Кіровоград24: портал про місто

Кіровоград24: портал про місто

Розділ: фотогалерея
Автор: Олег Юрченко – завідуючий відділом туристично-краєзнавчої та інформаційної роботи Кіровоградського обласного художнього музею
Дата: 18 січня, 10:10
Документ знаходиться за адресою: http://kirovograd24.com/photo/2019/01/18/vistavku-hudozhnih-tvoriv-stepova-ellada-zhivopisna-oda-ridnomu-kraju-vidkrito-v-kropivnitskomu.htm
фотогалерея, 18 січня, 10:10

Виставку художніх творів «Степова Еллада. Живописна ода рідному краю» відкрито в Кропивницькому

Олег Юрченко – завідуючий відділом туристично-краєзнавчої та інформаційної роботи Кіровоградського обласного художнього музею


В Кіровоградському обласному художньому музеї відбулося відкриття виставки художніх творів «Степова Еллада. Живописна ода рідному краю», присвяченої 80-річчю утворення Кіровоградської області.

             

           

Офіційним відліком часу на шляху до сьогоднішнього ювілею та юридичним приводом народження області став наказ Президіуму  Верховної Ради СРСР від 10 січня 1939 року, яким затверджувалось створення у складі Радянської України трьох нових областей – Кіровоградської, Запорізької та Сумської. Причому адміністративна складова тодішньої Кіровоградської області мала зовсім інший вигляд –           31 район та одне місто обласного підпорядкування. У подальшому було проведено декілька адміністративних реформ, внаслідок чого ми маємо на сьогодні 21 район та 4 міста обласного підпорядкування.

            

На жаль, цей чудовий ювілей відбувається в часи страшних випробувань, які в черговий раз випали на долю нашого народу. Набирає обертів військова агресія з боку неофашистської Московії, внаслідок чого світ опинився перед реальною загрозою Третьої світової війни, в якій не буде переможців. Злочинна політика компрадорської буржуазії призвела до жахливого зубожіння населення, зневіри та розчарування, збільшуючи               і без того традиційно високий градус українофобії всередині держави та поповнюючи ряди п’ятої колони. Розгул російського націонал-шовінізму викликав сплеск крайнього радикалізму в Україні з ознаками своєрідного українського більшовизму, що вкотре змушує проводити сумні паралелі                    з подіями сторічної давнини.

           

Але з іншого боку, є усвідомлення того, що суровий вердикт історії зробив нас свідками, без перебільшень, переломних та, навіть, епохальних подій. Руйнуються старі ідеологічні канони та стереотипи, змінюється геополітична орієнтація країни, яка з біллю і кров’ю рве «братські» пута спадкоємиці Золотої Орди, накинуті на неї у далекому 1654 році, фактично виграно битву за власну православну церкву, аби позбутися релігійного рабства з боку радянського патріархату. Постає якісно нова держава, зорієнтована на європейські християнські цінності, і це не може не тішити.

         

           

Зрозуміло, що на таких крутих  віражах історії будь яка значуща подія одразу підпадає під приціл представників різних концептуальних поглядів, стаючи об’єктом спорів, диспутів тощо. Не став виключенням               і ювілей нашої області, тим більше – у світлі запланованого її перейменування. За таких умов найкращий варіант – дотримуватись золотої середини, пам’ятаючи дуже мудрий вислів стародавніх часів «Істина – жінка примхлива і полюбляє лежати тільки посередині». 

           

Саме в такому світлі ми і повинні сприймати чудовий ювілей нашого славетного краю, якому так личить неофіційна поетична назва «Степова Еллада». Тим більше, що Кіровоградщина - загальновизнаний географічний центр України, який завжди був перехрестям різних цивілізацій, культур, релігій, стаючи важливою складовою скіфської, сарматської та інших держав.  У ХІV-XV століттях він став прикордонням із землями, захопленими литовськими,  польськими, турецькими та татарськими феодалами та ареною битви між ними за ці землі. Відповіддю з боку русичів стало виникнення тут на зламі ХV-XVI козацтва, як захисного щита та національного ядра української нації, перетворивши наш край на складову Запорозької Січі та даючи нам сьогодні право справедливо вважати себе нащадками славетного козацького роду.

            

Відродження української нації викликало шалений попит на власну історію, краєзнавчі дослідження тощо. І нехай це породжує чисельні диспути, зокрема і на тему, що дало початок нашому місту – легендарний Поділ чи фортеця Святої Єлизавети? Головне що люди перестали бути байдужими до подібних питань, а це вже вселяє надію. 

           

Ми маємо всі підстави пишатися своїм чудовим краєм та містом, не протиставляючи його окремі складові, а розглядаючи їх у якості гармонійного симбіозу, який врешті решт і призвів до того, що з одного боку місто стало потужним торгівельним центром з унікальною забудовою, а з іншого боку – «містом з військовою виправкою», чиї славетні військові традиції не тільки збережені, а й примножені у сучасній українсько-російській війні на Донбасі.

           

І дійсно, свого часу, до заснування Одеси, Херсона і Миколаєва, саме Єлисаветград був фактичним торговим центром України. Доречи саме наші євреї, які займалися тут переважно торгівлею, переселившись потім масово до Одеси, створили той неповторний національний та фольклорний колорит, який став своєрідним брендом Південної Пальмири. 


Наш край завжди був багатонаціональний. Специфіка його географічного розташування сприяла переселенню сюди росіян, молдаван, сербів, болгар, греків, євреїв, поляків, німців та інших народів. Це сформувало культурне багатоголосся краю та створило унікальний приклад толерантного співіснування багатьох культур і націй. Можливо,                               в цьому одна із причин того, що наша земля завжди була багата на талановитих людей. Далеко за межами Кіровоградщини відомі такі особистості як поет Євген Маланюк, письменники Арсеній Тарковський                       і Юрій Яновський, ціла плеяда геніальних майстрів пензля, державно-політичні діячі рівня Льва Троїцького і Володимира Винниченка та багато інших. 


Окремою гордістю міста, що не перестає завжди вражала гостей,                є його унікальна архітектура. Історичну частину сучасного Кропивницького складають будинки, створені свого часу за індивідуальними замовленнями в різних архітектурних стилях – бароко, готика, мавританський стиль, модерн тощо. Ми з гордістю розповідаємо туристам та місцевим небайдужим до історії громадянам про тих, хто створював архітектурне обличчя нашого міста, в першу чергу – петербуржця Олександра Лішневського та нашого земляка Якова Паученка. Саме завдяки їм Єлисаветград свого часу  набув європейського вигляду, отримавши назву «Маленький Париж». А сучасні архітектори при забудові центра міста намагаються не допускати дисонансу між новими та старими будівлями, використовуючи архітектурний стиль «еклектика» та стилізацію під старовину.


Окрасою Кіровоградщини є також чисельні пам’ятки природи, історії та культури: заповідник –музей Карпенка-Карого «Хутір Надія», дендропарк «Веселі Боковеньки», Онуфріївський парк, ландшафтний заказник «Монастирище» та багато іншого.

 

Не треба також сором’язливо замовчувати і той факт, що наше місто не тільки мало свого часу високий військовий статус на теренах Російської імперії, а й прямо скажімо було імперським містом, знаходячись під патронатом самого імператора. Адже не можна заперечувати, що це неабияк сприяло розвитку Єлисаветграда як європейського міста за рівнем благоустрою, культури, освіти, третього в Російській імперії міста, де з’являється електричний трамвай. До ознак цивілізації можна віднести також телефонну станцію і телеграф. 


Багато збереглося свідчень про високий рівень освіти в нашому місті. Чого тільки вартий той факт, що на кінець ХІХ століття в ньому діяло понад 20 гімназій, училищ, семінарій, чоловічі та жіночі школи, викладачами в яких часто ставали приїжджі фахівці із Москви та Петербурга!


Місту випала також велика честь стати колискою українського професійного театру. Театрознавці навіть називають його «українськими Афінами». Всьому світу відомі імена славетних корифеїв – Марка Кропивницького, Івана Карпенка-Карого, Марії Заньковецької, Миколи Садовського. Прославила Єлисаветград і музична школа Генріха Нейгауза. Виступати перед жителями такого міста мали за честь оперний співак Йосип Петров, композитори Микола Лисенко та Ференц Ліст. 


