26 квітня 2013 року відзначатиметься 27-а річниця від Дня Чорнобильської трагедії. Чорнобильська катастрофа - грандіозна аварія за своїми масштабами та наслідками. До ліквідації наслідків цієї аварії були задіяні тисячі людей різних професій. Вибух, який стався на четвертому енергоблоці ЧАЕС, підняв на сполох багатьох людей, яким довелось ризикувати життям, здоров’ям й випробувати свою мужність та професіоналізм в екстремальних умовах. Безмежні людські втрати та незмірна шкода, завдана здоров’ю цілої нації - наслідки цього лиха.

Про нелегкий та небезпечний період свого життя, який пов’язаний з ліквідацією аварії на Чорнобильській АЕС, нам розповів полковник міліції у відставці, колишній начальник відділення Державної автомобільної інспекції при Кіровоградському МВ УМВС в області Крилов Олександр Георгійович.

- Де застало Вас Чорнобильське лихо?

- В той час, - згадує Олександр Георгійович, - я працював в Кіровоградській автошколі ДОСААФ, майстром виробничого навчання. Пам’ятаю, ще першого травня 1986 року, я з сином, ходив на святкову першотравневу демонстрацію, й ні про що погане, навіть, не здогадувався, ніщо не сповіщало про біду. А вже у червні 1986 року отримав повістку з військкомату з вимогою « .... о 15- й годині прибути до військкомату з особистими речами...» і я, беззаперечно, разом з багатьма іншими кіровоградцями, виїхав до зони лиха. У першу чергу до ліквідації наслідків аварії залучали військовозобов'язаних, потім відбирали одружених чоловіків, які вже мали сім’ю та дітей. Мене, та ще близько 150 молодиків відправили літаком у Білу Церкву, а звідти до селища Сукачі, Київської області, де нас поселили у наметовому містечку. Щодня машини відвозили нас на роботу, після завершення зміни везли назад, потім лазня, після якої відразу переодягались в чистий одяг. І так щодня.

- Чи думали Ви про небезпеку, яка на Вас чекає, коли їхали на місце події?

- Інформації, куди нас відправляють, було дуже мало. Ніхто, навіть, ні про що не здогадувався.

- А чи видавали Вам захисні костюми?

- Так. Працювали в противогазах та в захисних костюмах Л-1. У нас було відділення дозиметристів, щоб контролювати, хто скільки опромінення отримав. 25 рентген була «дозволена» доза опромінення. Набрав – пора додому, але це все тільки теоретично. По закінченню роботи автотранспорт на якому нас привозили обов’язково перевіряли на стан радіації, якщо він перевищував норму, авто замінювали на інше.

- Які завдання доводилося виконувати?

- В основному займався дезактивацією і дегазацією приміщень. Кілька разів доводилося заходити в енергоблоки й виносити звідти різні прибори, також знімали з дахів будинків верхній шар смоли, яка була просякнута радіоактивним випромінюванням. Одним словом, робили все, щоб усунути радіацію.

- Скільки чоловік було у Вашій робочій групі і як довго Ви перебували в середині енергоблоків?

- Працювало нас близько 30 осіб. В місцях, де був високий радіоактивний фон, ми перебували хвилин п’ятнадцять, а там, де менший - годину-півтори.

- Що Вас найбільше вразило, що запам'яталось в Чорнобилі?

- Справжню тривогу в мене викликали мовчазність покинутих будинків та відсутність населення. Створювалось враження, що все навколо просто вимерло. Побачивши такі спустошені населені пункти стає моторошно й починаєш розуміти масштаби біди.

- Чим займались після повернення?

- Після повернення з зони лиха я продовжив працювати в автошколі. Потім, через деякий час, вирішив піти на службу до органів внутрішніх справ, де з 1991 року працював інспектором дорожньо-патрульної служби. У 1995 році закінчив Херсонське міліцейське училище, а в 2004 році Київський інститут внутрішніх справ.

- Як перебування в зоні радіоактивного забруднення вплинуло на Ваше здоров’я?

- Нищівний вплив радіації постійно нагадує про себе, навіть через стільки часу! Зараз маю проблеми із зором, перебуваю на обліку в місцевій поліклініці.

- З ким зараз спілкуєтесь із колишніх знайомих-ліквідаторів?

- Декого з хлопців, з якими тоді разом працювали, я зустрічаю, а багато вже, нажаль, пішли з життя.

- Чим на сьогоднішній день допомагає держава колишнім ліквідаторам?

- 146 гривень в місяць виплачує держава на харчування (посміхається – примітка автора), ще маю пільги на комунальні послуги - 50%. Раніше давали безкоштовні путівки в санаторії на оздоровлення, а зараз вони платні – 25% від повної вартості.

- Зараз часто організовуються екскурсії на Чорнобильську АЕС, в «мертві міста» Прип’ять та Чорнобиль. Чи хотіли б Ви відвідати знову ці місця?

- З впевненістю можу сказати, що ні, бажання вже їхати немає. Не хочеться повертатися спогадами у ті часи.

- А якщо б ситуація, не дай боже, повторилася, чи були б Ви згодні поїхати знову?

- Гадаю, що так. Задля того, щоб нашим дітям і онукам забезпечити безпечне та, головне, здорове життя.

- Зараз, перебуваючи на заслуженому відпочинку, як Ви любите проводити свій вільний час?

- Вільний час дуже люблю проводити з онуком, інколи виїжджаю на  риболовлю та полювання. Але дуже сумую за роботою, адже я відчуваю, що це моє ( каже з посмішкою – примітка автора)

У 2009 році у званні підполковника Олександр Георгійович пішов на пенсію. А у 2012 році, в день відзначення 26-ї річниці Чорнобильської катастрофи, йому присвоїли звання  полковника. Має трьох синів. Старший, як і батько, працює в ОВС, двоє молодших синів також мріють стати правоохоронцями.

Чорнобиль ніколи не стане минулим. Сьогодні ми вдячні всім тим, хто здійснив величний подвиг, тим, хто ціною свого життя рятував український народ та ліквідовував наслідки вибуху на Чорнобильській АЕС. Від усього серця бажаємо героям – ліквідаторам міцного здоров’я, щастя, добробуту та довгих років життя.