Серед двадцяти цуценят він сам підійшов до майбутнього напарника. Боєць КОРДу розмовляв із власником, а Грім тим часом переліз огорожу вольєра й підійшов до нього. «Саме тоді я зрозумів, що обирати мені не доведеться. Він сам обрав мене», — згадує поліцейський.
Так розпочалася їхня спільна історія. Сьогодні Грім — штурмовий собака спецпідрозділу «КОРД» поліції Кіровоградщини. На службі його цінують за уважність, витримку та здатність зосереджуватися на завданні попри обставини.
«Люди часто думають, що штурмовий собака — це агресивна тварина, яка постійно має бути злою та готовою до нападу. Але це зовсім не так. Службовий собака — це передусім дисципліна, витримка, навчання та довіра до свого господаря», — пояснює спецпризначенець.
За час спільної служби вони навчилися розуміти одне одного з погляду чи руху. Поліцейський знає реакції Грома й відчуває, коли його щось турбує. Адже працювати поруч — означає також відповідати за того, хто виконує твої команди й разом із тобою наражається на небезпеку.
«Грім довіряє мені беззастережно, і я намагаюся бути гідним цієї довіри. На службі я маю дбати не лише про виконання завдань, а й про безпеку свого напарника», — каже поліцейський.
Ця відповідальність триває й після виконання завдань: потрібно стежити за здоров’ям і харчуванням собаки, давати йому час на відпочинок та відновлення. А вдома на Грома чекає родина, поруч із якою він може розслабитися. Тут він лагідний, любить дітей і частування з рук господаря. А ще має хитрість, яка щоразу викликає усмішку в його напарника.
«Щоразу, коли я його забираю з дому, починається одна й та сама історія. Він ховається за дружину, ніби сподівається, що вона його захистить і нікуди не відпустить».
У їхній історії є і спогади, про які поліцейський говорить зовсім інакше. Один із них — поранення спецпризначенця та реакція Грома.
«Коли я отримав поранення, Грім ніби відчув, що зі мною щось сталося. Кажуть, що собаки старіють швидше за людей. А мені здається, що Грім просто посивів разом зі мною».
Колись Грім сам подолав огорожу, щоб підійти до своєї людини. Тепер за їхнім партнерством — спільна робота, пережиті випробування та щоденна відповідальність одне за одного. Саме так у команді КОРДу розуміють довіру: знати, що можеш покластися на напарника, і самому бути для нього опорою.