Все змінилось внаслідок катастрофічних подій 1917 року, які один             з тогочасних свідків дуже влучно охрестив як «тріумф хамства». Зрозуміло, що це не могло не позначитись і на долі нашого «Маленького Парижу», якому в часи радянської окупації та червоноармійського варварства довелося задовольнятися набагато скромнішою у порівнянні                       з минулим роллю повітового центру Миколаївської губернії (1921), повітового центру Одеської губернії (1922), райцентру Одеської області (1932), райцентру Миколаївської області (1937). І тільки внаслідок заснування 10 січня 1939 року Кіровоградської області колись імперське місто отримало більш менш пристойний статус обласного центру із невиразною назвою Кіровоград, яка аж ніяк не віддзеркалювала його славетне історичне минуле.   


Після закономірного розвалу Радянського Союзу були чисельні спроби повернути місту назву Єлисаветград, але шалений спротив радянської спільноти не дав можливості тоді це реалізувати, а в умовах сучасної російсько-української війни дане питання стало неактуальним, у всякому разі – з боку патріотів України. Тож 14 липня 2016 року місто врешті решт змінило свою принизливу радянську назву на українську – Кропивницький, що цілком природно для колиски українського професійного театру.   


Презентована в обласному художньому музеї виставка «Степова Еллада». Живописна ода рідному краю» має за мету показати красу і велич нашої Степової Еллади, віддзеркаливши її історію та справжні перлини місцевої архітектури. Представлені на ній картині – це дійсно ода рідному краю і місту з боку художників-патріотів та зайвий привід усім нам відчути гордість за свою малу батьківщину.

         

Відвідувач виставки зможе побачити чудові художні твори Петра Оссовського – триптих «Степова Еллада» (2007), Феодосія Козачинського «Вигляд села Глодоси», Володимира Алєксєєнка «Інгул у відлигу» (1946), Броніслава Домашина «Розплідник нутрій у Чорному лісі», Володимира Федорова «Чорний ліс» (1958), «Кіровоградські простори» (1972), «Липняжка. Каміння» (1980), Володимира Середенка «Річковий вокзал. Місто Світловодськ» (1979), М.Когана-Шаца «Садиба І.К.Карпенка-Карого на Хуторі Надія» (1982), Михайла Надєждіна «Травневий день» (1985), Леоніда Орлика «Краєвид села Суботці», Олександра Логвинюка «Майдан Богдана Хмельницького» (2000), «Вечір в селі Тернове» (2001), Любові Кир’янової «Вулиця Гоголя. Вечір після дощу» (2002), Анатолія Янєва «Ковалівський міст» (2004), Володимира Волохова «Вхід до парку» (2005), Андрія Надєждіна «Свята Покрова над Хутором Надія» (2007), «Зорі над Хутором Надія» (2007), Сергія Шаповалова «Вулиця                              у провінції» (1988), «Рання весна» (2003), «Ковалівка» (2008), «Хутір Надія. Осінь» (2008), «Хутір» (2012), «Художній музей. Місто Кропивницький» (2018), Юрія Вінтенка «Монастирище» (2010), Алли Преображенської-Ронікер «Синагога» (2015), «На розі вулиці Гоголя» (2015), «На Дворцовій» (2015), Олександра Демиденка «басейн» (2010), Анатолія Кімнатного «Степограй» (2009), «Кіровоградський обласний художній музей» (2010), Андрія Кадигроба «Дендропарк» (2012) та інші. 


Партнером виставкового проекту виступив Державний архів Кіровоградської області, який органічно доповнив експозицію виставкою з цікавим інформаційно-ілюстративним матеріалом                        з історії краю, що є чудовим зразком плідної співпраці в рамках вшанування ювілею області.

         



407Переглядів
Інші матеріали розділу Версія для друку

Коментарі

Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!
Напишіть ваш коментар
Ім'я:
Коментар: