У Кропивницькому з'явилася алея пам'яті бійця 57-ї бригади Дениса Бойченка. Його батьки власним коштом придбали та висадили 36 дерев — сакур та слив — за кількістю прожитих сином років. Про те, яким він був у цивільному житті та як боронив Україну на фронті, Суспільному розповіла мати військового Любов Бойченко.
Любов та Сергій Бойченки зберігають речі сина, які були з ним на фронті. Зі слів матері, він пішов захищати Україну добровольцем на початку повномасштабної війни, загинув у жовтні 2022-го під час звільнення Херсонщини.
"Вистоював черги у військкоматі, але його не брали. Він був у теробороні, а згодом уклав контракт як доброволець і пішов служити у 57 окрему мотопіхотну бригаду".
Де б не був, Денис завжди пам'ятав про її день народження, сказала Любов Бойченко.
"31 серпня у мене був день народження, він мені подзвонив і сказав: "Мамо, у мене в квартирі для тебе парфуми". Вони стоять і досі, я їх дуже-дуже бережу".
На фронті, за словами матері, побратими дали Денису позивний "Ден".
"Ще зі школи він завжди був готовий допомогти іншим. Його цивільний позивний був "Боєць", бо навіть незнайому людину він завжди захистить — у транспорті, на вулиці, у школі. Він не терпів несправедливості. Коли ж син пішов на війну, я спитала його: Ти будеш "Бійцем"? Він відповів: "Ні, мамо, як хлопці назвуть". І вони дали йому позивний "Ден"".
Незадовго до останнього бою Любов Бойченко розмовляла з сином.
"Він зателефонував мені на дві секунди. Мені здалося, що він ніби прощається. Був великий бій — вони зіткнулися з диверсійно-розвідувальною групою. Денис відбивався до останнього. Потім тіло не могли привезти, бо територію замінували. Хлопці не могли підійти, і я дзвонила куди тільки можна, кричала, що поїду розміновувати сама".
До повномасштабної війни Денис Бойченко займався ремонтом та дизайном квартир, на фронті став кулеметником, сказала його мама.
"Коли Денис був на навчанні, він зателефонував і каже: "До мене прикріпили кулемет". Я йому відповіла: "Синок, у тебе ж рука — у ній пластина і ліктьова кістка не дуже працює". А він сказав: "Мамо, ніхто не захотів брати кулемет, всі обрали автомати, бо вони легші. А комусь же потрібно бути кулеметником". Він завжди був таким — робив усе, що потрібно. "Хто захистить вас, моїх дітей?", — це були його слова".
У Дениса залишились дружина та двоє дітей. Донька, зі слів Любові Бойченко, перейняла від нього захоплення малюванням.
"Коли сім'я Дениса дізналась, що він загинув, його донька намалювала три картини. Вона, мабуть, не спала всю ніч. Можна лише уявити, що було в неї на душі. Дві її роботи ми залишили, ще одну відвезли на кладовище. Хоча я ніколи не кажу, що йду на кладовище, всі знають, я йду до синочка, до Дениса. Душа його з нами".
У пам'ять про Дениса Бойченка неподалік будинку, де він жив, на вулиці Незалежності, його батьки, дружина й діти висадили алею слив Піссарді та сакур.
"У грудні минулого року моєму сину, захиснику України, виповнилося б 40 років. Ми хотіли залишити якусь пам’ять про нього і дійшли думки, що це місце — найкраще. Тут він жив, тут його будинок. Спочатку планували висадити 40 дерев, але стільки не знайшлося, і ми дуже засмутилися. Та нам сказали: він прожив 36 років. Тож ми посадили 36 дерев — за кожен рік його життя".
З кожного боку алеї встановили таблички з QR-кодом та життєписом Дениса Бойченка, розповіла мати.
"Тут викладена його біографія — де він навчався, жив, коли пішов на війну добровольцем. Люди приходитимуть, дивитимуться й пам’ятатимуть, завдяки кому висаджена ця алея. Щоб не забували, якою ціною ми живемо в мирному Кропивницькому".
На будинку, де жив боєць, встановили меморіальну дошку.
