У Кропивницькому один із магазинів мережі вживаного одягу щомісяця викидає на смітник 100 кілограмів речей. Це одяг, який не купили чи завезли в Україну у нетоварному вигляді – з дірками та потертостями. Речі привозять з Великої Британії. За кордоном їх збирають при церквах та у спеціальні контейнери для текстилю, розповіла керуюча магазину вживаного одягу Оксана Зубенко (ім’я та прізвище з етичних міркувань змінили). Суспільне дізнавалось, чому частина секонд-хенду стає у Кропивницькому сміттям та як це впливає на довкілля.
За інформацією Оксани Зубенко, власниця мережі вживаного одягу – іноземка з Харкова. З початку повномасштабної війни вона виїхала за кордон. Товар у магазині отримують раз на два тижні. Це – дві тонни вживаного одягу.
"З двох тонн – 300-400 кілограмів одягу ми одразу списуємо – не все чисте, з дірками, буває, що товар привозять мокрий, запліснявілий і тому подібне. Ці речі ділимо на синтетику та бавовну. Синтетику забирають, я не знаю куди. Тонну продаємо, ще в межах 600 кілограмів у нас залишається. Ці речі разом з відсортованими відвозять на склад. Бавовняні віддають по 10 гривень за кілограм, їх купують на ганчірки, наприклад, в автомайстерні. Таким чином з двох тонн у нас залишається 100 кілограмів одягу, взуття, сумок, дитячих іграшок та книжок, які ми викидаємо у сміттєві контейнери, бо нам привозять нову партію товару".
Товар у Кропивницький привозять з Великої Британії, сказала Оксана Зубенко. Речі потрапляють до магазину посортованими.
"От, коли розпаковуєш мішок, одразу видно, де вищий сорт одягу, а де нижчий. Вищий вважається класу люкс, він найдорожчий в ціні – це 700 гривень за кілограм у день завозу. Нижчий клас – по 500 гривень за кілограм. У день завозу виторг в середньому в одному магазині становить 50 тисяч гривень".
За даними керуючої, у Кропивницькому до цієї мережі вживаного одягу входить чотири магазини. Щомісяця на смітник з них викидають, в середньому, 400 кілограмів одягу.
З початку повномасштабної війни кількість покупців зменшилась, сказала Оксана Зубенко. У дні "завозу", коли товар найдорожчий, його купує здебільшого молодь, у "дешевші" дні – люди пенсійного віку.
Покупці – про секонд-хенд
Серед покупців – кропивничанка Наталія Купріюк. Жінці – 60 років, вона офіційно працює та отримує пенсію. Розповіла, що у вільний час купує речі у магазинах секонд-хенду та перепродає їх.
"Оскільки я живу сама, бо мій чоловік помер, а діти виросли та створили свої сім’ї, однієї заробітної плати та виплат мені на проживання не вистачає. Тож понад 10 років тому я почала купувати одяг на секонді і перепродавати його. Головне, щоб він був у гарному стані, без недоліків, як новий. Виставляю речі в інтернеті або виношу на ринок біля парку. Так маю доповнення до зарплати у декілька тисяч гривень".
Кропивничанка Анастасія Іванюк почала купувати вживаний одяг понад 10 років тому. За її словами, на той час вона навчалася в університеті та не працювала, тож грошей на нові речі бракувало. Нині відвідує секонд-хенд, бо вважає, що там можна купити брендовий одяг за прийнятною ціною.
"Звичайно, зараз я купую більше нового одягу, замовляю в інтернеті, але секондом теж не гребую. Знаю дні завозу і, коли маю час, завжди приходжу сюди. Тут є речі такої якості, що з нашими на ринку не порівняти".
Скільки Україна імпортує вживаного одягу
Україна щороку імпортує 112-120 тисяч тонн вживаного одягу, розповіла Суспільному Тетяна Пушкарьова – менеджерка компанії з міста Ірпінь Київської області, яка займається переробкою текстильних відходів в Україні. За її інформацією, це дані на грудень 2025 року від консалтингової компанії, яка, на замовлення фірми, готувала аналітичний звіт щодо стану текстильних відходів в Україні.
"Ми завозимо в Україну секонд-хенду на рівні з Чилі. Їхня міністерка довкілля озвучила, що країна імпортує в рік 124 тисячі тонн вживаного одягу. Ми маємо розуміти, що в Чилі вже є така пустеля з текстильними відходами, що її видно з космосу. І тут проблема більше не в імпорті секонд-хенду, а в якості матеріалів. Адже через це великий відсоток завезеного вживаного одягу опиняється на смітниках і, на превеликий жаль, переважно у місцях нелегального захоронення".
Зі слів Тетяни Пушкарьової, протягом останніх 10 років якість матеріалів значно погіршилась. Згідно зі статистикою, яку підтверджують імпортери вживаного одягу, з усього обсягу секонд-хенду, який ввозять, від 40 до 60% не підлягає повторному використанню, тобто по суті є відходами.
"Зараз ми бачимо, що навіть нові речі вже після першого, другого прання втрачають свій вигляд. І тут якраз справа в якості тканин, які використовує масмаркет. Щоб здешевити вартість товару, використовують все менш якісні тканини, які мають гарний вигляд виключно, коли висять на вішаках у магазині. Такий одяг швидко втрачає форму, кошлатиться, рветься та не витримує багаторазового прання. відповідно після використання він стає непридатним для повторного носіння, а отже — і для продажу в секонд-хендах, бо перебуває у жахливому стані".
Текстильні відходи утворюють не лише магазини вживаного одягу, а усі швейні фабрики в Україні, сказала Тетяна Пушкарьова.
"У Євросоюзі немає швейних виробництв. Відповідно, для них виробничі відходи не є проблемою. Вони всі розміщені по інших країнах, в тому числі в Україні, яка відшиває велику кількість світових брендів на сировині, яку нам дають. Зрозуміло, що під час пошиття одягу утворюються відходи і вони прописані у контрактах зазвичай у мінімальній кількості 3-5%. Фактичний же обсяг все одно більший. Те що підлягає, йде на рециклінг. Решта – захоронюють на полігонах".
Куди викидають вживані речі в Кропивницькому
Галина Богомаз-Кулик – речниця компанії "Екостайл", яка займається вивезенням сміття у Кропивницькому, розповіла Суспільному, що одяг та взуття, яке викидають містяни, захоронюють на міському сміттєзвалищі.
"Щодо секонд-хенду, то ми не помічали, щоб магазини масово викидали непродані речі у наші контейнери. Одяг і взуття, які там трапляються, — це речі, які викидають кропивничани. Увесь такий одяг потрапляє на сміттєзвалище і йде на захоронення".
Текстильні відходи – глобальна проблема
Викинута футболка чи куртка — це не просто купа ганчір'я, а складний біохімічний об'єкт, розповіла кандидатка біологічних наук, доцентка кафедри природничих наук Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка Марія Боброва.
З її слів, проблема полягає в тому, що сучасний одяг — це суміш натуральних та синтетичних волокон, кожне з яких має свій "графік" розпаду.
"Натуральні тканини, такі як бавовна, льон, розкладаються від шести місяців до двох років. Вовна потребує до п'яти років. Синтетика, зокрема, поліестер, нейлон, акрил – це фактично пластик. Термін їхнього розпаду — від 20 до 200 років".
Синтетичні волокна не зникають повністю, а розпадаються на мікроскопічні частки пластику, які потрапляють у ґрунтові води, а згодом — у харчові ланцюги. Низькоякісні, несертифіковані барвники, фіксатори та водовідштовхувальні покриття можуть містити навіть важкі метали та токсичні сполуки. Вимиваючись дощами, вони отруюють землю навколо звалищ, сказала Марія Боброва.
"Текстильні терикони легко займаються, а під час горіння синтетики виділяються діоксини — надзвичайно небезпечні для людини речовини".
Альтернативи смітника
Зі слів Марії Бобрової, якщо річ непридатна для благодійності, має дірки, плями, що не відпираються, існують альтернативи смітника. Технічне ганчір’я — це одяг із натуральних тканин, переважно бавовни, який можна використовувати як матеріал для прибирання, в автомайстернях або на промислових підприємствах.
"Такий текстиль розрізають на шматки й застосовують повторно для витирання мастил, фарби та інших технічних рідин".
Також існує високотемпературна контрольована сертифікована утилізація: на спеціальних заводах текстиль спалюють при дуже високих температурах. Це дозволяє отримувати енергію та значно зменшувати викиди токсичних речовин, якщо порівнювати зі стихійним горінням на звалищах. Ще один варіант перероблення одягу — виготовлення наповнювачів.
"У світі використовують технології, за якими текстиль подрібнюють на волокно. Його застосовують як утеплювач для стін, підстилку для тварин у притулках або як наповнювач для меблів і боксерських груш".
Популярним є і напрям апсайклінгу (upcycling) — повторного використання речей із творчою переробкою. Наприклад, зі старих джинсів можна зробити міцну екосумку, а зі старого трикотажу — сплести домашній килимок.
Викинути одяг у загальний смітник — це створити проблему для наступних поколінь. Свідомий підхід до утилізації текстилю — це необхідна умова виживання екосистем, вважає екологиня.
