Кіровоград24: портал про місто

Кіровоград24: портал про місто

Розділ: культура
Автор: Дмитро Шульга, спеціально для "Кіровоград24"
Дата: 22 липня 2019
Документ знаходиться за адресою: http://kirovograd24.com/culture/2019/07/22/korotkometrazhnii-konkurs-omkf-2019-ne-vse-tak-pogano-.htm
культура, 22 липня 2019

Короткометражний конкурс ОМКФ-2019: не все так погано?

Дмитро Шульга, спеціально для "Кіровоград24"



Національний конкурс короткого метру – одна з традиційних програм Одеського міжнародного кінофестивалю. У 2019-му непоодиноко звучала думка про те, що цього року короткометражна програма виявилася найслабшою за останні кілька фестів – причому як і від кінооглядачів, так і від пересічних глядачів, котрі, до речі, заповнювали залу навіть на повторних показах. Оглянемо конкурсні стрічки й спробуємо з’ясувати, наскільки виправдані песимістичні настрої щодо вітчизняного короткого метру, особливо на тлі потужних повнометражних фільмів, представлених на ОМКФ.


«Знебарвлена»

Цю стрічку я міг би переглянути ще наприкінці весни на кінофестивалі «Молодість», але тоді через непорозуміння щодо технічних умов демонстрації режисерка Марина Степанська оголосила, що знімає фільм з конкурсу. І, як з’ясувалося на ОМКФ, той твіст зі зміною формату лишив більше питань, ніж відповідей. Що ж то було? Вихід героїні (котра з непояснених причин «знебарвлюється», тобто постає в темному й сірому вбранні на тлі кольорових інтер’єрів, міських фасадів) з кінематографічного світу в реальний? Адже протягом фільму дівчина регулярно звертається прямо в камеру до режисерки: «Скільки лишилося до кінця?», «Може, пропустимо цю сцену?» тощо. Власне, що є правилом, а що винятком – знебарвленість чи кольоровість? Але попри незрозумілий фінал, відзначу дотепну й влучну соціальну сатиру: поліцейські у рожевих бронежилетах чи реклама на зупинці: «Краса і сила» - Зробимо Україну знову великою!»



«Мала»

Спільний україно-ізраїльський фільм Дарії Турецької розповідає про молоду дівчину, котра прагне виїхати на ПМП, і через бюрократичні вимоги змушена звернутися за підписом на одному документі до свого батька, з яким вони довгий час не підтримували стосунки, так що батько навіть плутається, скільки доньці зараз років. І головна героїня практично в усіх розуміннях цього слова повертається в минуле (віддаю належне вмінню творчої команди знайти під’їзд і квартиру, в яких ремонт не робився з радянських часів). Начебто у стрічці є і цікаві операторські плани, і драма, яка мало не переростає в трагедію – але чомусь не чіпляє. Усе якось занадто ординарно, тим більш як для фестивального кіно.


«Факт(-ура!) змін»

 Збережені інтер’єри часів СРСР можна спостерігати й у наступному фільмі короткометражної конкурсної програми ОМКФ. На цей раз документальна стрічка Марина Нікольчевої показує одну київську перукарню з іще радянського штибу кріслами, фенами, де починають робити сучасний ремонт. У принципі можна зрозуміти інтерес документалістів до перукарів, адже представниці цієї професії, певно, можуть змагатися з таксистами щодо експертності в оцінці суспільно-політичних процесах країни та світу. Але чи то працівниці саме цієї перукарні виявились не надто балакучими, чи то авторам стрічки не пощастило зафільмувати багато цікавих розмов, але те, що спрацювало в іншій стрічці студентів майстерні Сергія Буковського «Понад Стіксом» - яскраві монологи колоритних осіб – у випадку з цим фільмом наявне вкрай епізодично, тож перекладання відповідальності за увагу глядача на черепаху миле, але навряд чи ефективне.



«У нашій синагозі»

Той факт, що перед нами екранізація незавершеного роману Франца Кафки, уже передбачає до певної міри містичність і трагедійну фантасмагоричність. Головний герой чорно-білої стрічки Івана Орленка, хлопець-підліток намагається з’ясувати, що ж то водиться в їхній синагозі за тваринка, яку лякаються дівчата й питається про це в батька, в ребе. І силкуючись це осягнути, він змушений зазирнути у темний тунель, який приведе його спочатку до відкриття нового, а наприкінці до трагедії. Як на мене, у короткометражному конкурсі ОМКФ-2019 цей фільм став найбільш оптимальним щодо балансу кінематографічних виражальних засобів і драматичного змісту, тому з призом ФІПРЕСІ сперечатися не випадає.



«Секрет, Дівчинка та Хлопчик»

Чи не найбільш мінімалістичний фільм програми, який, принаймні на другому показі, викликав найбільш мляві оплески глядацької зали. У роботі Оксани Казьміної цілком зрозумілі паралелі: недоглянутий сад, де земля встелена гнилими яблуками, хлопець і дівчина, котрі поступово дитиніють – роблять «секрети» з квітів і розбитих скелець, розповідають дурнуваті віршики, говорять, що будуть робити, коли виростуть, роблять одне одному «кропивку», танцюють наголяса тощо. Але щоб головний приз короткометражного конкурсу Одеського кінофестивалю-2019? М’яко кажучи, дуже сміливе рішення журі.



«Int. Kitchen. Night»

Найкоротший фільм цьогорічної програми, в якому відомий за «Припутнями» та «11 дітьми з Моршина» режисер Аркадій Непиталюк спробував представити, як би середньостатистичні батьки відреагували на те, що їхня донька, випускниця школи, приводить додому свою дівчину. Мінімалістично, але весело (для мене зовсім по-іншому відкрилася пісня «Ой чий то кінь стоїть») – чого не вистачало журі? Є трохи крові, трохи колоритної лайки, трохи еротики (тема цицьок взагалі була розкрита, так би мовити, у подвійному розмірі в порівнянні з фільмом-переможцем).



«Solitude»

Одна з найбільш очікуваних стрічок короткометражного конкурсу ОМКФ-2019, адже в режисерському кріслі – Єлізавета Сміт, одна з творців відзначеної на Берлінале картини «Школа №3». У випадку з цією роботою, на мій погляд, захоплення зовнішньою естетикою (чорно-біла палітра, похмурі напівзруйновані будівлі, ефектно відзняті кадри бурі) не найкращим чином відбилося на оповіді власне історії. Христина, ктора мешкає сама в старезному будинку, якого навіть немає на мапі, і не палає бажанням евакуйовуватися через викинуту на берег авіабомбу. Уже на місці збору переселених, яким виявляється театр, вона знайомиться з монтувальником сцени Іллею, якому, судячи з побаченого, також немає особливо до кого йти й він змушений лишитися на роботі. Але що у фіналі? Героїня таки повернулася до своєї самотності? Навіщо вона вийшла назустріч кортежу, що відвозив бомбу? Я для себе чіткої відповіді не знайшов.



«Різдвяні історії»

Ще одна стрічка короткометражної програми, в якій автори вдалися до нестандартного формату картинки, і яка так само, як і «Знебарвлена», отримала підтримку від LvivFilmCommission. Робота Валерії Сочивець та Філіпа Сотниченка вирізняється ще й тим, що поєднує умовно документальні й власне документальні моменти. Умовно документальною є головна сюжетна лінія про те, як мати й донька гуляють передріздвяним Львовом, крадуть речі в дорогих магазинах одягу, їдять в ресторанах і, не заплативши, тікають, і все це на камеру айфона знімає чоловік, який в кадрі не з’являється. Власне документальними я б назвав окремі яскраві моменти львівського життя, які випадково опиняються в кадрі, коли фільмують головних героїнь. Як на мене, нехай і нестандартно, але це не найсильніша робота Валерії та Філіпа, драматизм і провокативність не на максимальному градусі.



«Дорослий»

Ще одна «братня кінематографічна допомога» Одеському МКФ від LvivFilmCommission. Якщо у попередніх стрічках ще можна було побачити старовинні краєвиди міста Лева, то події фільму Жанни Озірної розгортаються в локації, подібну до якої можна знайти в будь-якому навіть невеличкому місті – на гаражах. Саме там збирається компанія підлітків, аби відзначити день народження одного з них. А місце зустрічі цілком пояснюване – батько іменинника подарував своєму вже повнолітньому синові стару автівку «копійку». Ця зав’язка дає змогу режисерці прослідкувати, як із заздрощів народжується жорстокість, як вона росте, міцніє й полонить, і що чи не єдиний спосіб її подолати – знищити об’єкт розбрату. Особисто для мене «Дорослий» з усієї короткометражної програми залишив по собі чи не найбільшу палітру почуттів, серед яких точно не було одного: «Навіщо все це було знімати?»



«Поки не стане чорним»

Власне, відповісти на згадане вище питання «Навіщо все це було знімати?» відносно єдиної в короткометражному конкурсі ОМКФ-2019 анімаційної роботи Анастасії Фалілєєвої, спробувала одна з відвідувачок показу на виході з кінотеатру. І не вигадала кращої версії, ніж QR-код компанії, яка випускає фотоапарати «Полароїд» і який з’явився на екрані на фінальних титрах. Начебто у фільмі було використано й різноманітні матеріали – дріт, метал, папір, пластик, але історія про людину, котра поступово втрачає зір і на знайдений на вулиці фотоапарат починає знімати небо не по-фестивальному невибаглива.


2490Переглядів
Інші матеріали розділу Версія для друку

Коментарі

Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!
Напишіть ваш коментар
Ім'я:
Коментар: