З моменту перейменування міста Кіровоград в Кропивницький минає доба. Втім, в населеному пункті вже готують чергову протестну акцію. 15 липня всіх охочих закликають прийти під стіни міської ради, щоб заявити про свою незгоду з новою назвою обласного центру. Відповідні заяви поширюють в соціальних мережах в групах присвячених місту. Обіцянку боротись в судах за скасування рішення Верховної Ради озвучив також народний депутат від «Опозиційного блоку», колишній голова місцевої облдержадміністрації Сергій Ларін. Загалом зауваження щодо методів проведення декомунізації лунають і від експертів, які остерігаються, що примусові перейменування лише посилять напругу всередині суспільства, але не сприятимуть засудженню комуністичного режиму.
Кіровоградці, чи вже правильніше буде, – кропивничани, не вперше протестують проти перейменування. Схожі акції розпочались ще у 2015-му. У травні цього року, сотня місцевих мешканців пікетували навіть Верховну Раду.
Назва Кропивницький стала певним компромісом. Спершу профільний парламентський комітет рекомендував назву Інгульськ, та такий варіант не був підтриманий депутатами міської ради. Згодом, в березні прийняли нове рішення – Кропивницький. Цього разу географічну назву, замінили прізвищем письменника та драматурга. Марка Кропивницького прийнято вважати родоначальником українського професійного театру. Значну частину свого життя він провів саме в місті, що тепер носить його ім’я.
Та й друга пропозиція від парламентського комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування не здобула особливої популярності серед мешканців міста. За результатами соціологічного опитування, яке спільно проводили Київський міжнародний інститут соціології та група «Рейтинг», лише вісім відсотків респондентів висловились на підтримку назви Кропивницький. Всього було запропоновано сім варіантів: Благомир, Козацький, Ексампей, Свято-Єлисавет, Златопіль, Інгульськ, Кропивницький та Єлисаветград. Найбільше голосів «за» отримав останній варіант. Єлисаветград підтримала більш як половина від загального числа опитаних.
Депутат «Опоблоку» назвав перейменування Кіровограда історичною помилкою
В Українському інституті національної пам’яті відстоювання назви Єлисаветград приписували «проросійському лобі». І хоч в місті заявляли, що назва стосується фортеці, заснованої тут в середині 18 століття, представники УІНП переконані, що йдеться виключно про імперську назву, яка не може залишитись на карті.
Противники нової назви міста звинувачують парламентарів у тому, що ті не прислухались до думки місцевого населення. Народний депутат від «Опозиційного блоку» і колишній голова Кіровоградської ОДА Сергій Ларін вже заявив, що має намір зібрати команду юристів і через суд добиватись скасування проголосованого рішення, називаючи його історичною помилкою.
«На жаль, в черговий раз, ця влада не чує людей. Наша думка, що перейменовувати населені пункти мають тільки мешканці, які живуть в місті. Ті люди, які будують місто, працюють, живуть в ньому, виховують дітей, будують домівки і підприємства. А не наші, так звані, колеги, які незрозуміло чим керуючись, тимчасово перебуваючи в парламенті, перейменовують міста і села», – вважає народний депутат.
На носіїв радянської ідентичності сьогодні опирається Путін – В’ятрович
Голосуванням за Кропивницький в Україні завершився процес декомунізації пов’язаний з перейменуванням адміністративно-територіальних одиниць. Конфлікт довкола Кіровограда-Кропивницького був далеко не єдиним. Можна також пригадати різке несприйняття нової назви Комсомольська – вже всім відомих Горішніх Плавнів, та навіть спроби залишити Дніпропетровськ замість Дніпра. Позначилось це і на термінах декомунізації назв населених пунктів. За планом, закінчитись вона мала ще в лютому цього року.
Один з ідеологів декомунізації в Україні, директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, в коментарі Радіо Свобода зазначив, що здебільшого задоволений процесом обрання нових назв. За словами В’ятровича, з понад тисячі населених пунктів, що підпадали під дію закону, більш як у 70-ти відсотках випадків назви були запропоновані місцевим населенням. До певного ж супротиву, зізнається, був готовий. Втім, говорить директор УІНП, пріоритетом має бути молодь, а не покоління, що часто має «ностальгійні почуття» до радянського минулого.
«Я думаю, що декомунізація може поглибити розкол тільки між тими людьми, які справді хочуть жити в Українській незалежній демократичній державі і тими, які б хотіли її повернення до радянського минулого. Я переконаний, що максимальне відмежування нас від радянського минулого є зараз категорично необхідним навіть з точки зору безпеки. Зважаючи на те, що саме на тих людей, які є носіями радянської ідентичності, сьогодні опирається Путін, розгортаючи свою агресію», – пояснює В’ятрович.
«В радянські часи теж ніхто нікого не питав» – історик
Кропивницьким перейменування в Україні не завершаться. Далі має відбутись зміна назв топонімів вже в містах та селах. Цей процес тривав паралельно з декомунізацією назв населених пунктів, однак відстав від запланованого графіка ще більше.
Так, у Києві тільки 13 липня закінчилось голосування, що проводили на сайті КМДА, про перейменування бульвару Івана Лепсе. Тепер його пропонують назвати іменем Вацлава Гавела. В голосуванні взяли участь понад 5000 людей. Відчутну перемогу здобув перший президент Чехії. Загалом, Володимир В’ятрович визнає, що в регіонах виконання закону про декомунізацію зіткнулося зі значним саботажем.
Водночас, доктор історичних наук Георгій Касьянов зазначає, що методи якими проводиться декомунізація, мало в чому відрізняються від тих, які застосовували у радянський період. На думку історика, законотворці мали перебачити більше часу для впровадження декомунізаційного пакету, щоб була змога провести з населенням якіснішу просвітницьку роботу. Касьянов вважає, що мешканцям в першу чергу слід пояснити, чому вони мусять відмовитись від вже звичних для себе назв. Тепер же, переконаний, перейменування викличе зростання напруги всередині суспільства і невдоволення діючою владою.
«Очевидно, треба проводити якусь роз’яснювальну роботу, говорити з людьми, пояснювати. А все робиться в радянський спосіб. В радянські часи теж ніхто нікого не питав. Перейменування має відбуватися шляхом діалогу з суспільством і має бути консенсус. Я не думаю, що коли жителі міста хотіли одну назву, а їм наказали називатись інакше, що вони будуть задоволені», – каже історик.
В Українському інституті національної пам’яті переконані, що повністю декомунізувати українські топоніми вдасться до кінця 2016 року. Те ж стосується і демонтажу пам’ятників та пам’ятних знаків радянської доби.
