочу нагадати, що в школах є ще й адміністрація, яка має цікавитися процесом навчання, перевіряти журнали, зошити, щоденники, стежити за виконанням санітарних норм та приписів міністерства.


Однак буде несправедливо говорити, що в школі з домашніми завданнями все так уже похмуро й “зрада зрадна”. Недавно я побачила в соцмережах повідомлення молодого директора однієї київської гімназії, яка розповідала, що разом із колегами — директорами інших шкіл — вони вирішили провести хакатон. На ньому, серед іншого, вчителі гімназії виконуватимуть домашні завдання, які задавали у вересні—листопаді своїм учням. Просто витягуватимуть їх, як білет на іспиті. Це чудова ідея. А для чистоти експерименту можна було б запропонувати кожному вчителеві витягти завдання не тільки зі свого предмета, а й ще із п’яти-шести (саме стільки має робити відповідальний старшокласник за один вечір). Може, це буде дієвіше, ніж інструкції міністерств про те, що багато задавати не можна?


Ну, а якщо серйозно, то зрозуміло, що проблема великих домашніх завдань не така проста, як здається. І впоратися з нею можна, тільки серйозно змінивши школу, від професійного росту вчителів —до програм та підручників. Тоді школа має шанс стати територією радості, здоров’я, успіху, а не зоною, де з ранку до ночі трудяться на каменоломнях граніту науки сумлінні каторжани. І спасибі тим небайдужим Учителям-професіоналам, які не допускають цього.


ukr.life

341Перегляд
Інші матеріали розділу Версія для друку

Коментарі

Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!
Напишіть ваш коментар
Ім'я:
Коментар: