Кіровоград24: портал про місто

Кіровоград24: портал про місто

Розділ: культура
Автор: Дмитро Шульга, спеціально для "Кіровоград24"
Дата: 29 жовтня, 10:56
Документ знаходиться за адресою: http://kirovograd24.com/culture/2019/10/29/bez-imen-bez-movi-bez-koloriv.htm
культура, 29 жовтня, 10:56

Без імен, без мови, без кольорів

Дмитро Шульга, спеціально для "Кіровоград24"


«Не люди такі, це часи такі» - подібна фраза може звучати рефреном у глядачів під час перегляду чесько-словацько-українського фільму «Пофарбоване пташеня» Вацлава Маргоула, і це було б одночасно і правдою, і самообманом. Адже для авторів стрічки, услід за письменником Єжи Косинським (чия книга покладена в основу сценарію) часи ІІ Світової війни – лише тло, адже більшість жахіть, які творяться на екрані, вчиняють мирні жителі.



Сюжетна основа «Пофарбованого пташеняти» - мандрівка (і без задоволення, і без моралі) юного головного героя, яка, з одного боку, нагадує одісею (бо хлопчик твердить, що шукає дім), а з іншого – першу частину «Божественної комедії», подорож Данте колами пекла (я нарахував у фільмі 9 розділів). І продовжуючи музичну метафорику: нехай на початку Маргоул, як своєрідне представлення головного героя – єврейського хлопчика, змушує того виконати бетховенську «До Елізи», більш промовистою в контексті всієї картини була б форма «рондо». Тому що, як і в згаданому жанрі, у стрічці є фрагмент, який постійно повторюється, - сцена, коли знебарвлений натовп щільно оточує, як правило, лежачого головного героя та оскаженіло вигукує, узагальнено кажучи: «Розіпни його!»


І це додає в оповідь ще й новозавітних євангельських мотивів. До того ж, один із дорослих персонажів прямо порівнює хлопчика з Ісусом, котрий зазнав страждань заради людства. Хоча Голгофою шлях малого не завершується – натхненний висловленим і втіленим іншим героєм фільму старозавітним принципом «Око за око, зуб за зуб», хлопчик таки наважується дати криваву відсіч безпідставним кривдникам. Власне, релігійність творцями стрічки всіляко підкреслюється, практично в кожній будівлі, де доводиться бувати головному героєві, камера вихоплює розп’яття на стіні. Але це практично не впливає на нелюдську жорстокість, яку коять персонажі, й Ісус хіба безсило спостерігає за звірствами, що їх чинять «діти Божі».


Якщо ви помітили, то, розповідаючи про головного героя, я в попередніх абзацах жодного разу не назвав того на ім’я. Це ще одна з промовистих рис «Пофарбованого пташеняти» - імена дійових осіб глядач якщо й дізнається, то хіба з титрів, які з’являються на початку кожної частини. Та й узагалі, як на майже три години екранного часу стрічка відверто небагатослівна. Зрештою, це так само промовисто: у демонстрованих ситуаціях слова мало на що здатні вплинути. Мало того: представляючи фільм під час Київського тижня критики, кінознавець Сергій Ксаверов зазначив, що більшість персонажів розмовляє вигаданою мовою, якщо можна так сказати, «узагальнено-слов’янською», сумішшю різних слов’янських мов. Це вигадливе підкреслення ролі народів-жертв у тій війні, а от німецькі та радянські солдати (як сторони-розпалювачі бійні) розмовляють у картині своїми природніми мовами.


Згаданими раніше відсиланнями до Біблії чи Данте, список алюзій, якими наситив «Пофарбоване пташеня» Вацлав Маргоул, далеко не вичерпується. Поява у ролі радянського офіцера Олексія Кравченка може сприйматися як референс у бік фільму Елема Клімова «Іди і дивись», де актор  знявся ще підлітком. Обидві стрічки перегукуються і за часом, в який відбуваються події, і за фабулою. А критик Олександр Гусєв зауважив, що американський актор Баррі Пеппер, котрий втілив роль снайпера, так само зіграв снайпера у славнозвісній картині «Врятувати рядового Раяна». Зрештою, і зйомка на плівку в чорно-білій палітрі, на думку кінознавців, данина чехословацьким фільмам про ІІ Світову війну – чи не найбільш правдивим з тих, що знімалися в слов’янських країнах колишнього соцтабору.


Не можу не сказати слова щирого захоплення й на адресу Петра Котляра, котрий виконав головну роль. Адже через уже згадану малослівність юному акторові доводилося грати мімікою, поглядом, пластикою тіла. Про глибину його занурення у складний образ свідчить, серед іншого, ще й той факт, що окремим рядком у фінальних титрах був прописаний психолог для Петра. Зокрема, мені цікаво, як налаштовували актора на сцену, яка чи не найвідчутніше надломила мене під час перегляду. Це коли хлопчик забігає до сараю і бачить чоловіка (котрий, на рідкість, доволі приязно до нього поставився й власне розкрив заголовний образ) у зашморгу, то, зрозумівши, що йому не стане сил підважити тіло або часу якось забратися під стелю й розв’язати мотузку, повисає в старого на ногах у спробі чи то обійняти й побути максимально близько в останні секунди життя, чи то додати ваги й швидше припинити страждання самогубця.



І насамкінець, можливо, порівняю непорівнюване, але мені б дуже хотілося, аби на «Пофарбоване пташеня» сходили творці цьогорічного «Захара Беркута». Щоб подивитися, як варто поважати літературну основу, за яку берешся, чи як слід працювати із закордонними кінозірками, аби ті не лише торгували обличчям у кадрі чи грали меблі. Тим більше, що у фільмі Вацлава Маргоула зірки калібром побільше Роберта Патрика чи Алекса Макніколла – вже згаданий Баррі Пеппер, Стеллан Скарсгард, Харві Кейтель, Джуліан Сендз. Тому ще раз з радістю констатую, що до створення «Пофарбованого пташеняти» долучилася й Україна. Можна по-різному сприймати стилістику зйомки чи жорстокість історії, але те, що це не «плювок у вічність» - це однозначно!


323Перегляда
Інші матеріали розділу Версія для друку

Коментарі

Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!
Напишіть ваш коментар
Ім'я:
Коментар: