Стрічка Нарімана Алієва «Додому» починається промовистим метафоричним кадром: блакитний човен на мілині у метрі-двох від жовтого піщаного берега, і так і не зрозуміло, чи допливли люди, які були в ньому, до мети, а човен просто віднесло припливом, чи ні.

Якщо спробувати коротко охарактеризувати дебютний повний метр Нарімана Алієва, то я б сказав, що він не стільки про дім (адже поняття «дому» у різних героїв стрічки неоднакове – і це чи не основне питання, над яким замислюєшся під час перегляду), скільки про взаємопорозуміння. Взаємопорозуміння між людьми як носіями соціальних ролей (наприклад, коли на початку лікар звично «оформлює» хабар, який йому дає Мустафа (Ахтем Сеітаблаєв – який, чує моє серце, стане першим в історії національної кінопремії, хто отримає «Золоту Дзигу» і як режисер, і як актор) за те, щоб той видав тіло загиблого в АТО сина Назіма без розтину та без цинкової труни; натомість в іншій сцені патрульні, дізнавшись про ситуацію, в якій опинилися головні герої, відпускають тих без протоколу). 

Взаємопорозуміння між народами (насамперед, це персонаж автомеханіка, як завжди, прекрасно втілений Віктором Ждановим, котрий спочатку, бачачи перед собою кримських татар, просить гроші за ремонт автівки наперед та ще й по-обивательськи просторікує, мовляв, як любив відпочивати на мисі Фіолент). І найголовніше – порозуміння між рідними. Власне, цікаво прослідковувати, після яких слів та вчинків Алім (Ремзі Білялов) таки прийме свого батька, з яким досить давно не спілкувалися, чи що слід сказати Мустафі своєму братові (з котрим теж стосунки складалися не найкращим чином), коли серед ночі приїжджає до нього з проханням про незвичну й ризиковану допомогу. До речі, ота кілька секундна пауза героя Сеітаблаєва перед відповіддю на питання «Що трапилось?» - кінематографічно вдало й емоційно сильно.

Хоча, треба віддати належне, сильних сцен у «Додому» не бракує. Скажімо, коли після аварії Мустафа наздоганяє сина й, забувши про образ суворого патріархального голови роду, так, наче Алімові не вісімнадцять, а вісім, зворушливо питає: «Де тобі болить?» Або ж фінальна сцена, за потужність якої можна пробачити всі попередні спроби авторів картини побавитися в мелодраматизм і після якої мені подумалося, що одним із найстрашніших моментів життя може бути той, коли немає кому підтримати твою молитву. 

Фото та відео з facebook.com Додому / EVGE